Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Мені тільки кивнули. Але з моєї кімнати не вийшли. Довелося зібрати речі і йти у ванну. Благо вона в мене була своя. Швидко переодягалася, речі закинула в кошик для чищення і повернулася в кімнату. Чоловіки стояли біля робочого столу і дивилися на малюнки на ньому. А я вже й забула, що перед тим, як востаннє йшла, ноутбук відправила в малюнок на столі.

— Адже це справжній комп'ютер?

Кивнула і витягла його з малюнка разом із планшетом і мишкою. Почали пілікати вхідні повідомлення. Але я рішуче прибрала ноутбук до рюкзака, туди ж закинула зарядку до нього і до телефона.

— Ходімо привітаємося з мамою Маркуса і підемо. Вона нас точно почула, але поки що не піднялася.

Мама була на кухні. Мені посміхнулася.

— Хлопці переживали, коли ви повернетеся. А це хто з тобою.

— Капітан Джеймс Ікло, це Ральф і Дік, вони вчені маги. Можливо, зможемо допомогти нашим колегам у цьому світі.

— А я Тіра. Якщо що, заходьте ввечері на вечерю. Нея, захопиш із собою обід Маркусу? Я складу пиріжків.

— Дякую.

Мама швидко все склала в пакет. А я повернула їй колоду карт.

— Стала в нагоді?

— Так. Дякую.

— Можеш собі залишити, у нас вдома ще кілька лежить.

Прибрала колоду в кишеню і, підхопивши кульок з їжею, перейшла до відділку. І тільки там зрозуміла, що магів удома залишила.

— Усп.

Посміхнулася офіцерам. Поставила Маркусу на стіл їжу й одразу зникла. Повернулася вже з Джеймсом, Ральфом і Діком. Маркус тепер уже встиг зловити мене в обійми. А потім тільки звернув увагу на мою компанію. Народ у відділку теж пожвавився. А я тільки зараз зрозуміла, що капітан і маги теж із таким самим білим волоссям. Виглядаємо ми разом, напевно, екзотично.

— Почуваюся немов у зграї білих ворон.

— У зграї все ж краще, ніж бути однією, — сказав капітан. — Проводите до капітана?

Денис зустрів їх легким здивуванням. Мене, звісно, не пустили, а ось через п'ять хвилин у кабінеті у шефа було тісно. Я сіла за вільний стіл і дістала ноутбук. Почала переглядати вхідні повідомлення. Мене обрали ще на кількох проектах. Виплатили за виконані проекти. І я отримала ще кілька хороших відгуків. А потім відкрила останнє сьогоднішнє повідомлення. І ледь придушила крик. Але при цьому відскочила від столу, впустивши стілець, і сама впала на підлогу.

— Гей, ти чого?

Підбіг один із хлопців. А потім помітив фотографію в комп'ютері.

— Диявол, — сказав він тихо і став швидко дивитися, коли прислали і хто.

На фото було розчленоване тіло братика і напис: "Ти наступна". Підбігли ще кілька колег Маркуса і один із них потім втік до кабінету шефа. А за кілька секунд я вже була в руках Маркуса. А його колеги чаклували над комп'ютером.

— Ось нам і перша спільна справа, — сказав Денис.

— Він, звісно, поганка остання, але його мали явно судити нормально. А не так убивати. Повертаємося до питання про наймача у вбивстві твоєї родини Нея.

Не встигли розібратися з комп'ютером, принесли клітку із зубастиком. Відразу зрозуміла, що це якийсь інший. І за його поглядом теж це підтвердила. І клітка була надійніша, ніж у попереднього.

— Привіт, хлопці. Нея радий бачити, — привітався Том, — потрібна допомога з перекладом цього звірятка. Знаю точно він бачив, як убили одного мага.

— Допоможеш? — запитав Маркус — За одне відволочешся.

Я подивилася на зубастика і дістала пиріжок, перевірила, що він із м'ясом. Показала тварині. Він зробив вигляд, що його їжа не цікавить. Я віддала пиріжок коханому. Реакція послідувала негайно: він кинувся на клітку і просунув пазуристі лапки. Прострекотав:

— Ну дай, розповім, якщо погодуєш!

Дала йому інший пиріжок із м'ясом, сама стала їсти з вишнями.

— Правильно сама їж кислятину.

— Що він зараз сказав? — запитав Том — Перший раз я зрозумів про їжу ви домовилися.

— Що з вишнею він їсти не буде і що я можу сама це з'їсти. Це не точний переклад, а по суті. Ну що розповідай, що бачив або точніше кого, а я буду малювати.

Дрібний швидко доїв пиріжок і активно почав розповідати, кого бачив, і деякі деталі показував на офіцерах, які були поруч. Мовляв ніс як у того, брови як в іншого. І так далі. Досить швидко вийшло зробити два малюнки в повний зріст. Він навіть описав, як відбувалося вбивство. На цьому мене мало не знудило. Але я все записала для хлопців. Том стояв поруч читав.

— Нея тобі хто пиріжки дав? — запитав Маркус тримаючись за живіт.

— Твоя мама.

— Дивно, вона їх ніколи не пекла, і вони якісь дивні.

Він утік у туалет. А я подивилася на зубастенького і вручила йому пакет. Той одразу повернув з'їдене і став жалібно скрекотати.

— Що таке?

— Йому погано... у пиріжках була отрута, щуряча.

Я дістала карту з кишені й накрила клітку із зубастеньким. Маркус повернувся через п'ятнадцять хвилин блідий і його вело. Цілителя вже викликали, він почав надавати йому допомогу. Він підтвердив, що це була щуряча отрута.

— А ти як? — запитав у мене Джеймс.

— Нормально. Дивно але, коли пиріжок їла, не помітила отрути. А коли дрібного вивернуло то за кольором язика зрозуміла. Ви зможете дрібному допомогти?

— Навіщо, нехай помихає.

— Він свідок, — сказала я здивовано.

— І що? Він паразит, і ми таких не лікуємо.

— Таке відчуття, що хтось знав, що ти принесеш його сьогодні і знав, що щоб розговорити дрібного потрібна їжа, м'ясна.

Офіцери переглянулися.

— Про те, що дрібний був свідком, це не секрет. Я його тиждень ловив, — сказав Том. — Довелося обернутися і бігати по каналізації за цим паршивцем. Занадто багато хто знав про це.

— Але вдома я про роботу дуже рідко коли говорю. Практично ні коли, — сказав задумливо Маркус. — Лікуйте дріб'язок зубатий! — гаркнув він на цілителя. — І якщо він здохне я вас придушу, раптом ви за одне з чортами.

Ігнат стояв, примружившись, дивився на цілителя.