Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

кремовому шкіряному піджачку, неквапом повернула голову, зацікавлено розглядаючи юрбу школярів. Її погляд ледь ковзнув по Оксанці, зате зупинився на Андрієві, котрий обнімав за талію свою однокласницю. Дівчина в кабріолеті повільно зняла здоровенні темні окуляри. Блимнула чорними віями, і її величезні зелені очища вп’ялися в Андрієве обличчя.

Рука Андрія сповзла з талії подружки.

— Ти чого? — розгублено запитала дівчина.

Але Андрій уже не чув її слів. Він стояв на краєчку тротуару й, заціпенівши, дивився на дівчину в кабріолеті. Та ледь помітно посміхнулася у відповідь.

— Ах, так?! — закричала Люда.

Вона глянула через плече, сподіваючись побачити там іншого, більш вірного шанувальника. Але за спиною в неї було порожньо. Братусь Наталки Шпак застиг поруч із Андрієм, а на його обличчі вигравала дурнувато-блаженна посмішка. Хлопці, неначе їх притягували магнітом, один за одним підходили до краю тротуару й завмирали, заворожено витріщаючись на блондинку в кабріолеті.

Нарешті загорілося зелене світло. Рожевий кабріолет газонув. І помчав, залишаючи за собою шлейф квіткових парфумів. За якусь мить розвіявся й він. Хлопчаки почали здивовано роззиратися на всі боки, наче щойно прокинулися.

Шкільна сумка гепнулася на голову красунчику Андрію.

— Ненавиджу тебе! — прошипіла Люда.

— А мене? — озвався Шпак, враз сповнившись надією.

У відповідь Люда тільки мовчки заїхала йому сумкою по голові, а потім кинулась через дорогу, до дверей зубної поліклініки.

— Із блондинкою може впоратися тільки ще більша блондинка, — зловтішно заявила Наталка Шпак.

Шкільна юрба поволі зникала за вузенькими дерматиновими дверима районної зубної поліклініки. У носі защипало від терпкого лікарняного запаху, свистячий скрегіт старих бормашин полоснув по вухах. Ірка занудьгувала, наче в численних дзеркалах, споглядаючи відбиття своєї нудьги на обличчях однокласників.

— Не киснути, старші-середні класи! — бадьоро покрикувала Баба Катря.

У просторому холі поліклініки враз стало тісно й галасливо.

Обличчя в реєстраторок за стійкою були такими ж знудженими, як і в дітлахів. Медпрацівники й пацієнти дивилися одне на одного зі щирою взаємною ворожістю.

— Не маленькі вже, повинні розуміти: за зубами треба доглядати з дитинства! — підвищила голос Баба Катря.

Здається, її зауваження призначалося не тільки школярам, але й працівникам лікарні. Піджавши губи, реєстраторка витягла із шафи купу медичних карток.

Дітлахи заходилися неохоче вишиковуватися в чергу до кабінету. На відміну від звичайної черги, у цій кожен прагнув опинитися ближче не до початку, а до хвоста.

— Тут за зубами не доглядати, тут їх тільки угробити остаточно можна, — із роздратуванням оголосив дівочий голосок.

Ірка озирнулася. Люда, й без того нещасна, — за одну секунду розпрощатися відразу з двома хлопцями! — заглядала у двері зубного кабінету. На її обличчі був найсправжнісінький жах.

— У них же бормашини ще із часів СРСР! Свердло — о! — у палець завтовшки! — обурювалася дівуля.

— Людмило, припини викручуватись!

— Я не викручуюсь, Катерино Семенівно! Я з вами цілком згодна! За зубами треба доглядати. Я ж так і роблю, але в гарного приватного стоматолога. Між іншим, тільки вчора оце була! — І Люда сліпуче посміхнулася.

Її посмішка була сліпучою в буквальному значенні слова. Між ретельно вибіленими зубами сяйнув промінчик синього світла.

— Людмило, що там у тебе в роті? — підозріло запитала Баба Катря.

