Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

розмови. Багато з того, що ховали у глибинах, уперше ставало словами. Вони підняли віка сердець, розчахнули двері пам’яті і говорили про те, що лежало їм на душі, й тихо слухали одне одного.

Ері сказала:

— Врешті я залишила Юдзу напризволяще. Будь- якою ціною хотіла від неї втекти. Якнайдалі відійти від того, що до неї вчепилося. І тому захопилася гончарством, побралася з Едвардом та оселилася у Фінляндії. Для мене це сталося само собою. Повір, нічого з цього я не планувала. Але не можу заперечити: у мене була думка, що так я вже не муситиму доглядати Юдзу. Я любила її більше, ніж будь-кого іншого, багато років вважала рідною душею. Тому хотіла підтримати. Але, з іншого боку, я виснажилася до краю. Скільки я не билася, зупинити відхід Юдзу від реальності мені не вдавалося. Бачити, що з нею діється, було сумно. Мені почало видаватися, що я також збожеволію, якщо залишуся у Наґої. Це жалюгідний пошук виправдання, еге ж?

— Ти просто щиро кажеш, що відчувала. Це не пошук виправдання.

Ері помовчала, закусивши губу.

— Але це не змінює того, що я її покинула. Юдзу залишилася сама. А потім вона поїхала в Хамамацу і загинула такою страшною смертю. У неї була така витончена гарна шия. Ти ж пригадуєш? Як шия гарного птаха, яку можна зламати невеликим зусиллям. Якби я залишилася в Японії, цього жахіття не трапилося б. Я не відпустила би її саму в інше місто.

— Можливо. Але, ймовірно, колись пізніше, десь в іншому місці трапилося б те саме. Ти не є її опікункою. Не можеш сидіти над нею двадцять чотири години на добу. У тебе є власне життя. Твої можливості не безмежні.

Ері похитала головою:

— Я також себе так переконувала. Безліч разів. Та нічого не допоможе. Адже це правда, що від Юдзу я відійшла, щоби вберегти себе. Незалежно від того, врятувалася б Юдзу чи ні, саме це передусім не дає мені спокою. А до того я ще й тебе втратила. Надавши перевагу проблемам Юдзу, я мусила порвати з тобою. Глибоко зранила тебе. А я тебе так любила...

Цкуру нічого не відповів.

— Але це ще не все, — сказала Ері.

— Ще не все?

— Так. Чесно кажучи, це не лише вина Юдзу, що ми порвали з тобою. Це лише поверхнева причина. Я зробила так через своє боягузтво. Я не була впевненою у собі як жінка. Як сильно я б тебе не кохала, я знала, що ти не відповіси на мої почуття. Я бачила, що твоє серце лежить до моєї подруги. Тому й змогла тебе так бездушно відрізати. Тобто я зробила це для того, щоби перестати тебе кохати. Якби у мене було трохи більше впевненості та відваги, якби не було дурної гордості, то за жодних обставин я не відкинула би тебе так жорстоко. Але тоді у мене з головою не все було гаразд. Я тебе жахливо скривдила. Вибач мені.

Запала тиша.

— Треба було перепросити тебе раніше, — сказала Ері. — Я це розуміла. Але не могла. Мені було дуже соромно за себе.

— Якщо то через мене, то можеш уже не хвилюватися, — сказав Цкуру. — Я якось зміг пережити найгірші часи. Зумів доплисти в нічному морі до берега. Ми доклали всіх зусиль, щоби дістатися туди, де ми є. Якщо дивитися на все це з довшої перспективи, то вельми ймовірно, що ми все одно були би приблизно десь там, де зараз, навіть якби тоді вирішили чи вчинили інакше. Я так відчуваю.

Ері прикусила губу і трохи помовчала, міркуючи над чимось. А тоді сказала:

— Можна тебе щось запитати?

— Що завгодно.

— Якби я тоді відважилася зізнатися тобі в коханні, ти погодився би стати моїм хлопцем?

— Я би, напевно, не міг одразу в це повірити, якби ти мені отак прямо сказала.

— Чому?

— Я не уявляв собі, що хтось міг би мене полюбити і захотіти стати моєю коханою.

— Ти добрий, самоопанований, небалакучий, уже тоді мав мету в житті. І був пристойним.

Цкуру заперечив:

— Я мав вельми нецікаву зовнішність. Не пригадую, аби власне обличчя подобалося мені хоч колись.

Ері усміхнулася:

— Може, й так. Ти мав вельми нецікаву зовнішність, а з моєю головою було щось негаразд. Але для шістнадцятирічної простачки ти був достатньо пристойним. І вона мріяла про те, аби мати такого чудового хлопця.

— У мене не було індивідуальності.

— Не буває живої людини без індивідуальності. Тільки в одних людей її видно відразу, а в інших — ні.

Ері прижмурила очі і подивилася Цкуру просто в обличчя:

— То яка твоя відповідь? Ти став би моїм коханим?

— Звісно, — сказав Цкуру. — Ти мені дуже подобалася. Трохи інакше, аніж Юдзу, але ти мене приваблювала. Якби тоді ти мені відкрилася, думаю, що я став би твоїм коханим. Думаю, ми би ладнали.

Напевно, з них була би дружня пара з багатим сексуальним життям. Цкуру справді так вважав. У нього з Ері було би багато спільного. Хоча на перший погляд люди вони досить різні (Цкуру закритий і мовчазний, а Ері товариська й балакуча), однак обоє власними руками прагнули творити щось, що мало би форму і зміст. Але чи довго вони жили б душа в душу? Цкуру сумнівався. Він упевнений, що з часом у них виникли би розбіжності між тим, чого прагнув він, і тим, чого бажала Ері. Обом їм тоді ще не виповнилося двадцяти. Вони розвивалися би кожен у своєму керунку і врешті стали б на роздоріжжі, звідки кожен рушив би власним шляхом. Природно і мирно, без сварок і кривд. І, напевно, врешті- решт Цкуру будував би залізничні станції в Токіо, а Ері одружилася б із Едвардом та поїхала до Фінляндії. Нічого дивного, якби справді так трапилося. Імовірність доволі велика. І такий досвід їм не зашкодив би. Навіть розійшовшись, вони змогли б залишитися друзями. Однак насправді цього не трапилося. У дійсності з ними діялося зовсім інше. І зараз цей факт багато означає.

— Навіть якшо це брехня, то мені дуже приємно, що ти так говориш, — сказала Ері.

— Це не брехня, — заперечив Цкуру. — У таких справах я не допускаю безвідповідальності. Гадаю, ми з тобою прожили би багато щасливих митей. Шкода, що цього не