Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

крисами… Всі вони перемовлялися між собою… гучно гавкали та гарчали у відповідь, як тварини… Тут були собаки, тигри, вовки, блощиці… Вони всі дряпалися…

Крізь скло було видно, як по тротуару пропливають риби… Я чудово їх бачив… Вони йшли повільно… Купалися у хвилях вітрин… Тонули в потоках світла… Розтуляли рот, і звідти виходила пара… Це були макрелі, оселедці… Від них теж тхнуло тванню, медом та їдким димом… від усіх… Ще ковточок пива… Ніяк не підвестися… Так теж непогано… Вони попльовували… насолоджувалися життям, ці нероби… Несподівано весь ряд перекошується, починається бійка, всі обсипають одне одного страшними ударами… Наволоч!..

Піаніно раптом замовкає, виходить господар у фартусі та викидає всіх назовні!.. Я знову опиняюся на вулиці! Відстібую комірець!.. Мені млосно… Зашпортуюся… Насилу розрізняю два ліхтарі. Вони світять ледве-ледве!.. Бачу воду… Знову чую плюскіт… О! я помічаю спуск. І спускаюся сходами… Тримаючись за стіни, дуже обережно… Нахиляюся до хвиль… стаю навколішки… і блюю туди… зі страшенним напруженням…

Відчуваю полегшення… Згори на мене валиться ураган… з шаленою силою… Все, що було з'їдено… Я бачу типа, що перегнувся через поруччя… Ще раз!.. Грудка слизу… Я намагаюся випростатися! Чорт! Більше не можу… Знову сідаю… І вивергаю все просто на себе… Тим гірше!.. Мені заливає очі… Знову гикавка… Уа!.. Я бачу, як танцює вода… біла… чорна… Стає по-справжньому холодно. Весь тремчу, як осиковий листок… Блювати я більше не можу… Лягаю в кутку… Бушприт вітрильника проходить зовсім поруч зі мною… Ледь не зачепив мою макітру… Славні молодці! Ціла ескадра!.. О! Так! Вони з'являються прямо з туману… Налягають на весла… І пристають до набережної… Вітрила приспущено… Я чую, як тупотить стадо. Уздовж складів відлунюють кроки, це прибула зміна на роботу…

Я все ще внизу біля води… Мені стає трохи тепліше… У голові все переплуталося… Я спокійний… Усе гаразд. Я нікому не заподіяв нічого лихого… Судно дещо нагадує тартану[37]… Я розбираюся в кораблях… Підпливають ще й інші… Вони скупчуються… Штовхаються на хвилях… Вода доходить їм до планшира… Вони буквально вгинаються від харчів. Овочів тепер вистачить на всіх… Червона капуста, цибуля, чорна редька, ріпа, складені гірками, цілими купами, все це пливе проти течії, тягнеться вервечкою під вітрилом!.. Миготить у світлі прожекторів… На мить проступає з темряви… Лавірування закінчується… І ті, що зняли свої капелюхи й куртки з альпаки… стають схожими на звичайних конторських службовців… Вони одягаються в люстрину… Як раніше одягалися докери… Вони нагромаджують кошики величезними стосами, які ледь утримують у рівновазі, ті стоси здіймаються високо серед ночі… Повертаються з помідорами, риють собі глибокі тунелі в горах… цвітної капусти… Знову зникають у трюмах… І промелькнувши під ліхтарями, проходять, навантажені артишоками… Буксир більше нікуди не відносить, він застиг під сходами… Щораз нові суденця підходять за товаром…

Дивно, але у мене зуб на зуб не потрапляє. Мені зовсім погано… Марення минуло… В голові прояснюється… Куди я подів свою ковдру? Я згадую про те дівчисько… Переходжу від одного барака до наступного… Нарешті я знаходжу цю крихітку. Здається, вона справді чекала мене. Вона вже все прибрала, всі свої казанки, навіть свою велику виделку, склала все начиння… Була готова йти… їй було приємно, що я повернувся. Вона продала свої пиріжки. І навіть мені показала, що все порожньо… Багато смаженої картоплі… яблука в олії… Залишився лише сирок у неї на тарілці… Вона намазує його ножем на хліб, і ми ділимо цей апетитний бутерброд… Я знову зголоднів. Щоб найкраще мене розглянути, вона піднімає свій серпанок. Вона жестами показує мені, що сердиться за те, що мене довго не було. Вона вже почала ревнувати!.. Вона не хотіла, щоб я допомагав їй тягти візок… Повітка, під яку вона зазвичай ставила свою таратайку, була у місті… Я ніс її ліхтар… Я ще не все встиг розглянути на її капелюсі… А там було на що подивитися, звідти до самої талії звисали різнобарвні прикраси. Величезне павичеве перо було підв'язане у неї під підборіддям до розкішної хустки в бузкових та золотих барвах.

Каструлі ми склали в сараї… Двері замкнули та знову пішли блукати. Тут вона стала горнутися до мене… Їй хотілося серйозно зі мною поговорити… Але я не піддався… Мені хотілося поклеїти дурня. Потім я показав їй адресу… «Meanwell College». Я навмисне зупинився під ліхтарем… Вона, напевно, не вміла читати… Вона продовжувала базікати без упину… І все повторювала мені своє ім'я. Вона тицяла себе пальцем у груди. Гвендолін! Гвендолін! Я чудово все чув, пестив її груди, але не розумів жодного слова… Ніжності, зізнання! Таке знайоме! Як у родині! Спершу цього не помічаєш, але все це вже прогнило й протухло… зараза аж кишить… Така соска не змусить мене витрачати слів. Ну давай, дівульо! Відвали! Вона готова була нести мою валізу! За твоє добре серце, подружко! Не соромся! Вона була міцнішою, ніж я!.. Й у всіх темних закутках чіплялася до мене зі своїми ніжностями. Обіймала мене живосилом… доводилося вириватися… Вулиці були майже порожні… Їй хотілося, щоб я її теж трішки позатискав… полапав… заліз під спідницю… Вона була дуже темпераментна… вимоглива, допитлива… Туман приховував нас… Я мав ще й цілувати її, інакше вона не віддала б моїх речей… вигляд у неї був просто дурнуватий, це мене добивало… Під ліхтарем вона геть знахабніла і залізла мені в штани… член у мене не стояв… Їй хотілося, щоб він устав… Я напружився… Вона просто збожеволіла… Відскочила в туман. Задерла спідницю та пустилася в якийсь дикий танець… Я мимоволі засміявся… Невчасно! Їй хотілося все одразу! Дідько б ухопив! Вона побігла за мною… Вже зі злістю! Схопила мене… Начебто хотіла зжерти! І присмокталася до мене! Ця курва надавала перевагу іноземцям…

Еспланада спорожніла, на іншому боці бродячі акробати згортали свої намети… маленькі візки з цукерками, з варенням… перетинали порожній простір, похитуючись з боку в бік, провалюючись у ямки та вибоїни… їм важко тягти все це… Вони проїхали повз естраду, на якій ще залишалася якась баба, точніше бабця, що збирала свої драпірування… Вона була одягнена як гурія… Їй було незручно в маскарадному костюмі… Згортала свої східні килими… афіші, написані від руки… Страшенно позіхала, вивертаючи щелепу… «Уа! Уа!» — лунало серед ночі. Ми підійшли. Перервали її заняття. Ці курви були знайомі… Почали щось патякати… Вони, напевне, приятельки… Взялися разом збирати речі. Я зацікавив їх обох… Ця Фатьма знаком запросила мене підійти, зайти в її шатро. Я