Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

Іра намагалася ще на ходу поспілкуватися з Янушем, але він тихо огризався їй. І в їдальні вони вже розійшлися до різних столиків. Мене хлопці з груп братів упізнали й усмішками вітали.

— Довела батьків?

— Швидше ми з Янушем розворушили бандитів, і тепер усім потрібні.

Мені дісталося овочеве пюре і багато дрібно нарізаного м'яса. І тарілочка свіжого салату.

— Сьогодні без солодкого, — сказав трохи винувато Дерек.

— Тебе це засмутило? — підколола його.

Брат підколку зрозумів і потріпав по волоссю.

— Нічого, завтра обіцяли видати тобі смачненького.

— Це такий натяк вас погодувати?

— Ну ти ж поділишся з братами?

— Подумаю.

Ранок почався з тренування. Знову біг, вправи. У мене, природно, всього було набагато менше, ніж у хлопців. І мене попросили обернутися. У хлопців кошеня викликало захват, але магістр гарчав на них і не давав нікому мене помацати. Змусив кошеня бігати і підійматися на похилу колоду, а потім спускатися. Щоправда, не врахував вік кошеняти, і я вирубилася на черговому його завданні.

З розповіді Януша знаю, що Ялін дуже злякався, коли я просто взяла й звалилася на бік і ніяк не реагувала на його голос. Сам зі мною на руках побіг до цілителя. Там магістра трохи відчитали і заспокоїли, що я просто втомилася і сплю. І що в кошенят, маленьких, це погано контрольований рефлекс. Благо, школа починалася тільки через тиждень і є час втягнутися в режим тренувань.

На наступному тренуванні в мене була коротка розминка і магістр одразу попросив мене обернутися. Сьогодні він ловив кошеня, яке засинає, вже на колоді. Він зняв мене з колоди, я мотнула головою, міркуючи, де я. Впізнавши Яліна, муркнула, але варто було йому мене притиснути до себе, я заснула тихо муркочучи. Хлопці з групи дивилися на магістра з кошеням на руках з посмішкою. Після тренування мене віддали брату і прокинулася я, щойно ми прийшли в кімнату. Потягнулася на дивані й задумалася, про що тут точити кігті.

— Тільки не в кімнаті, — благав брат, — перетворюйся назад!

— Не кричи на сестру, — буркнув Дерек, влітаючи в кімнату, — і треба якесь поліно їй принести. Ти себе просто не пам'ятаєш після першого обороту, вдома дер меблі. Ліє, в їдальні їсти зручніші прилади.

Миттю перетворилася і поспішила з братами до їдальні. Ронбер уже був там і зайняв чергу на роздачу. На солодке мені перепали фрукти і маленький кисло-солодкий кекс. Брати наморщили свої обличчя і не зазіхали на мої ласощі. Після сніданку грала в планшеті в логічні ігри. Їх мені встановив викладач як на допомогу розвитку логіки.

Увечері брати принесли колоду, щоб я могла точити кігті. Але після заняття з Оуром, я була виснажена і хотіла тільки одного, спати. Швидко скупалася і лягла спати на дивані. Думала, засну моментально, ні. Обернулася кошеням і відчула ще більшу втому й те, що хочу ночувати в Януша. Брат у цей час ще займався домашніми завданнями і кошеняті на своїй подушці здивувався. Але не став зганяти, сходив за моєю і ліг спати поруч. Вранці я прокинулася від погладжування між вушок. Не розплющуючи очей, упізнала Януша і лизнула його пальці.

— Час вставати. Якщо не хочеш, щоб я тебе вилизав, біжи вмивайся.

Зістрибнула з ліжка і пішла до ванної, вона вже була зайнята. Я вирішила розім'ятися і поточити кігтики. Щось у цьому є. Януш постукав у ванну:

— Дереку, у тебе все добре?

— Так, що усамітнитися не можна?

— Можна, але не на десять хвилин. У нас тут уже черга. Ліє, перетворюйся назад, тобі ще одягатися.

Фиркнула і пішла в його кімнату. Одяглася і повернулася теж кошеням.

— Одяглася?

Кивнула. Дерек виповз із ванни сіро-зеленого кольору. Миттю обернулася назад.

— Що ти вчора їв?

— Начебто те саме, що й ви.

— А крім їдальні? Тебе хтось пригощав?

— Сенс згадувати, дуй до цілителів! — гаркнув Януш. — Чи ні, відведу, так надійніше. Ліє, не відставай!

У брата справді було отруєння і його залишили лікуватися. А він нарешті згадав, що їв. Знайшов десь у кімнаті цукерку і не замислюючись з'їв її. На мене магістр подивився з легким прищуром.

— Зранку будемо тренувати тебе в цьому виді. А ввечері, після магістра Оура будеш кошеня вигулювати і тренувати. Це, звісно, умовно, скоріше даватимемо тобі змогу набігатися і полазити під наглядом.

З такою зміною тренувань, у мене залишалися сили на інші справи. На вихідних до мене приїхали батьки, але додому не забрали. Були трохи напружені, навіть дідусь, який приїхав із ними.

— Щось сталося?

— Ну, можна сказати, і сталося, — сказав дідусь. — Після того, як стало відомо, про тебе з братом, стільки поганого в людях розкрилося.

— Особливо в тих, у кому не очікував, — підтвердив батько. — Дехто напридумував те, чого й немає. Ви ж із Янушем можете тільки майбутнє подивитися, а воно, як ми з'ясували, мінливе. А дехто вирішив, що ви мало не панацея від усіх бід.

— На додачу дехто вирішив, що ви двоє можете вилікувати від хвороб, — додала мама похмуро. — Скільки б не говорила, що це неможливо, не вірять.

— Хтось спеціально нагнітає, — сказала, притулившись до батька. — Вас можуть змусити мене віддати або щоб брат робив те, що йому накажуть.

Дідусь подивився мені за спину і сказав:

— Ми приїхали ще з Оуром порадитися, он біжить і Януш іде. Оур, радий бачити тебе!

— Взаємно. Я подумав над ситуацією. Зробимо низку передач на телебаченні, розповідатимемо про те, як працюють здібності провидця. Януш уже нормально контролює дар, не ідеально, але хоча б не вигорить, на відміну від тебе кнопка. Розумію, що марно просити вас вплинути на молодшу, але вона надто старається.

У батьків були здивовані обличчя, батько погладив по голові, бо я сховала від збентеження обличчя в нього на грудях.

— Ми з Янушем уже втомилися її осмикувати і говорити стоп.

— Співчуваю, — з посмішкою сказав дідусь, — але це твоя робота, як викладача. Ти казав, Лія вміє відчувати межу, щоб не вигоріти.