Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

кваліфікації, можна сказати, що фактичною підставою кваліфікації стосовно повторності злочинів слід вважати інформацію про вчинені діяння, фактичні обставини, що підлягають правовій оцінці. Нормативна підстава кваліфікації повторності злочинів полягає у виявленні того, які кримінально-правові норми використовуються при кваліфікації та на які статті кримінального закону слід посилатися у випадку повторності злочинів.

2. Вироблено систему загальних правил кваліфікації повторності злочинів, насамперед, з погляду реалізації таких принципів кримінально-правової кваліфікації як законність, індивідуальність, точність та повнота.

3. Виділено п’ять типових ситуацій кваліфікації повторного злочину, а саме: коли відповідальність за повторний злочин, передбачена у статті Особливої частини КК України, яка: 1) містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину повторно», а у фактично вчиненому посяганні інші кваліфікуючі ознаки відсутні; 2) містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину повторно», а у фактично вчиненому посяганні є також інші кваліфікуючі ознаки, передбачені тією ж частиною статті Особливої частини КК України, що і ознака «вчинення злочину повторно»; 3) містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину повторно», а у фактично вчиненому посяганні є кваліфікуючі ознаки, передбачені іншими частинами тієї самої статті Особливої частини КК України; 4) не містить кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно», а фактично вчинене посягання має інші кваліфікуючі ознаки; 5) не містить кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно», і фактично вчинене посягання не має інших кваліфікуючих ознак.

4. Обґрунтовано, що кваліфікація повторності тотожних, однорідних та різнорідних злочинів здійснюється за сукупністю статей, тобто кожен із злочинів потребує самостійної кримінально-правової оцінки та самостійного відображення у формулі кваліфікації.

5. При кваліфікації повторності злочинів, яка пов'язана із засудженням, слід надати кримінальну правову оцінку лише другому злочину, оскільки перший злочин, за який особа була засуджена, вже отримав свою оцінку у вироку суду.

6. Оскільки у чинному КК України немає чіткої вказівки на те, що кожен злочин підлягає самостійній кваліфікації, що було вище обґрунтовано, пропонуємо доповнити Загальну частину КК України новою статтею у розділі VII такого змісту:

«Стаття 32-1. Правила кваліфікації повторності злочинів.

1. Злочини, які утворюють повторність, кваліфікуються за сукупністю статей Особливої частини цього Кодексу.

2. При повторності злочинів щодо кожного з них здійснюється посилання на статтю, частину статті Особливої частини цього Кодексу, а якщо злочин є незакінчений чи вчинений у співучасті — також на відповідні статті, частини статей Загальної частини цього Кодексу.»

Це дасть можливість скоротити кількість випадків неправильної кваліфікації злочинів у випадку їх повторності, полегшить виявлення та усунення недоліків у цій сфері.

Висновки

У монографії зроблено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми сутності і кримінально-правової оцінки повторності злочинів, що виявляється у виділенні істотних ознак досліджуваного поняття, встановлення його змісту, співвідношенні із суміжними поняттями, а також у розробленні правил кваліфікації, які повинні застосовуватися у випадку вчинення повторності злочинів. Для досягнення визначеної мети та вирішення поставлених завдань досліджено обсяг та зміст поняття повторності злочинів, і на основі опрацювання юридичної літератури та вивчення судової практики встановлено вплив повторності злочинів на кримінальну правову кваліфікацію злочинів, що дало можливість сформулювати такі основні висновки, які мають наукове та практичне значення:

1. У науці кримінального права досить широко і глибоко досліджено поняття повторності злочинів. Але, незважаючи на пильну увагу до цієї проблеми, процес формування вчення про повторність злочинів в українській кримінально-правовій доктрині досі є складним і суперечливим. Незважаючи на значну кількість публікацій та інших наукових розробок у цьому напрямі, як здійснювати кваліфікацію повторності злочинів і які правила при цьому застосовувати так і не було запропоновано. Відтак, дана монографія є комплексним дослідженням проблем кваліфікації повторності злочинів.

2. Аналіз окремих історичних етапів розвитку кримінального законодавства дало змогу відмітити позитивну тенденцію до розширення поняття повторності злочинів, розуміючи під нею не тільки випадки вчинення двох і більше тотожних злочинів за наявності засудження, а й випадки вчинення тотожних, однорідних та різнорідних злочинів незалежно від засудження. Історичний досвід свідчить, що законодавець визначав підвищену суспільну небезпеку за вчинення декількох злочинів, а повторність злочинів виступала засобом для індивідуалізації та диференціації кримінальної відповідальності.

3. Досвід зарубіжних держав вказує на те, що з прийняттям КК України правотворчість не припиняється, а в окремих випадках стає ще інтенсивнішою. Тому положення, висновки і пропозиції, які містяться у досліджені є актуальними та необхідними.

4. Вирішення питання кваліфікації повторності злочинів неможливе без з’ясування поняття, ознак та видів повторності злочинів. Дослідження цих положень є основою для вироблення правил кваліфікації повторності злочинів, оскільки кваліфікація вчиненого, окрім вибору відповідної статті (частини статті) КК, полягає також у встановленні відповідності діяння ознакам повторності злочинів.

Досліджено, що кримінально-правовий зміст повторності злочинів розкривають такі ознаки:

— повторність утворюють два і більше злочини;

— збереження кримінально-правового значення хоча би двома злочинами, що утворюють повторність;

— вчинення двох і більше злочинів неодночасно.

Отже, повторністю злочинів визнається вчинення особою неодночасно двох чи більше злочинів, принаймні два з яких зберігають кримінально-правове значення.

5. Запропоновані у науці кримінального права варіанти поділу множинності злочинів на види порушують вироблені логікою правила поділу поняття. Відтак, значна частина проблем кваліфікації повторності злочинів зумовлені методологічною помилкою: поняттям і класифікацією множинності. Тому у випадку вчинення особою декількох злочинів доцільно говорити про повторність злочинів, яка охоплює усі випадки вчинення двох і більше злочинів незалежно від їх тотожності, однорідності чи різнорідності, а також злочинів, які пов’язані з попереднім засудженням та не пов’язані з попереднім засудженням.

6. Досліджено, що так звана реальна сукупність злочинів за своїми ознаками збігається з повторністю злочинів і, відповідно, становить повторність різнорідних злочинів. Щодо так званої ідеальної сукупності злочинів, то вона відмежовується від повторності злочинів за достатніми ознаками, а саме — різним часом вчинення злочину та різною кількістю діянь. Рецидив злочину — це вид повторності злочинів, який характеризується тим, що новий умисний злочин вчинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувалися до неї раніше.

7. Встановлено такі юридично значущі критерії поділу повторності злочинів на види: 1) за характером вчинених діянь: повторність тотожних злочинів; повторність однорідних злочинів; повторність різнорідних злочинів; 2) за наявністю судимості: повторність, яка пов'язана із засудженням;