Олександра Малінкова - Принц Єгипту, Олександра Малінкова

–  Як ти знаєш, як мене звуть? – Здивувалася дівчина, –  Я точно пам’ятаю, що не казала…

–  Твоя анкета, - посміхнувся він, присівши навпроти неї на кушетку.  

–  Звичайно! – Отже він все ж таки не просто поцікавився про анкету, а й читав її.

           Мозок в агонії почав шукати варіанти, як врятувати «лице», щоб дівчина не розтіклася остаточно теплою калюжкою до ніг цього Аполлона. Хоча ні, який з нього Аполлон, останнього як у вигляді скульптури, так і на картинках, вона бачила безліч разів. Нічого схожого! Античний герой явно програвав у всіх відношеннях цього слова! А особливо, в частині того самого «чоловічного достоїнства». І нащо вона про те пригадала? Зараз «спалиться» знову і остаточно.

            «В очі дивись!»: Чеканила підсвідомість.

          А чому? Чоловікам можна, а жінкам ні? Вона закусила нижню губку. Та Феріт і не думав розглядати її принади, хоча «пласкою» вона точно не була. Стрункою – так. Та схоже її зовнішність все ж таки взагалі його не цікавила. Принаймні виду він не подавав.

–  Я вчора не подякувала і не вибачилась за зіпсовану сорочку! – Дівчина зрозуміла, що має хоч щось сказати, бо пауза вже помітно затягнулася. – І дякую, що знову обробив рану.

–   З сорочкою все добре, вона відіпралася, не переймайся! – Він пригладив долонею своє неслухняне волосся, яке як і вчора зібране на потилиці.

–  Мені вже час! Ще раз дякую!  - Вона підхопилася з місця, міцно стискаючи у руці сумку. - А то відволікаю тебе від такої важливої і відповідальної роботи! Та й дістатися може тобі, що водиш дівчат на вишку у робочі години. Обіцяю не лізти у найближчий час у воду!

            Від почутого він звів брови на переніссі, став аж занадто серйозним. Напевне, відреагував на такий прояв «турботи» з її боку.

Просто його амбітність, зухвалість та владність йшли у розріз з тим, що ним може хтось керувати, ну принаймні їй так здалося. Може вона невдало нагадала йому про це? Та навряд чи вона про те дізнається…

–  Вірне рішення, –  крикнув у слід, - маю надію, що і інших пригод ти теж не знайдеш. 

            ***

          На вечір у Марини піднялася температура, горло було червоним, тому вона пропустила і вечерю і сніданок на наступний день. В аптечці, яку вона взяла з собою було знеболююче і навіть від горла, але почувала вона себе все одно дуже зле.

       В двері постукали. Швидше за все хтось з обслуговуючого персоналу. Насправді, було б не погано, тому, що бутильована вода стрімко закінчувалася. Цей готель мало чим відрізняється від інших, отже номера мають прибиратися майже кожного дня.

         Марина відчинила двері і застигла на порозі,  зустрівшись з Ферітом очима.

–  Жива, –  вигукнув той з полегшенням і зухвалим чином протиснувся між дівчиною і відкосом, опинившись в кімнаті.

–  Що значить, жива? Звісно жива, я не збираюся вкорочувати собі віку. І до загону самовбивць теж не входжу!

–  Я тебе не бачив добу, вирішив пересвідчитися, чи ти бува не знайшла знову пригод.

–  Пересвідчився? Зі мною все добре! Чи ти триматимеш наді мною шефство до закінчення відпустки? –  вигукнула вона.

–  Все добре кажеш! А виглядаєш ти не дуже, –  хлопець сумно посміхнувся.

–  Нічне купання не пішло на користь, –  дівчина стояла в халаті і відчувала кожною клітинкою, як їй холодно.

Він доторкнувся до її лоба.

–  Ти дуже гаряча, зараз же покличу лікаря, - стурбовано констатував він.

–  Не смій, в мене звичайна застуда, –  вигукнула Марина й прикусила нижню губку, - добу відлежуся й буду наче «новенька».

        Може слід одразу погоджуватися на лікаря, поки цей «велетень» не вигадав способу її наступного порятунку, якого не можливо буде уникнути, як і позбутися непроханого гостя…

       Дивно, по очах дівчина помітила, що не повірив її жодному слову, але пішов. Марина знову залізла під ковдру і заплющила очі, голова боліла, все тіло теж.

І тільки вона почала знову засинати, як в двері настирливо постукали…

Марина сонно заморгала і зібрала останні сили, щоб дійти до дверей.

–  Феріт, здається ти вже впевнився, що я жива, що цього разу? –  Досить холодно і роздратовано відповіла дівчина.

Хлопець проігнорував її незадоволений тон і знову потрапив до номеру.  Поставив на стіл підніс з вечерею та декілька пляшок води, включив чайник, дістав з карману сорочки термометр.

         Навіть соромно Марині стало за таку поведінку. Їжа, вода, ліки. Це не проста настирливість, це турбота. Невже «глиба м’язів» вміє бути турботливим?

–  Тебе не виженуть з роботи, за таке? – Поцікавилася вона.

      Феріт знову звів густі брови на переніссі, обличчя стало кам’яним. Стало зрозумілим, що сперечатися з ним немає сенсу. Мовчки протягнув градусник і зачекав, перехрестивши руки на грудях, доки вона не зміряє температуру.

–  На цьому все? – Поцікавилася Марина.