Тая Смоленська - Належу йому, Тая Смоленська

- Власник будівельної компанії? Банкір? Або просто бандит? На останнього схожі найбільше, - припускаю я.
 
Хвилину між нами повисає тиша, а потім Руслан починає сміятися. Глухо, але щиро. Не відриваючи від мене темних очей. 
 
- Досить тобі, крихітко, прикидатися. Напевно, давно зрозуміла хто я. Витріщалася на мене всю гру і очима пожирала. 
 
Я давлюся від такого нахабства. 
 
- Я взагалі-то молилася щоб ви програли, але, мабуть, в цій країні Бог української мови не розуміє. 
 
Посмішка різко сходить з обличчя Руслана. Риси стають жорсткими і суворими. 
 
- Дурепа. Ти взагалі розумієш в які неприємності могла влипнути через цього свого сосунка? - осаджає мене, підвищуючи голос і робить кілька кроків вперед, скорочуючи між нами дистанцію. - Невже гроші які він платить тобі важливіші твоєї безпеки? Твоє щастя що ти уявлення не маєш скільки позовів від молоденьких дівчаток надійшло на ім'я тієї людини, проти якого грав твій мажорчик. 
 
Від його слів стає не по собі. Він зупиняється переді мною, так близько що з моїх грудей вибивається все повітря. Мої губи тремтять. Нервове напруження доходить до максимуму. Я на грані істерики. 
 
- Що у вас тут відбувається? - раптово доноситься до нас незнайомий голос, а в кімнаті з'являється ще один чоловік, що лякає мене до жаху. 
 
Тільки зараз помічаю, що перебуваю в вітальні і тут є ще троє дверей. Напевно, це якийсь люкс і не з однією спальнею. 
 
- З дівчиною спілкуємося, не бачиш чи що? - роздратовано каже Руслан. 
 
- Якщо ти не забув, у нас взагалі-то проблемка намалювалася. А ти якогось біса вирішив привести на ніч бабу щоб розслабитися? - цокає язиком той. 
 
- Ярослав, - голос Алмазова сочиться попереджувальними нотками.
 
- Добре-добре, йду, але ви якось тихіше тут, окей? - гмикає той, а я відступаю назад. Під вікно. Поки всю увагу Алмазова займає цей незнайомець. 
 
Він зникає за дверима, погляд Руслана повертається до мене і я завмираю. Сили різко мене покидають. Я готова впасти на підлогу, прямо на цей бісів білий килимок і втратити свідомість. 
 
- Я зробив тобі послугу, вигравши партію в карти. Сподіваюся на відповідну подяку. 
 
Паніка. До горла підступає нудота. Я щурюся, роблю кілька глибоких вдихів. У вухах шумить. Він щось говорить, але я майже не чую. 
 
- З дітьми  ладнаєш? - доноситься до мене через дзвін у вухах .. 
 
Злякано киваю у відповідь, скоса поглядаючи на вікна і плануючи свою втечу. Там балкон і це все спрощує. 
 
- Прекрасно. Завтра мій юрист підготує всі документи. У тому числі договір про нерозголошення. Хоч словом проговоришся комусь - повернешся туди, звідки тебе забрав. Зрозуміла? 
 
- Так, - видавлюю з себе, все ще не розуміючи про що йдеться мова. 
 
- Дитяча кімната праворуч. 
 
- Яка дитяча? 
 
- Ти слухаєш про що я говорю тобі? Моїй доньці потрібна тимчасова няня. І у тебе є шанс підзаробити трохи грошей на зворотний квиток. Не тим способом, звичайно, яким ти звикла, але я заплачу не менше, - криво посміхнувся він, дивлячись на мене колючим поглядом ....