Джейн Остін - Емма

— Вибачте, міс Вудхаус, саме тоді, коли стався вибух моїх патріотичних емоцій, ви хотіли щось сказати. Цікаво знати, що саме? Запевняю вас, надлишок популярності ніколи не компенсує мені браку особистих стосунків.

— Я просто запитала, чи ви часто бачилися з міс Ферфакс і в якому товаристві вона оберталась у Веймуті.

— Тепер, коли ваше запитання стало мені зрозумілим, я мушу заявити, що воно надто некоректне. Жінки завжди вважають себе вправі визначати міру знайомства. Напевне, міс Ферфакс уже встигла викласти вам власну версію. Я не намагатимуся сказати більше, ніж дозволила собі вона.

— Годі-бо! Ви відповідаєте з такою ж обережною обачливістю, як і вона. Але її розповідь про будь-що залишає стільки простору для здогадок, вона така стримана, так неохоче ділиться щонайменшими відомостями про будь-кого, що, на мою думку, ви можете характеризувати ваше з нею знайомство як завгодно.

— Он воно як? Що ж, тоді я скажу правду і вчинити так мені буде найзручніше. Я часто зустрічав її у Веймуті. Я трохи знався з Кемпбеллами у Лондоні, і у Веймуті ми оберталися здебільшого в одному й тому ж товаристві. Полковник Кемпбелл — людина дуже приємна, а місіс Кемпбелл — жінка приязна і добра. Всі вони мені подобалися.

— Значить, загалом вам відома життєва ситуація міс Ферфакс, відомо, що її чекає?

— Так, — дещо невпевнено, — гадаю, що відома.

— Еммо, ви торкаєтесь делікатної теми, — мовила, посміхаючись, місіс Вестон, — не забувайте про мою присутність. Навряд чи містер Френк Черчілль знатиме, що казати, коли ви говоритимете про життєву ситуацію міс Ферфакс. Давайте я трохи відійду.

— Я і справді не подумала про місіс Вестон, — сказала Емма, — тому що вона завжди була мені подругою, моєю любою подругою.

Схоже, що він цілком зрозумів таке почуття і віддав йому належне.

Після купівлі рукавичок вони вийшли з крамниці, і Френк Черчілль запитав:

— А ви ніколи не чули, як дівчина, про яку ми говорили, грає на роялі?

— Як це не чула? — відповіла Емма. — Ви забуваєте, що вона часто буває в Гайбері. Скільки живу, я щороку слухаю її гру відтоді, як ми обидві почали музикувати. Вона грає просто чарівно.

— Ви і справді так вважаєте? Я хотів почути думку когось, хто про це дійсно здатен судити. Мені здалося, що вона грає добре, тобто, їй не бракує смаку, але я зовсім не розбираюся в цьому. Люблю музику надзвичайно, але сам не граю і вважаю, що не маю права судити про те, як грають інші. Я часто чув, що її гра викликає захоплення; і маю доказ того, що її вважають доброю виконавицею: один пан, що любить музику і знається на ній, чоловік, який любив іншу жінку, був з нею заручений і ось-ось мав одружитися, ніколи не дозволяв тій жінці сідати за інструмент, якщо за нього могла сісти пані, про яку ми говоримо, — коли була вона, то він не хотів слухати, як грає інша. Гадаю, коли йдеться про чоловіка, дуже обдарованого в музиці, то це є вагомим доказом.

— Дійсно вагомий доказ, нічого не скажеш! — вигукнула Емма, вкрай здивована. — Так значить містер Діксон — людина надзвичайно обдарована музично? Від вас протягом півгодини ми довідуємося про всіх них більше, ніж міс Ферфакс зволила повідати нам за півроку.

— Так, мова йде саме про містера Діксона і міс Кемпбелл; і я вважаю це дуже вагомим доказом.

— Безперечно — куди вже вагоміше; по правді кажучи, такий вагомий, що коли б я опинилася на місці міс Кемпбелл, мені це було б неприємно. Я б не вибачила чоловікові більшої цікавості до музики, ніж до любові, схильності слухати, а не споглядати, виявляти більшу чутливість до красивих звуків, а не до моїх почуттів. Цікаво, як міс Кемпбелл усе це переносила?

— Просто міс Ферфакс була її близькою подругою.

— Слабка втіха! — розсміялася Емма. — Краще мати вподобану незнайомку, ніж близьку подругу — незнайомка прийде й піде, щоб, можливо, ніколи не повернутись, а дуже близька подруга завжди поруч і завжди все робить краще, ніж ти сама! Бідолашна місіс Діксон! По правді кажучи, я рада, що вона вийшла заміж і оселилася в Ірландії.

— Ви маєте рацію. Це було не на користь міс Кемпбелл, але, здається, вона цього не відчувала.

— Тим краще або тим гірше — не знаю, що й казати. Що б це не було — її доброта чи її нетямущість, вияв дружби чи недостатня чутливість — гадаю, що все одно була одна особа, яка неодмінно це відчувала: міс Ферфакс власною персоною. Хто-хто, а вона обов'язково відчувала цю недоречну і небезпечну різницю.

— Щодо цього, то я не…

— О, не думайте, що я очікую оцінки почуттів міс Ферфакс од вас чи від когось іншого. Ці почуття невідомі жодній людській істоті, крім тієї, яка їх зазнає.

— Здавалося, що між ними всіма було чудове взаєморозуміння… — почав було він, але швидко перервався і додав: — Однак я не можу сказати, якими були їхні істинні стосунки; що насправді відбувалося за кулісами. Можу сказати лише, що зовні все було пристойно. Але ви, хто знав її з дитинства, можете краще, ніж я, судити про її вдачу і про те, як міс Ферфакс буде поводитися в критичних ситуаціях.

— Так, я знала її з дитинства; ми зустрічались і як діти, і як дорослі жінки; тому цілком природно припустити, що мусимо бути друзями. Але ми ніколи ними не були. Важко сказати, чому так сталося; можливо, був гріх і з мого боку, бо я терпіти не могла дівчат, яких обожнювали і з якими носилися, мов дурні з писаною торбою, що і робили її тітка, бабця і всі їхні знайомі. А ще — її замкненість; я ніколи не відчувала симпатію до таких потайливих людей.

— Що ж, це дійсно надзвичайно неприємна риса, — сказав Френк. — Безперечно, часто вона буває дуже корисною, але приємною — ніколи. У замкненості людині безпечно, але відтак їй бракує привабливості. Неможливо відчувати симпатію до людини потайливої.

— Можливо — коли ця замкненість не стосується тебе самої; і тим сильнішою буде тоді симпатія. Тепер мені як ніколи потрібна подруга чи приємна компаньйонка, навіщо ж до її пошуків мені ще й додавати клопоти з подоланням чиєїсь замкненості? Про нашу з міс Ферфакс дружбу і мови бути не може. Я не маю підстав думати про неї погано, абсолютно ніяких, окрім отієї надзвичайної і незмінної обережності в словах і поведінці,