Arachne - Танець МечІв , Arachne

Уесугі Кенсін стояв, спостерігаючи за тим, як його вічний суперник, Такеда Сінген, в особі Інугамі Куроші знайшов підтвердження того, що перед ним стояла не просто людина, а дух його меча. Кенсін був уражений, але все ще не міг повірити до кінця, що перед ним його власний меч, Дзуйхо, що втілився в людину. Він відчував сумніви, і його вираз залишався стриманим.

Дзуйхо зробив крок уперед, у його очах світилася ніжна відданість і готовність відкрити своєму пану те, що зберігалося в його пам'яті багато років. Він тихо, але з твердістю почав говорити, його голос був сповнений поваги та турботи:

- Пане Кенсін, мені теж є що тобі сказати. Це щось, про що ніхто не знає. Ти зберігав це в таємниці все своє життя, і тільки я, твій меч, був свідком того, як це вплинуло на твоє серце.

Кенсін насупився, але в його погляді промайнула тінь очікування. Він знав, що перед ним не просто воїн, а хтось, хто був поряд у найважливіші моменти його життя.

Дзуйхо продовжив, його голос був проникливим і м'яким, ніби він торкався спогадів, які для Кенсіна залишалися болючими:

— Пам'ятаєш той день у юності, коли ти вчинив серйозну провину? Твій батько, людина строга і не прощає слабкості, жорстоко покарав тебе за це. Він замкнув тебе в темній печері, де ти залишився на кілька днів. Тобі було всього п'ятнадцять років, і довкола була тільки морок… і я, твій вірний меч.

Кенсін здригнувся, його обличчя на мить змінилося, він ніби знову побачив перед собою стіни тієї печери, чув луну луну своїх кроків і відчував холодну сталь свого меча, який був його єдиною опорою в ті дні.

Дзуйхо, помітивши це, продовжив, не перериваючи свого тихого оповідання:

— Ти довго блукав у темряві тієї печери, сердився і проклинав батька за те, що він залишив тебе там одного, без їжі та світла. Ти вважав, що він не мав права так поводитися з тобою, і твоя лють не вщухала, доки воїни, послані на твої пошуки, не знайшли тебе і не вивели на світ.

Кенсін опустив погляд, у його очах майнула смуток. Він, здавалося, знову переживав ті темні моменти, коли лють і образа наповнили його юне серце. Того дня він вирішив, що ніколи не вибачить батька за цей вчинок. Навіть коли батько помер, у їхніх стосунках залишилася недомовленість та гіркота.

Дзуйхо м'яко продовжив, його голос був виконаний співчуття та розуміння:

— Ти так і не пробачив батька навіть після його смерті. Гнів залишався з тобою, наче шрам на душі, і ти часто думав, що міг би стати іншою людиною, якби вона не була такою суворою. Але, пане, дозволь мені сказати тобі те, що, можливо, ти ніколи не розумів…

Кенсін підвів на нього здивований погляд, його серце завмерло, і він ніби передчував, що почує щось важливе.

— Твій батько був суворий із тобою, бо хотів, щоб ти змінився. Він бачив у тобі потенціал, який вимагав загартування, і його покарання було його способом показати тобі, що можеш витримати будь-які труднощі. Він хотів, щоб ти став тією людиною, якою ти став сьогодні — сильною, мудрою і справедливою. Це випробування було не просто покаранням, а підготовкою до твоєї великої місії.

Кенсін мовчав, вражений тим, що чув. Він ніколи не замислювався про те, що його батько міг бачити в ньому щось більше, ніж просто юного самурая, і що суворе покарання могло бути виразом турботи та надії.

Дзуйхо з повагою глянув на нього і тихо додав:

— Пробач свого батька, пане. Візьми, що він любив тебе по-своєму і бажав тобі великого майбутнього. Його шлях був непростим, але він дав тобі все, що ти маєш. Ти знайшов силу, яку він вірив, що ти зможеш знайти. І якщо ти зможеш пробачити його, ти знайдеш спокій, якого завжди шукав.

Кенсін стояв мовчки, його погляд був спрямований убік, наче він бачив перед собою постать батька, якого колись знав, але не розумів. Глибокий тягар спав з його плечей, і в душі вперше за довгий час з'явився спокій. Це було болюче, але усвідомлення, що очищало, і в його серці запалилася подяка.

- Дякую, Дзуйхо, - тихо промовив Кенсін, його голос був тремтячим, але в ньому звучала щирість. — Ти був зі мною тієї темної години, і ти привів мене до світла знову. Я прийму твою правду і прощу батька.

Дзуйхо схилився перед своїм паном, відчуваючи, що його слова досягли мети, і його місія була виконана.

Юнаки переглянулися, розуміючи, що їхні відверті слова відкрили для обох полководців те, що вони приховували у своїх серцях. Цієї миті Кенсін і Сінген, позбавившись тяжкості своїх внутрішніх конфліктів, зрозуміли, що можна знайти спокій і в цьому світі, і у власних серцях.

Сінген і Кенсін бачили перед собою не просто воїнів, а втілення своїх мечів, і їх здивування та повага тільки зросли. Тепер, нарешті, вони були готові слухати не лише з поваги, а й із щирого бажання зрозуміти.

Сінґен, уважно спостерігаючи за кожним з юнаків, з цікавістю запитав:

— Але що вас привело сюди? Як так сталося, що ви стали людьми? Це диво, адже мечі ніколи не говорили з нами так ясно.

Масамуне зробив крок уперед, і в його очах відбивалася мудрість, яку він знайшов на шляху до цього моменту. Його голос був спокійний і сповнений поваги, коли він почав розповідати історію, яку до цього знали лише вони.

— Нас привів сюди не хто інший, як мудрець, якого ми звемо Володарем Часу, — почав Масамуне. — Це він наділив нас людськими тілами і дарував силу говорити і діяти як людям, щоб виконати особливу місію. Наш шлях лежить через віки і пов'язаний з тим, щоб відновити світ у серцях тих, хто володів нами.

Кенсін слухав із глибокою увагою, його обличчя залишалося зосередженим, а погляд уважним. Він ще раз глянув на Дзуйхо, відчуваючи, що перед ним справді стоїть не просто людина, а його вірний клинок.

Фудзісане продовжив розповідь, і його слова прозвучали тихо, але проникливо:

- Ми не просто мечі. Ми втілення ваших духовних цінностей, вашого прагнення справедливості та честі. Але для того, щоб досягти повного спокою, нам потрібно було не тільки знищити Тінь Безсмертного, але й прийти до вас, щоб допомогти вам здобути мир між собою. Тільки так ваші душі зможуть знайти спокій у світі духів.