Марек Краєвський - Еринії

class="book">― Тут зі мною є дехто, директоре, ― Попельський нахилився до господаря, ― і я хотів би, щоб ви ним зараз зайнялися.

Прошепотів йому на вухо своє прохання, щохвилини оглядаючись на авто, у якому вгадувалися дві темні фігури, ледь помітні у світлі ліхтаря над ворітьми.

Директор декілька разів покірливо кивнув головою, проте не зміг приховати подиву й певної відрази, які з’явилися на його фізіономії.

Попельський підійшов до автомобіля й відчинив усі дверцята.

― Вилазь, Гариго. Я зніму наручники, коли вийдеш на вулицю.

Частину сидіння з боку пасажира звільнив шпакуватий чоловік. Він став упритул до дверцят. Далі відійти не міг. Зап’ясток його лівої руки був прикутий наручниками до перегородки вікна машини. Крізь ці самі дверцята силкувався вилізти хлопець.

― А ти куди?! ― гаркнув на нього Попельський. ― Виходь з іншого боку!

― Вийди там, Стасю. ― Гарига показав рукою на двері кабіни з боку шофера й холодно глянув на поліцейського. ― Будь ласка, не кричіть на мого сина, він і так розуміє.

Попельський підійшов до хлопця й шарпнув його за комір. Несподіваність цього руху та його сила були настільки великими, що Стасьо ледь не впав. Другою рукою Попельський схопив його за пасок штанів і, як вправний викидайло, затягнув його за ворота. Міцно тримаючи хлопця, Попельський обернувся до батька. Гарига репетував і белькотів щось незрозуміле. Кидався усім тілом на двері й замалим не виламав їх. Тоді зробив це вдруге, але вже з меншою силою. Засичав від болю. Його зап’ясток вочевидь постраждав від цих різких рухів.

― Віддай мені сина, ти, бандите! ― промовив він нарешті.

― Хто такий Ірод? ― верескнув Попельський, міцно тримаючи хлопця. ― Кажи, кого ти прикриваєш? Того, що поламав дитині ноги киркою?! Збоченця, який тупим ножем штрикав шкіру хлопчика, виточуючи з нього кров?! Ти, батько нещасної дитини, і ти ще вагаєшся?! У тебе ще є шанс! Бо за хвилину твоє хворе щеня опиниться серед виродків!

― Віддай сина! ― Голос Гариги зірвався на фальцет.

― Хапай його, директоре, попід пахви, ― буркнув поліцейський.

Попельський і Войцеховський підняли хлопця і, важко сопучи, рушили в бік шатра. Галас розбудив людей у сусідньому будинку. У неосвітлених вікнах з’явилися якісь голови, але відразу зникли. В околицях Високого Замку ще й не такі крики та лайка були звичайною нічною музикою.

Стасьо був безпорадний, але притомний. Він лише крутив головою навсібіч, дивлячись то на одного, то на другого чоловіка. Коли дійшли до шатра, комісар витер піт із чола.

― Розбудіть усіх, ― видихнув Попельський. ― Нехай роблять те, що завжди. Цього хлопчину до останньої комірчини! А я із його старим буду за п’ять хвилин!

― Вони рідко коли сплять, їм аби злягатися, ― відказав Войцеховський і зайшов до шатра, тягнучи за собою Стася.

Попельський повернувся до автомобіля. Гарига стояв навколішках біля дверей і бився головою об шибку. Він хрипів і схлипував. Коли комісар наблизився до авто, прикутий наручниками чоловік глянув на нього. Його очі були сухі. Попельський стояв, розставивши ноги.

― Сядеш за купівлю краденого, а твій Стасьо опиниться серед виродків. Він уже там. Але одне твоє слово… тобто два слова, і я звільню його. Не зазнаєш того, чого тобі краще ніколи не бачити! Скажи ці слова!

― Які це слова?

― Прізвище та ім’я Ірода.

― Мабуть, Ірод Агриппа, ― прошепотів Гарига.

Попельський глянув на годинника й застиг. Він навчився зберігати непорушність цілими годинами й панувати над м’язами обличчя. Це була дуже корисна здатність, особливо, коли він, у минулому ― австрійський офіцер та ад’ютант коменданта фортеці Перемишль Германна Кусманка фон Бурґнойштеттена, перебував разом із генералом у глибині Росії, де грав із царськими офіцерами в карти на величезні суми, а інколи й на власне життя.

Глянув на циферблат. Минуло п’ятнадцять хвилин.

― Зніми наручники, ― Попельський однією рукою простягнув ключі комівояжерові, а другою витягнув браунінга. ― Іди вперед мене до шатра. Там побачиш таке, чого ніколи не забудеш.

Гарига відстебнувся від дверцят автомобіля, зняв другий браслет наручників із зап’ястка, а тоді зробив різкий рух рукою. Ключі впали в кущі неподалік.

― Більше не дам себе прикувати, пуліцаю, ― буркнув Гарига. ― Швидше перегризу тобі горлянку, ніж дозволю це знову зробити.

― Ходімо. ― Попельський махнув браунінгом. ― Один підозрілий рух, і я прострілю тобі руку або коліно. Залежно, куди поцілю.

Вони наблизилися до шатра, у якому вже сяяло світло.

― Ну, заходь! ― Попельський підштовхнув Гаригу дулом між лопатками.

Шатро було поділене полотняними перегородками на маленькі комірчини, залиті яскравим світлом.

― Ну, дивися! ― Попельський знову штурхонув Гаригу браунінгом. ― Почни з першої кімнати потвор.

Там сиділа неймовірно товста жінка. Її могутні ноги й стегна поросли густим