Валерій Павлович Лапікура - Непосидючі покійнички

досвідченим водієм за кермом на хорошій дорозі вилітає раптом на зустрічну смугу. Справді чортівня якась. Хоча, здається, запис на першій сторінці зошита не мав жодного відношення до цієї частини конспекту.

Наступні виписки були майже ідентичні. Відрізнялися хіба що прізвищами та марками автомобілів:

— «Москвич», замість піти на поворот, чомусь врізається у стовп. Удар, пожежа, вибух;

— «Жигулі» несподівано виносить на зустрічно смугу, та ще й розвертає впоперек. Удар, пожежа, вибух.

Спільний знаменник акуратно підкреслено: машини в нормальному технічному стані, видимість добра, покриття хороше, водії досвідчені, алкоголю в крові не виявлено. Правила дорожнього руху не порушувалися. Далі колега виписує і обводить рамочкою ідентичні висновки медичної експертизи:

— аварії сталися в результаті миттєвої неуваги загиблих водіїв, викликаної, ймовірно, станом фізичної чи емоційної втоми або різким спазмом коронарних судин головного мозку. Кінець цитати.

Я теж десь уже читав про ці спазми і про ці судини. І про смерть, яка сталася в результаті нещасного випадку, викликаного миттєвою втратою свідомості на грунті отого спазму. Вони що там, у експертизі, зациклилися на одному і тому ж діагнозі? Інших термінів не знають? Хоча — чого я до них чіпляюся? Пригадай некрологи в газетах: «Після важкої тривалої хвороби пішов з життя…» Уявляєш, який підтекст вимальовується: у нас просто так з життя не йдуть, а тільки тоді, коли радянська медицина після тяжкої і тривалої боротьби з твоєю хворобою дозволить тобі нарешті піти з життя.

На сороковинах було сумно і щемно. І брав жаль, що ми перетворюємося в нормальних людей лише після третьої поминальної чарки. Зошит, фотографії і записники я віддав, переписавши про всяк випадок усе про дивні автокатастрофи.

Коли прикрутило перекурити, я вийшов на балкон і на своє здивування побачив там двох хлопців-даішників. Зопалу навіть ляпнув:

— О, а що ви тут робите?

— Матері допомогли стіл накрити. А наші жінки на кухні пораються.

Я знітився і почав виправдовуватися:

— Та я не про те, просто не знав, що ви були друзями.

— А ми в останній рік якось зійшлися. Хороший був хлопець — допомагав, радив. Про роботу нашу розпитував. Носа не дер, не те що дехто…

— Ну, раз ви дружили, тоді я розумію, звідки він про нетипові аварії дізнавався.

— Еге ж! Віктор казав, що це з нас замість гонорару за його допомогу. Він нам підказував дещо по наших розслідуваннях. Інтуїція у нього була сильна. Часом машина так розбивається — здається, ніяка експертиза не розбере, що там і до чого. А Вітя гляне, пару запитань поставить — і все розвиднілось.

Ну от, хтось його Вітею звав. А ми все — Стоп-сигнал та Стоп-сигнал… Цікаво, чим його оті аварії привернули? Своєї роботи вистачало, а він втягнувся в чужу. Навіть кохану занедбав.

— А от цікаво, колеги, чи багато у нас у Києві нетипових катастроф трапляється?

— Раніше, вважайте, взагалі не було. Як машина розбилася — так і знай: або грубе порушення правил, або водій випив, або дорога підкачала. Ну, природно, технічний стан авто. І все. А от коли «Жигулі» в серію пішли, легкових побільшало, тоді й почалось. І люди стали їздити абияк, і наше начальство на дисципліну теж почало крізь пальці дивитися. Для нас, кажуть, головне — аби «святу трійцю» не проворонити і вчасно рух перекрити, а решта — то вже дрібниці.

Від автора:

«Святою трійцею» київські даішники іменували перших людей республіки: першого секретаря ЦК, голову Ради Міністрів і голову Верховної Ради. Відповідно, у кодах для службових переговорів регулювальників з центральним пультом управління свого відомства вживалися номери: «перший пройшов» або «третій виїжджає в бік Борисполя»… І ніяких прізвищ! Ворог, він, знаєте, не дрімає.

Олекса Сирота:

Стоїмо і далі на балконі, розмови ведемо. Я ще толком не знаю, навіщо, але передчуваю, що треба. А може, просто до кімнати йти не хочеться. Не на весілля ж зібралися.

— А досвідчені водії чому розбиваються? Маю на увазі, коли і дорога хороша, і машина справна, і не пила людина ані грама.

— На новачків і плями на сонці впливають. А на досвідчених… хіба що погано за кермом стане — серце чи ще щось там. Та й то не завжди. От, може, чули, недавно народний артист помер, котрий в кіно маршала Рибалка грав. Його в машині на Брест-Литовському проспекті серце прихопило. Інфаркт! Але він встиг загальмувати, під’їхати до бровки, вимкнути двигун, покласти голову на кермо… і тільки після цього помер. А якби він запанікував? Уявляєте, що було б? Та таких водіїв не в закритих автобусах, а на руках на цвинтар треба нести — від самого дому.

— А буває так, що на перший погляд аварія, а насправді самогубство?

— Це ви старе кіно «Секретна місія» пригадали? Ну, ми малими ще були, бо його десь після війни показували. Але то кіно, а в житті все навпаки. Може, в Америці таке трапляється, бо там