Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

через статуетки?.. акварелі?.. через піддивляння?.. не досить сідниць побачили!.. Ага, справді!.. не досить сідниць побачили!..

— Але ж, скажи, він тебе виліпив?

— Так, Луї!.. Так, Луї!.. не перевтомлюйся!

Завжди говорить мені про перевтому!..

— Де ви були?

— У «Прюн»!

«Прюн» — це в кінці вулиці Ортанс… збіговисько митців, балачки! гамір! веремія!

— Жюль мене не пожалів?

— Скоріше ні…

Ніколи мені не бреше.

— Що казав?

— О, ти ж знаєш…

Гадаю, то був жах, уся огуда, яку на мене звів цей фігляр! горбань заздрісний, ядучий обрубок, доки я здихав на хіднику! Вона нізащо не перекаже… та я й не зрозумію… падіння в ліфт мене доконало!.. мені кінець… більш не підведуся…

— Тобі краще, Фердінане? Нічого не поламано? Як голова?

Це Оттавіо каже… голосно запитує, ще й на вухо…

— Так… так… уже краще.

Заспокоюю його. Ах, Оттавіо! оце друзяка!.. справжній!.. а ще атлет!.. і відданий!..

Чай допито.

— Ну що ж, Фердінане, ми пішли! Тобі краще!.. Поспи!.. Лілі з тобою…

У них свої справи… пішли… Шармуаз, Оттавіо, пані Влюв… і пані Жандрон, і Арлетта… сади за вікном ще пливуть, гойдаються… нічого не скажу… боюся за голову… коридор теж гойдається… чи це враження мого мозку?.. а стіни вже не так хитаються… здається…

— Дуже бомбило?

Це я запитую.

— Та ні, коло нас не дуже… більше Сент-Уен…

Це так, насправді затихло все… Тільки трохи відлуння… тільки брум-брум десь удалині… вікна відчинені, співає соловей… це не літературний прийом… соловей!.. не якийсь там горобець чи синиця… хазяїн чагарів за майданчиком для гри в кулі!.. щоліта, щовечора, ви тільки підіть туди поночі… за завулком Дюранта почуєте… на липах… бравого соловейка… його тріолети, щойно замовкнуть сирени тривоги… я чую його навіть звідси, лежачи на спині, крізь шум у вухах…

Намагаюся почути.

Брррум!..

Знову падають! і знову брррум!..

— Ти ба, це ще не кінець!..

— Це у тебе, любий, у твоїй голові!

Лілі знає, у мене голова, часом вчувається, часом дзвін, це після поранення… але це знадвору! я певен!.. вибухи з боку Mo…

— Піди глянь, люба!

— Твоя правда, але це далеко… отам… заграва… за «Рено»… здається…

За «Рено» чи деінде! не дуже розуміється!..

— Але ж ти чуєш сирени? Я ж не вигадую сирен! знову гудуть! усе знову!

Вона погоджується…

— Скажи, Лілі, ми ж не підемо! Годі вже! Не підемо донизу!

Пальцями піднімаю повіки… хочу бачити вогні етеру… ах, усе знову засяяло… жовтим… жовтим… нарцисово-жовтим… усе повітря!.. усе небо!.. Сакре-Кер!.. усе!.. яскраве!.. яскраве!.. сліпуче!.. і знову ба-бах!.. даруйте!.. усе спочатку!.. І електричний струм зайвий… від електричної компанії!.. Домівка освітлена, як за білого дня!.. струму все одно немає!.. хотів спочити… мені справді зле… не просто заслаб!.. зле!.. не буду знову з подробицями!.. до того ж, працював ночами майже тиждень… без сну… бомбили Ренжіс… знесилився, справді!.. тепер вони знову за своє, от свині!.. все знову ходить ходором!.. шафа знову совається й хитається…

— Поглянь, Арлетто, поглянь на шафу! шафа кульгає до дверей!.. іде від нас! суне! чіпляється об стінку! ні?.. я що, марю, Лілі, чи що?.. куди вона?..

Меблі оживають, хитаються… соваються… і стіни!.. стіни теж!..

— Та ні, ні, Луї…

— Та де ж ні!.. Так!..

Я певен!

Брррум!.. Ага, оце вже щось! серія вибухів! Я трохи розуміюся на звуках війни! ППО відповідає! Дзинь! Гав! і гав! знову гавкіт!

За вікном нове видовище!.. гігантські серпантини потріскують, вигинаються… шукають ножиць прожекторів… бліді борозна… бачу! бачу! вирячуюся щосили… силою тримаю очі розплющеними…

— Бачиш, Лілі? Ти ж бачиш?

Щоб сісти й краще бачити, я підводжуся, потім стаю на ноги, спираюся на неї… ступаю до вікна… з боку Ґавено, авеню Ґавено… отам, там світліше, ніж удень!.. світло нарцисово-жовте, яскраве, таке яскраве!.. на все повітря! на все небо!.. на всі дахи!.. на весь Париж! вас би засліпило!.. самі дахи! відблиски на черепиці!.. смарагди! діаманти!.. бомби вибухають букетами квітів! червоних! червоних! гвоздик!

Он що цивільна оборона виробляє!

— Дивися, бомби, Лілі! Дивися! Це над «Рено»!.. Літаки скидають тонни бомб!.. білі… білі метелики-літаки!.. над «Рено» палає так, що гай-гай! аж до хмар! полум'я синє! оранжеве! зелене!.. і зигзаги величезних свічок… шукають на жовтому темні плямки… ах, які єроплани!.. ох! ох! грім небесний!.. грім падає просто на нас!.. гігантський моноплан ніби нафарширований, обліплений моторами!.. майже на нас! будьмо точними!.. виринає від впадини Коленкуру!.. стрімке піке! так! стрімке! на повній швидкості!.. врррум!.. чуєте!.. вискакує з боку Маркаде… страховисько! дирчить! лютує! з боку Маркаде! ви ніколи не бачили такого страхіття!.. з нього щось випало… Брррум!.. Уся рівнина, вся впадина, Фурш, Пекер гучно відлунюють!.. він повертається, ковзає ніби навпаки! нявкаючи! курс на Сакре-Кер! Махіна! величезний літак з широченними крилами весь блідий, тьмяний на жовтому тлі неба!.. жовтого етеру! мало не чіпляється за дах, за наш дах!.. черкає об нас… увесь дім тремтить! тільки за Потопу восьмиповерховий будинок може так стрясати! уявляєте?.. від даху до підвалу дім дрижить!.. від вибухових хвиль репаються стіни! чого ж тоді шафі не пританцьовувати!.. я ж не збожеволів!.. вона стукається об стіну… потім об іншу! потріскує! зараз лусне! гарна старовинна шафа.

— Вона не зламалася, Лілі?.. Поглянь!

Бачу, як Лілі йде до шафи… її похитує… штовхає… ах!.. підлога дрижить, гойдається, це очевидно!.. уся наша халабуда ходить ходором… ого! он луснула шибка! розлетілася на друзки!..

— Мені не ввижається, Лілі?

З долини нова атака… з боку Франкеру… Щонайменше десять, двадцять літаків!.. А тріску!… піке!.. скидають свою нечисть… під крилами видно ліхтарі… ліхтар синій… ліхтар бузковий… черкають об наш дах… вррр! вррр!.. стрілою вилітають знизу з несамовитим свистом, і весь дім дрижить!.. пекельно!.. пробую вам пояснити!.. і не можу відірватися від вікна!.. будинки з авеню Ґавено злітають слідом за літаками!.. достоту!.. летять за ними!.. вище й вище! з усієї авеню!.. усі готельчики