Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

не міг відмовитися, в іншої були мої речі… Баба схопила мою руку й стала розглядати долоню… Зовсім близько, при світлі лампи. Вона почала накреслювати мені лінії… Я добряче влип! Їм цікаве моє майбутнє!.. Їм хочеться все знати, цим лярвам! Хоч з ними й відмовляються говорити!.. Біс із ними, мені цілком зручно на купі подушок… До того ж тут не так холодно, як назовні… Я відключився… А вона собі продовжувала чаклувати… Мій випадок їх зацікавив… Східна жінка пожвавішала… Вона складала мій гороскоп… супила брови… Очевидно, в мене важка доля… А я дозволяв робити із собою все що завгодно… Це було не так уже й неприємно. По-перше, у мене на гадці було зовсім інше! Я трохи обдивився, як було влаштоване їхнє шатро… Воно було все розмальоване зірками, а згори ще комети та вишиті місяці. Було вже надто пізно, щоб збуджуватися, хай йому трясця! Я нічого не розумів з їхніх балачок… Було вже близько другої години!.. Вони й не думали зупинятися й далі правили теревені… Тепер вони сперечалися з приводу маленьких борозенок… Це були на диво допитливі натури… Я постійно мав брудні руки, що значно полегшувало їхнє завдання. І ноги теж… Я б із задоволенням заснув… Нарешті вони закінчили… На чомусь зійшлися. Моя подружка заплатила старій зі своєї кишені дві монети, я бачив… Та розклала також і карти… А потім з майбутнім було покінчено… Ми знову пройшли під запиналом. Бабця знову видерлася на свої лаштунки та взялася поратись з драпіруванням.

Моя покровителька, Гвендолін, з цього моменту дивилася на мене по-іншому… Я став для неї іншою людиною… Вона навіть пестила мене тепер інакше… Напевне, у мене була досить мерзенна доля… І за картами, і за лініями вона, здається, виходила однаково паскудною!..

Мене так хилило на сон, що я був ладен звалитися на місці, але було надто прохолодно. Ще треба було пройти через дебаркадер… Навколо справді не було ні душі, крім маленького песика, що якийсь час біг за нами. Потім він утік до бараків. Ми зайшли в якийсь сховок на рівні води, хвилькі плюскотіли об стіну… Якесь клацання, ніби язиком… удари весел… та хукання хлопців, що виходили у відкрите морі.

Моя кухарочка тягла мене, гадаю, їй кортіло, аби я пішов до неї… Я охоче ліг би на мішки, навалені у величезну купу, що здіймалася до самих балок… Це захищало від вітру… Вона на мигах показала мені, що у неї є справжня кімната зі справжньою постіллю… це не надто вабило… Я зробив заперечний жест… У мене була адреса, куди я хотів дістатися… «Meanwell College»… Краще було б вирушити до школи, ніж трахати цю Гвендолін. Не тому, що вона була якась особливо потворна, вона мала своєрідний шарм, була наділена навіть певною елегантністю… У неї задок був нівроку, м'язисті стегна і дуже приємні форми… Пика мерзенна, але було темно. Ми цілком могли б зайнятися справою, трохи розважитися… Але тільки виспавшись!.. Я почувався дуже втомленим!.. До того ж це було неможливо!.. У мені розливалася жовч! Варто було мені про це подумати, як у мене пропадало будь-яке бажання… Про можливе віроломство! Варто лише дозволити себе втягти!.. Підлість! ну і курва! А моя мати! Ох! бідолашна жінка! а Ґорлож! Меон! виклики до суду! кран на кухні! Лавлонґ! Малий Андре! ціла купа лайна! Так! Лайна!.. У мене набралася вже ціла купа, яка смерділа! Величезна! Паруюча, в канаві!.. Даруйте! Не хочеться, щоб знову кидонули!

Ця мальвіна, моя кухарочка, така безневинна, турботлива, я б їй влаштував непогану прочуханку, таку, якої вона ніколи ще не отримувала! Вона забула б, як її звати. Якби я почувався при силі!.. Я провчив би її… А так вона, мабуть, сама мені задала б! Так вона виглядала, грудна клітка, як у атлета, вона б мене підкинула, як млинець, якби я лише пікнув!.. Я тільки про це й думав, проходячи вузькими вуличками, поки вона зі мною кокетувала… У неї був кулак, як у роботяги, ще й безцеремонність та нахабство. Мною вже всі попихували. Годі…

Нарешті я знову видобув свою адресу. Все-таки треба було її знайти. Оскільки вона не вміла читати, ми стали шукати поліцейського. Двічі або тричі ми помилково натикалися на фонтани, що манячили в тумані на перехрестях… Щоб хоч когось знайти, треба було обійти цілий світ… Шукали біля одного доку, біля іншого. Облазили всі закутки та переходи… Незважаючи на знемогу, ми і далі веселилися… Вона підтримувала мене з моєю валізою… У неї справді був гарний настрій. Вона розтріпала весь свій шиньйон… Я смикав її за пасма. Це теж її смішило. Бродячий собака вчепився за нами… Нарешті на спуску, біля будки, ми помітили світло… Поліцейський сидів навпочіпки, побачивши нас, схопився. На ньому було принаймні три плащі, одягнуті один поверх іншого. Він довго відкашлювався… Виринувши з туману, він обтрушувався та чепурився, як качка. Запалив свою люльку… Поспівчував нам. Він зміг прочитати мою адресу. І показав кудись угору, десь на край ночі, туди, де був «Meanwell College», на пагорбі, за вервечкою ліхтарів, що підіймалися до нього зиґзаґами… Він повернувся у свою будку, заледве протиснувшись у двері всією своєю масою.

Дізнавшись дорогу, ми перестали поспішати… Нам треба було вилізти на гору, дуже довгий підйом!.. Пригода ще не закінчилася!.. Ми дерлися вгору зовсім повільно, вона не хотіла, щоб я стомлювався… Вона була така запопадлива. Більше не наважувалася мені набридати… Тільки боязко цілувала мене, коли ми зупинялися перепочити. Під ліхтарями вона показувала жестами, що я саме на її смак… Що вона для мене ладна на все… Приблизно на середині підйому ми сіли на скелю, звідти було добре видно, як над річкою пливуть пасма туману, прямуючи в порожнечу. На спокійній воді за ними ховалися маленькі кораблі. Їхніх вогнів уже не було видно… Потім пробилося місячне світло, а згодом хмари знову закрили все… Дівчисько все жестикулювало… Чи не хочу я ще попоїсти? Вона готова була сходити принести, очевидно, від щирого серця… Незважаючи на сильну втому, я все ж запитував себе, чи вистачило б у мене сил скинути її у виярок сильним ударом кулака під дих? Га?..

Там були скелі… Далеко внизу ряхтіла вода…

З темряви лунають голоси, з'являється ціла вервечка чоловіків зі смолоскипами, я пізнаю їх, це «менестрелі», розмальовані під негрів. Вони також підіймаються з порту… Штовхають у тумані свій візок. Ледве пхають. У них такі важезні причандали,