— Skyce! — гордо відповіла Люда й, зглянувшись на вчительчину дрімучість, пояснила: — Страз такий, блискучий, на зуб наклеюють. Між іншим, від Swarowski! — вона підняла пальцем губу. І справді, на зубові виднівся блискучий синій камінчик. — Я по телевізору про них чула, у передачі…— Людчин голос зірвався, і вона сумно закінчила: — у передачі «Гламурненько».

— Триста баксів. Насилу з батечка видавила! І все заради Андрія! — миттю прокоментували сестрички Яновські, які завжди все знали. — Але проти ведучої «Гламурненько» усе одно не допомогло! — Сестрички захихикали, але відразу ж стали по-страдницьки ковтати. — Та що ж це таке, знову пити хочеться! Язик сушить!

Ірка подумала хвильку й простягнула сестрам прихоплену пляшечку із соком. Зрештою, від їхніх пліток теж буває користь, зрідка.

— Його ставлять тільки на здорові зуби! Тож у мене все в порядку, Катерино Семенівно! — продовжувала наполягати Люда. — Можна, я піду?

— Можна, — погодилася Баба Катря. — Іди. Ось сюди. — Вона прочинила двері кабінету, заштовхуючи дівулю досередини. — А камені на зубах не заводити треба, а навпаки, зчищати! Досить вам уже задкувати! — прикрикнула вона. — Хто раніше зайде, той раніше й вийде. Хортице, давай! Від уроків ухиляєшся — тут підеш у перших рядах!

Приречено тягнучи ноги, Ірка заповзла в довгий кабінет. Попід стінами вишикувалися в ряд важкі бормашини, виблискуючи сталевими деталями. Дівчинка нервово зітхнула. Навіть дивитися на них було страшно.

— Але в мене із зубами все в порядку! — продовжувала відбиватися Люда, роззираючись на всі боки так само злякано, як Ірка та ще кілька жертв, запханих у кабінет невблаганною Бабою Катрею. — Мені всі дірочки запломбували. Нормальною бормашиною, японською! Зі знеболювальним!

— А виписку з тієї лікарні ти принесла? — перекриваючи надсадне виття бормашин, з кінця зали гаркнула повна жінка, трохи схожа на Бабу Катрю.

Ірці на мить навіть здалося, що це її класуха перевдяглася в білий халат. Тим паче, що обличчя жінки до половини прикривала біла марлева пов’язка. Тільки сильно нафарбовані очі войовниче поблискували.

— Але я ж не знала, що нас сьогодні до зубного поведуть! — ледве не плачучи, пробубоніла Люда. — Нас не попередили!

— Звісно, не попередили! — погодилася лікарка. — Вас тільки попередь — усі як один розбіжитеся, а потім будете розповідати, що в приватного лікаря були!

— Але я правда… — почала Люда.

Лікарка відмахнулася.

— Добре, іди, он, до Варвари Іванівни! Варваро Іванівно, беріть дівчинку. Зубки поліковані, якщо не бреше, звісно. Роботи небагато, якраз попрактикуєтесь!

Варвара Іванівна, яка виглядала не старшою від самої Люди, почервоніла, заворушилася й, нервово кивнувши, похапцем почала перебирати інструменти на лотку. Люда із острахом попрямувала до її крісла…

— Решта, чого стоїте? Ану мерщій по кріслах! Дівчинко, чорненька, ходи сюди!

Несучи на плечі шкільний рюкзак, Ірка через увесь кабінет почалапала до крайнього крісла. Сіла. Зиркнула на жахливі інструменти й майже силою змусила себе відвести погляд. Намагаючись не слухати брязкіт сталі об емальований лоток, вона вп’ялася у фарбовану білою олійною фарбою перегородку, біля якої стояло зуболікарське крісло. Перегородка була фанерна й не діставала до стелі. Посередині красувалися одностулкові двері, випиляні прямо із самої перегородки й підвішені на петлях. За ними щось тихенько наспівував приємний чоловічий голос.

— Відкрий рота! — «козяча ніжка», зблискуючи, закопошилася в Ірчиному роті, раз у раз постукуючи, як дятел, чи подзьобуючи, між зубами.

— Непогано, непогано, — задумливо бурмотіла лікарка. — Навіть дуже добре! Напрочуд здорові зубки. — У її голосі звучав не стільки подив, скільки