Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

«Поспішив ти, брате, — подумки покартав себе інспектор. — Навіщо було викурювати їх з радіовузла? Найбільший клопіт тоді, коли передчасно наполохаєш злочинців».

— Войтасику! — покликав він помічника.

— Слухаюсь.

— Той ваш моторист уміє робити моделі вітрильників?

— На службі я йому цього не дозволяю, але вдома у нього багато.

— Мені потрібно п’ять штук. Не обов’язково гарні, аби не тонули.

— Зараз скажу, щоб приніс.

— І повітряних кульок мені організуйте. Таких, щоб літали.

— На карнавалі було б легше дістати.

— Я вас, Войтасику, не до танцю запрошую, а командую.

— А щоб його, цей нашатир, тайфун здмухнув! — лайнувся Добромир. — Панно Зосю, винесіть, будь-ласка, цю пляшку на горище, бо вона зіпсує нам нашу вечірку.

Дівчина підвелася з крісла і безшумно, як дух, виконала прохання.

— Якраз позавчора я отримав посилку з Цейлону від мого друга Котелявулі. Кілька років тому я врятував йому життя, зупинивши громовим матроським прокляттям розлюченого слона, який мчав до нього. На знак дружби ми посадили біля підніжжя Підуруталягаля три кокосові пальми, і тепер щороку регулярно отримую їхні плоди. Дізнавшись про ваш візит, я зразу ж надрізав горіхи мачете і поставив кокосове молоко в холодник.

Розповідаючи, Добромир наповнив перлисто-рожевуватою рідиною келихи різної форми, кожен з яких відповідав індивідуальності того чи іншого прибульця. Жалюзі на вікнах були опущені, в мансардній кімнаті панував приємний напівморок, тихо крутився тропічний вентилятор, женучи прохолодне повітря.

— Купили його в Шанхаї на мосту Дев’яти поворотів, куди вентилятор потрапив з кают-компанії трансокеанського судна, яке відслужило свій вік. — Лежачи в наповненій водою мисці, Бікі впівголоса розповідав про це Ерикові, який зручно вмостився головою вниз на рейці гратчастої циновки туку-туку, привезеної з Нової Зеландії.

— Ну, а тепер, мої любі, кому рому й скільки? — спитав боцман і, не чуючи відповіді, додав упевненіше: — Я, приміром, доливаю третю частину, але є і такі, котрі люблять половину на половину.

— Всім по краплі,— постановив капітан, вмощуючись у глибокому кріслі.— Або, скажімо, по дві: першу для аромату, другу для смаку. Бо ми, пане боцмане, категорично проти всіх різновидів пияцтва.

— Так само, як оті терористи, котрі вранці говорили по радіо, — підхопив господар. — Я, до речі, теж. Тільки-но мої матроси переступали межі тверезості, завжди виникав з того клопіт. Одначе дозвольте старому вовкові долити в келихи ще по одній краплі на знак того, що я приймаю вас усіх на палубу мого серця. Друзі Бікі так само, як і він, мої прибрані сини.

Вливши всім присутнім по три краплі рому (пані Зосі — дві, бо ж дами завжди трохи менше п’ють, ніж чоловіки), боцман підняв свій келих угору. За його прикладом усі зробили те саме.

— Рихтуй катер на воду! — по-морському скомандував боцман.

— Щоб усім було добре! — зітхнула сумлінна зв’язкова «Самексу», яка брала участь в акції «Тер-Хор-Мар» під псевдонімом агента Зет.

— ЕЙ! — дружно відповіли троє друзів і легенько дзенькнули келихами.

— А що ви можете сказати про недавно згадуваних вами терористів? — звернувся Коот до боцмана. — Бо ми не знаємо подробиць.

— Мене вони теж особливо не цікавлять. Що з того, що вони не вимагають викупу, що не висувають слушних в іншому відношенні категоричних пропозицій, коли методи, м’яко кажучи…

— Методій Новак, — підказав Повзик, перш ніж встиг подумати.

— Ні, з нашим інспектором все о’кей. Я думаю, як назвати одним словом методи терористів. Хіба що — анахронічні.

— Тобто не сучасні? — спитала панна Зося з ноткою сумніву в голосі.

— Анахронічні й відсталі, моя дитинко, — підтвердив боцман. — Навіть, скажу тобі, допотопні, із запахом нафталіну. Анархісти в кінці минулого й на початку нинішнього століття чинили те саме й теж без особливого успіху. Індивідуальний терор скомпрометував себе і став пережитком ще в ті часи, коли я не відрізняв носа корабля від його корми! Чи не так, Бікі?

— Щиру правду кажеш, — відповів Хелонідес.

— Але, пане боцмане… — почав Йонатан.

— Ніяких «але», пане капітане, — урвав Добромир, користуючись із старого, як світ, привілею першості голосу для власника сивого волосу. — Які можуть бути «але»? Хоч би що ви говорили на захист групи «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», їхня діяльність грунтується на насильстві по відношенню до невинних, а цього нікому робити не дозволено. Нікому й ніколи! Чи не так?

— Так, — відповів капітан, з поваги до співрозмовника трохи підводячись у кріслі.

— Скажу вам відверто, — після тривалого мовчання почав боцман, — коли Бікі не прийшов на вечерю ні в понеділок, ні у вівторок, а в Місті почали розклеювати листівки з проханням повідомити місце перебування злочинця, названого Овальним, у мене неспокійно здригнулося серце. Вибач, Бікі, але був час, коли я підозрював, що це тебе втягли в якесь лихе товариство.

Хелонідес збентежено повів плавцем, а Йонатан поцікавився: