Іван Петрович Котляревський - Енеїда

царства Еака мучила всіх грішників, які не спокутували на землі своїх гріхів. Тезіфону уявляли страшною бабою, оповитою гадюками, на голові в неї замість волосся теж клубочилися гадюки. Коли Еней прибуде в латинську землю, Тезіфона з намови Юнони вселить у серце цариці Амати і рутульського царя Турна ненависть до Енея, що прискорить війну між троянцями й ругульцями.

Клепало, або калатало, стукачка – дерев'яний молоток, яким нічний сторож стукає в дощечку, щоб показати свою присутність.

112.

Ремнями драла, мов биків – певне, тут треба розуміти: била їх ремнями (ремінними батогами), як биків.

113.

Що в пеклі є суддя Еак – герой старогрецьких міфів, син Зевса, Еак правив островом Егіна. Прославився праведним життям та справедливістю, за що після смерті був призначений богами суддею у підземному царстві.

115.

Ні гич – нічого; гариль – маленька порошиночка. Нар.: А не гаріля. Ні цури, ні пилинки (Номис. – С. 39).

Цвяховані стіни – стіни, оббиті гвіздками для міцності й для краси.

Шумиха – сухозлотиця, фальшива позолота.

117.

Тютюнкова горілка – настояна на тютюні, через те від неї швидше п'яніють.

Настояную на бодян – бодян – ароматична вічнозелена рослина.

Під челюстями запікану – челюсті – вихід хатньої печі у вигляді арки між припічком і внутрішньою частиною печі. До челюстей зручно досягти рукою, тут можна щось розігрівати, смажити та ін.

І з ганусом, і до калгану – ганусівка – наливка, настояна на анісі (ганусі), трав'янистій ефіроносній рослині. Калганівка – настояна на калгані, корінь якого також використовують для лікування шлункових хвороб.

Шафран, шапран (Сгосus) – у давнину особливо цінна привозна спеція. Має надзвичайно сильний пряний запах, настойкам надає оранжево-червоного кольору.

118.

Перелік ласощів, які споживають праведники в раю, починається видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках.

Сластьони – пряжені на маслі або олії млинці з пшеничного борошна. Г. Квітка-Основ'яненко в «Салдацькому патреті» в жартівливо-утрируваному тоні малює «сластьонницю з грубкою» у ярмарковому ряду: «…Тільки спитай, на скільки тобі треба сластьоних, так живо підніме пелену та й зніме стару онучу (слово «онуча» тут ужите в первісному значенні – кусок тканини, ганчірка), що нею горщик з тістом накритий, щоб, знаєте, тісто на холоді не простивало, і затим під пеленою у себе держить; от пальці послине, щоб тісто не приставало, то й вщипне тіста, та на сковороду ув олію – аж шкварчить! – та зараз і пряжеть, і подає, а вже на олію не скупиться, бо так з пальців і тече, тільки, знай, обсмоктує» (Квітка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. – К., 1978. – Т. 1.– С. 30).

Стовпці – печиво з гречаного борошна на олії, що формою своєю нагадує перевернутий стаканчик з вузьким денцем, усічений конус. Готувалося в особливих формочках-стаканчиках.

З кав яром буханці – спосіб приготування: «Відварюють яловичину з сіллю, а тим часом вчиняють житні з гречаною мукою млинці, і це подасться разом. Буханці нічим не мастять» (Маркевич. – С. 150– – 15)). Цей спосіб описаний у 50-х роках XIX ст. Неясно, чому страва називається «з кав'яром». У одинадцятитомному тлумачному «Словнику української мови» слово «кав'яр» зафіксовано в значенні «ікра». Можливо, щось пропущене в описі Маркевича. Ікрою, або кав'яром (зараз застаріле), називають також страву з дрібно посічених овочів, грибів. Можливо, яловичину поливали якимось соусом, приправою.

Рогіз (Tuphа) – трав'яниста багаторічна рослина. У молодого рогозу їдять соковиту нижню частину обчищеного стебла.

Паслін (Solanum) – трав'яниста рослина, яка особливо часто зустрічається на пустирях.

Козельці – трав'яниста рослина, яка росте на облогових і цілинних землях. З молодих рослин обчищають і їдять солодкий корінь.

Терен і глід – ягоди.

119.

Палаш – холодна зброя; прямий, довгий, гострий з обох боків (з тильного боку до половини) клинок. Був на озброєнні російської армії з початку XVIII ст. до 70-х років XIX ст.

122.

У цій строфі названі всі, хто не заслужив раю, кому там не місце. У ній наочно представлена ієрархія державних інституцій, класів, що стояли над народом. Бракує тільки вершини піраміди – імператора. Державна бюрократія («чиновні») – – землевласники і промисловці («грошей скрині повні»), купецтво («в яких товстий живіт»), вчені («що з книгами в руках»), армія (але не вся, а «рицарі» – офіцерський корпус, генералітет– до того ж поставлені в один ряд з «розбишаками»). І нарешті основа піраміди – духовенство.

Не ті се, що кричать: «і паки» – слово паки (староруське – знову, ще) було частовживаним у православному богослужінні. Стало загальною кличкою, якою дражнили православне духовенство, обігрувалося в народних пародіях на попів та молитви.

Не ті, що в золотих шапках – золоті шапки – мітри, які носили високопоставлені представники церковної ієрархії, починаючи від єпископа.

Кому немає місця в раю, той мусить бути в пеклі. Отже, всі згадані в коментованій строфі – там. І розташування церковного кліру в строфі – нижче духовенство всупереч ієрархії стоїть над вищим – мас свою фольклорну основу. В фольклорі європейських народів, зокрема німецькому, відоме оповідання про монаха в пеклі, який стоїть у вогняному котлі на голові єпископа і завдяки цьому терпить менші муки. Іван франко подав українську паралель до цього оповідання, записану ним в рідному селі Нагуевичах: «Селянин по смерті стрічає свого священика в пеклі. «Єгомость, а ви що тут робите?» – запитав він. «Мовчи, дурню! – відповів піп. – Я тут на біскуповій голові стою» (Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К., 1983. – Т. 39. – С. 70).

123.

Навіжені – тут у значенні: юродиві, божі люди.

Біг дасть – так відмовляли старцеві у милостині.

124.

А послі вбгались і в оклад – оклад – грошовий податок на людей з непривілейованих станів, які мали нерухому власність. Вбгалися в оклад тут у значенні: вийшли в люди.

Се що проценту не лупили – не брали процента за позичені гроші.

125.

Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові – перелічуються звання, які надавалися українській старшині за полкового устрою.

Військовий товариш – звання, які у XVIII ст. гетьман присвоював козакам за заслуги на війні (дорівнювало сотникові).

Значковий товариш – козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значкові вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.

Бунчуковий товариш – помічник генерального бунчужного, який на війні беріг