Ешлі Венс - Ілон Маск

на четверту годину, коли мав відбутися запуск, і він увійшов до кімнати, яка слугувала за центр управління SpaceX, за дві хвилини до старту. «Коли запуск виявився успішним, усі розревілися, — каже Кімбал. — Це була одна з найемоційніших митей, які мені колись доводилося переживати». Маск вийшов із центру управління в загальне виробниче приміщення заводу, де його вітали, як рок-зірку. «Це було офігезно, — сказав він. — Багато людей вважали, що нам це не вдасться, — справді багато — але як там у прислів'ї, "Бог четверицю любить"? Є лише жменька країн на Землі, які змогли це зробити. Це зазвичай рівень країн, а не компаній... Я зараз трохи розумово виснажений, тож мені важко щось сказати, але, фух, це, безумовно, один із найкращих днів у моєму житті і, я гадаю, для більшості присутніх тут. Ми показали, що ми це можемо. Це лише перший крок із багатьох... Не знаю, як ви, а я сьогодні влаштую круту вечірку». Відтак Мері Бет Браун поплескала його по плечу та відтягла його вбік, бо йому треба було на зустріч.

Післясяйво цієї титанічної перемоги згасло невдовзі по тому, як вечірка закінчилася і небезпечність фінансового пекла, що в ньому опинилася SpaceX, знову зайняла всі Маскові думки. SpaceX мусила підтримувати розробку Falcon 9, а також одночасно дала зелене світло побудові ще одного апарату — капсули Dragon, яка мала використовуватися для доставки запасів, а одного дня й людей, на Міжнародну космічну станцію. За попереднім досвідом, кожний із цих проектів коштував би понад мільярд доларів, але SpaceX мусила знайти спосіб побудувати обидва апарати одночасно за невеличку частку того кошту. Компанія різко збільшила швидкість наймання працівників і переїхала у значно більший головний офіс у місті Готорн, Каліфорнія. SpaceX мала замовлення від уряду Малайзії на комерційний політ для доставки на орбіту супутника, але цей запуск і оплата за нього очікувалися лише в середині 2009 року. Тим часом SpaceX елементарно мала труднощі з видачею зарплати працівникам.

Пресі не була відома справжня міра фінансових бід Маска, але вона знала достатньо, щоб перетворити публікацію подробиць про хитку фінансову ситуацію Tesla на свою улюблену розвагу. Вебсайт під назвою «Уся правда про автомобілі» у травні 2008 року почав «Відлік часу до смерті Tesla» і дописував на цю тему до кінця року. Цьому блоґу особливо подобалося заперечувати роль Маска як справжнього засновника компанії: його змальовували як грошовий мішок і голову наглядової ради, який більш-менш вкрав Tesla в геніального інженера Ебергарда. Коли Ебергард запустив блоґ, присвячений різноманітним «за» і «проти» володіння автомобілем Tesla, цей автомобільний сайт охоче поширював його нарікання. Популярна британська телепередача «Top Gear» просто рознесла Roadster на шматки, створивши у глядачів враження, що авто розрядилося під час дорожнього випробування. «Люди розповідають жарти про "Відлік часу до смерті Tesla" і все таке, але це було жорстко, — каже Кімбал Маск. — Одного дня просто з'явилося п’ятдесят статей про те, як Tesla помре».

А потім, у жовтні 2008 року (буквально через кілька тижнів після успішного запуску SpaceX), на сцені знов з'явився блоґ «Valleywag». Спочатку він глузував із Маска за те, що той офіційно перебрав посаду генерального директора Tesla замість Дрорі, обґрунтовуючи це тим, що всі попередні успіхи Маска були результатом того, що йому поталанило. Відтак блоґ опублікував імейл у стилі «розповім усю правду-матку» від працівника Tesla. У цьому повідомленні йшлося про те, що Tesla щойно позвільняла багато працівників, закрила свій офіс у Детройті і на її банківському рахунку залишилося тільки дев'ять мільйонів доларів. «у нас понад 1200 замовлень, що означає, що ми взяли в наших клієнтів багато десятків мільйонів доларів і їх усі повитрачали, — писав цей працівник Tesla. — Тим часом ми поставили клієнтам менше ніж 50 машин. Я сам умовив свого близького друга заплатити 60 тисяч доларів за резервування Tesla Roadster. Я не можу з доброю совістю залишатися просто спостерігачем і дозволити моїй компанії обдурювати громадськість і ошукувати наших дорогих клієнтів. Наші клієнти і громадський загал і є причиною того, що компанію Tesla так люблять. Те, що їм брешуть, просто неправильно»[45].

Так, Tesla заслуговувала на велику частину цієї негативної уваги. Але Маск сприймав це так, що атмосфера 2008 року з його ненавистю до банкірів і багатіїв загалом перетворила його на особливо привабливу мішень. «Я став просто хлопчиком для биття, — каже Маск. — Було багато зловтіхи, і цей період взагалі був поганим для мене з багатьох причин. Джастін розпинала мене у пресі. Постійно були всі ці негативні статті про Tesla і публікації про третю невдачу SpaceX. Це було дуже боляче. Тебе обсідають ці колосальні сумніви про те, що в тебе не виходить твоє власне життя, у тебе не виходить зробити авто, ти переживаєш процес розлучення і все таке. Я почувався як купа лайна. Я не думав, що ми це подолаємо. Я думав, що все, напевно, нахрін приречено».

Зробивши підрахунки стосовно фінансів SpaceX і Tesla, Маск зрозумів, що, найімовірніше, лише одна компанія мала принаймні шанс вижити. «Я міг вибрати або SpaceX, або Tesla — або розділити гроші, що в мене залишилися, між ними, — розповідає Маск. — Це було складне рішення. Якщо я розділю гроші, можливо, вони обидві загинуть. Якщо я дам гроші лише одній компанії, імовірність її виживання зростає, але це означатиме певну смерть другої компанії. Я зважував ці аргументи знову і знову». Поки Маск розважував над цим, стан економіки швидко погіршився, а з ним і фінансове становище Маска. Наприкінці 2008 року в Маска закінчилися гроші.

Райлі почала вбачати в житті Маска шекспірівську трагедію. Іноді Маск відкривався перед нею, розповідаючи про проблеми, іншими разами він замикався в собі. Райлі потайки спостерігала за Маском, коли він читав свою електронну пошту, і бачила гримаси на його обличчі від кожної поганої новини, які надходили купами. «Ти дивишся на те, як він веде ці розмови у своїй голові, — розповідає вона. — Дуже важко бачити, як комусь, кого ти кохаєш, так важко». Через ненормований робочий день та звички в харчуванні Маскова вага почала різко коливатися. У нього з'явилися мішки під очима, і обличчям він був схожий на виснаженого бігуна, який біжить останнім у групі учасників ультрамарафону. «Він виглядав як сама смерть, — каже Райлі. — Я пам'ятаю, як подумала, що цей чоловік просто дістане серцевий напад