Ешлі Венс - Ілон Маск

політ був вирішальним», — каже Маск. Але якщо цей політ був би вдалим, це змогло б вселити впевненість у американський уряд і можливих комерційних клієнтів і прокласти шлях до створення Falcon 9 і навіть ще амбітніших проектів.

Під час підготовки до третього запуску Маск у звичній дня себе манері особисто тримав контроль над кожною деталлю. Будь-хто в SpaceX, хто затримував запуск, потрапляв до Маскового чорного списку елементів критичного шляху. «Одного разу в затримці був винний особисто я, тож я мусив двічі на день повідомляти Ілону про те, як просувається робота, — каже Кевин Броґан. — А Ілон казав: "у цій компанії працює п’ятсот людей. Що тобі потрібно?"» Один із дзвінків, очевидно, відбувся під час Маскових залицянь до Райлі, тому що Броґан згадав, що Маск зателефонував йому з туалету якогось лондонського клубу дізнатися, як справи зі зварювальними роботами на більшій частині ракети. На інший дзвінок Маск відповів пізно вночі, лежачи поряд із Райлі, і мусив ганити інженерів пошепки. «Він розмовляє з нами голосом, яким зазвичай ведуть бесіди під ковдрою, тож ми кучкуємося навколо спікерфону і слухаємо, як він говорить: "Та зберіться вже, врешті-решт, і зробіть як треба" », — розповідає Броґан.

Із наближенням четвертого запуску вимоги та очікування було піднято настільки, що люди почали робити дурні помилки. Як правило, корпус Falcon 1 доставляли на Квадж баржею. Цього разу Маск та інженери були занадто заведені та нетерплячі, щоб чекати доставки океаном. Маск орендував військовий вантажний літак, який мав перевезти корпус ракети з Лос-Анджелеса до Гаваїв, а звідти до Кваджу. Це була б непогана ідея, якби не одне але: інженери SpaceX забули врахувати вплив штучного тиску всередині літака на корпус ракети, товщина стінок якого була не більше трьох міліметрів. Коли літак почав опускатися перед прибуттям до Гаваїв, усі всередині почули дивні звуки, що йшли з вантажного відсіку. «Я озирнувся й побачив, що ступінь зіжмакується, — розповідає Булент Алтан, колишній голова підрозділу авіоніки в SpaceX. — Я сказав пілоту набрати висоти, і він зробив це». Ракета зробила те ж, що зробила б на літаку порожня пляшка з-під води: повітря тисне на боки пляшки і зібгує її. Алтан підрахував, що в команди SpaceX було десь тридцять хвилин там на літаку, щоб вирішити проблему, перш ніж треба буде сідати. Вони витягли свої кишенькові ножі та розрізали термообгортку, яка міцно тримала корпус ракети. Потім вони знайшли на літаку набір інструментів і гайковими ключами відкрутили декілька гайок на ракеті, що дало змогу її внутрішньому тиску зрівнятися з тиском всередині літака. Коли літак сів, інженери розподілили між собою обов'язок подзвонити різним топ-менеджерам SpaceX, щоб повідомити їм про катастрофу. За лос-анджелеським часом була третя ранку, і один із менеджерів зголосився донести жахливу новину Маскові. За першими оцінками, на усунення пошкоджень мало піти три місяці. Корпус ракети мав декілька вм'ятин, перетинки, що їх установили в паливному резервуарі для запобігання плесканню, зламалися, плюс з'явилася ще ціла низка інших проблем. Маск наказав команді вирушати далі на Квадж і прислав іншу команду із запчастинами для ремонту їм на підсилення. Через два тижні роботи в тимчасовому ангарі ракету полагодили. «Це було як застрягнути разом в одному шанці, — розповідає Алтан. — не можна було просто кинути все і залишити людину поруч із собою напризволяще. Коли все було зроблено, усі почувалися суперово».

Четвертий запуск, який міг стати останнім для SpaceX, відбувся 28 вересня 2008 року. Працівники SpaceX гарували шість тижнів без упину під неймовірним тиском, щоб цей день настав. На кону була їхня гордість як інженерів, їхні надії та мрії. «Ті, хто дивився запуск на заводі, з усіх сил намагалися не почати блювати від хвилювання», — розповідає Джеймс МакЛорі, машиніст у SpaceX. Незважаючи на попередні провали, інженери на Кваджі були впевнені, що цей запуск буде успішним. Деякі з цих людей перебували на острові вже декілька років, живучи одним із найсюрреальніших інженерних досвідів у історії людства. Вони давно не бачили своїх родин, потерпали від спеки і мусили зносити самотність на своєму мініатюрному пості біля пускового майданчика — іноді без достатніх запасів їжі — цілими днями, очікуючи відкриття часових вікон для запуску і вправляючись із аварійними зривами запусків після цього. Але більша частина цього болю, страждань і страхів пішла б у забуття, якби цей запуск пройшов добре.

Надвечірнім часом 28-го числа команда SpaceX підняла Falcon 1 у пускову позицію. Ракета знову постала, височіючи, як дивний артефакт острівного племені, на тлі пальм, що колихалися навколо, та де-не-де розкиданих у видовищному блакитному небі хмаринок. До цього часу SpaceX вже майстерно оволоділа мистецтвом вебкастів, перетворюючи кожний запуск на професійну трансляцію як для працівників, так і для громадськості. Двоє менеджерів із маркетингу двадцять хвилин перед пуском роз'яснювали всі його технічні деталі. Цього разу Falcon 1 не несла справжнього вантажу; ані компанія, ані військові не хотіли, щоб ще щось вибухнуло або затонуло в морі, тож у ракету заклали 165-кілограмовий фальшвантаж.

Той факт, що SpaceX було зведено до ролі театру польотів, не бентежив працівників і не притлумлював їхнього ентузіазму. Дивлячись, як ракету з гуркотом підіймають вище і вище, працівники, що залишалися в головному офісі SpaceX, заповнили повітря гучними радісними вигуками. Відтак кожну наступну віху — відхід із острова, коректні результати перевірки двигунів — теж зустрічали свистом і вигуками. Коли на дев'яностій секунді польоту відпав перший ступінь і загорівся двигун другого ступеня, працівники практично прийшли у стан ейфорії, заповнивши ефір своїм екстатичним воланням. «Ідеально»,— сказав один із коментаторів. Двигун Kestrel зажеврів червоним і почав своє шестихвилинне горіння. «Коли відділився другий ступінь, я нарешті зміг знову дихати, а мої коліна перестали підгинатися», — каже МакЛорі.

Приблизно на початку четвертої хвилини польоту обтікач відкрився і впав назад на Землю. І нарешті. після дев'яти хвилин польоту Falcon 1 загальмувала, як і планувалося, і вийшла на орбіту, тим самим ставши першою збудованою на приватних засадах машиною, якій це вдалося. Для того, щоб це чудо сучасної науки та бізнесу відбулося, знадобилося шість років — приблизно на чотири з половиною роки більш, ніж колись планував Маск, — і п’ятсот людей.

Раніше того самого дня Маск спробував відволіктися від відчуття тиску, який навалювався все більше, і поїхав до Диснейленду разом зі своїм братом Кімбалом та їхніми дітьми. Відтак Маску довелося притьмом їхати назад, щоб встигнути