Еллі Гарус - Роза для Клелії, Еллі Гарус

– До речі про доручення, – підкинула Дема новину, – Абель поставив тебе біля могили Клелії, бо в нього почали нерви здавати. Розумієш, я вже його труїла у той час, а та отрута має галюцинаційний ефект. Вона його пильність вмить притупила.

– Чого він боїться насправді? Скажи прямо, бо ж з Клелії все треба витягувати щипцями.

– Звичайно ж не підвіски, то був лише натяк від Стефано, що він знає про його лихі справи з Аллою. Він остерігається, що викриється правда про смерть Клелії.  Позаяк він наказав служниці поставити троянди, знаючи про алергію у Лілі. Я здогадувалася, що він готує вбивство. На це були натяки. Вбивство у своєму фірмовому стилі. Він обожнює коли смерть виглядає як перфоменс. Тому коли у день ювілею Бонні понесла квіти до кімнати Клелії, я подзвонила Стефано, щоб попередити.

– Що за натяки?

– Проскакували розмови про дітей підкидьків та легенду, у якій злі демони міняють своїх дітей на людських.

– Ти хочеш сказати, що підмінену за його наказом багато років тому Клелію він почав цькувати?

– Ага, мені знайома ситуація. У Лілі відповідний вік, знаєш, виникає бажання до відокремленості. Абель казав, типу, що в ній теж пробуджується дивацтво. Так було й зі мною. Він би усе зробив, якби тільки було по–своєму, обожнює підпорядковувати під свої бзики. А використання забобонів – то ще один засіб для маніпулювання свідомістю людей.

– Ба! – реготнув. – Старий зовсім здебілів!

– Фантастичні історії про надзвичайність його намірів – заради прикриття. Якщо хочеш у те вірити, краще не спілкуватися з людьми, які його знали ще з пуп'янка, а то чари пилом розвіяться.

– А живі ще такі, що знали його з самого малечку?

– Сумніваюся. Він уміє захищати власні кордони.

– Саме час його до Прадеус-холла запроторити.

– Вже краще від нього здихатися назавжди. Нутром чує, клятий гаспид, що щось коїться за його спиною, але не розуміється хто проти нього виступає, кого хапати за руку. Теоретично, хапати уже нікого – Стефано ж помер. Однак, Абель шукає його наступника. Він до тебе приглядався перші тижні, перевіряв, збирав інформацію.

– Марна справа, біографія моя вичищена добре.

– Абель остерігався лише брата. Він не знайшов ніякого підтвердження, що ти працював на Стефано і той обрав тебе нашим помічником.

– На це й було розраховано.
Монтей завжди працював не офіційно, під прикриттям та вигаданими іменами.      

– Конкретно про справу Стефано мені не пояснив, щоб я себе не видав. Тільки відправив до Абеля на роботу раніше своєї смерті й велів чекати на зв'язок.

– Й те спрацювало! Однак, в Абеля раптом з'явився в'їдливий намір ексгумувати тіло Лілі.

– Запідозрив, що смерть Клелії – липа?

– Буцімто йому не сподобалися висновки лікарів про причину її смерті, тому для нової експертизи необхідні біоматеріали для ретельної перевірки. Ось чому він тебе поставив її охороняти, щоб з тілом нічого не сталося, поки він не знайде і не ліквідує ворогів. Я трохи придушила його цікавість, розіграла драму невтішної матері, наплела, що Лілі вже була геть холодною, коли її забрала швидка.

– А він що?

– Схоже повірив, у всякому випадку, на деякий час, полишив думки про ексгумацію. Ключовим було виграти час для тебе. Він не повинен дізнатися, що Лілі жива!

– Хвилювання марні, не дізнається. Отже, що я маю у висновку: про завдання з твоїм викраденням зрозуміло, хоча й не натякнула для чого це тобі. Про підвіску також ясно. Скажи мені ось про що... У мене є передчуття, що ти також, як і Клелія, тримаєш камінь за пазухою для Абеля.

– Не секрет, що він нам життя споганив. Я безліч разів намагалася вирватися, але його нишпорки мене знаходили. Кров за кров моєї матері. А яким способом – усе на твій розсуд. Може у Лілі є чіткий план з реалізації вендети.

– Ну гаразд, – задумався над згадкою Деми про матір. – До слова, Клел думає, що ніхто крім Стефано не знає, що вона жива. Та я, звичайно, її послухаю. Може доповнить твою інформацію.

– Нехай так і вважає до фінішу. Я маю розповісти їй про Розу та підміну дітей.

– Стефано тебе попросив?

– Звичайно. А ще він залишив для неї повідомлення.

– Він у записі про це згадав.

– Думаю, там буде щось, що підтвердить мої слова. Що я не брешу!

– Так, безумовно, – погляд його став пронизливим, – ти кажеш правду. Про це говорять всі твої картини та статуї у маєтку. Кожна з них зображає трагедію Буре́ в реальності.

– Статуї та бюсти авторства Богемії.

– Хто це?

– Моя покійна мати. Вона була скульптором та художницею.

Монтею пригадався у холі маєтку гіпсовий бюст жінки з зав'язаною марлею на очах, з її глибоких очниць просочувалася блискуча кров. Таке враження, що вона завжди була свіжа. Деметра про те непомітно дбала. Правда очі коле, – вказувала Дема тою витівкою. Деколи замість марлі на очах з'являвся пластир. Тож покійна Богемія оживала за допомогою доньки в образах протесту.

Складалося враження, що жінки родини Буре́ були приречені на страждання з легкої подачі власних чоловіків. Монтей розглянув достатньо картин Деми у маєтку, щоб скласти загальний профайлінг на те, що відбувалося у родині Абеля. Доречно згадати, портрет Клелії простим олівцем, що Монтей забрав з квартири Макліна. Теж робота з-під пера Деметри. То була її специфічна риса, залишати повідомлення на полотні у чорно-білій або червоній гаммі. Герої на зображеннях завше кричали про допомогу з кожної стіни. Ось декілька з них, які Монтей зберігав у пам'яті й періодично їх продивлявся. Чоловік, що здирає з себе обличчя та приміряє три інших – то Маклін та його маски. Скрипалька зі стертими до крові пальцями та чорний дух з кривавими сльозами на ланцюгах, який навис над нею, а вона грає – то Клелія невпинно приборкує Абеля. А у нього з очей рясно ллються сльози, – знову ж таки, правда очі коле.