Тая Смоленська - Належу йому, Тая Смоленська

Я кліпаю часто-часто. Дивлюся на нього розширеними очима і намагаюся зрозуміти, жартує він чи ні. 

- Няня? У вас є дочка? - перепитую я про всяк випадок. Раптом почулося? 
 
- Так. У мене є дочка, - роздратовано кидає він. - А тепер зніми цю сукню і йди у ванну кімнату, змий косметику. У такому вигляді до дитини я тебе не пущу. 
 
- Прямо тут роздягатися? 
 
Він важко видихає. 
 
- Можеш тут. Тільки врахуй, спокусити мене не вийде. Не в тому я настрої. 
 
- Та дуже ви мені треба. А, і до речі, ви теж абсолютно не в моєму смаку, - пирхаю я, трохи розслабившись. 
 
Дякую, господи боже! Ця людина виявилася не такою поганою, як я вважала. Він всього лише хоче, щоб я пригледіла за його дитиною. Правда незрозуміло чому саме я, незнайома дівчина, яку він вперше побачив кілька годин тому. 
 
- Так а що робити потрібно? І куди поділась колишня няня? А де ваша дружина? І чому ви не візьмете когось із агентства? - зрадівши,  що ніхто вбивати мене не збирається, питаю я. 
 
- Я бачу, ти посмілішала. Назад захотіла? - жорстко осадив мене Руслан і я заткнула, нагадуючи собі що цей чоловік все ще небезпечний. 
 
- Ні, - закусила губу зсередини. 
 
- Прекрасно. Тобі потрібно буде кілька днів посидіти з дитиною в номері. Погодувати її, поміняти підгузник, не знаю що там ще з дітьми роблять. 
 
- Підгузник? Вона що ... ем ... скільки їй? - напружилася я. 
 
- Року ще немає. Є якісь проблеми? 
 
Він подивився на мене так, що я зрозуміла - якщо скажу що уявлення не маю як поводитися з немовлятами, то мене точно повернуть в той притон і обміняють на іншу жінку, що більше тямить в дітях. 
 
- Ніяких проблем! - скрикую я. 
 
- Прекрасно. Тоді у мене є кілька правил. Номер один: не залишати кімнату готелю. Номер два: не розмовляти з репортерами. Номер три: ніяких відвертих нарядів. Номер чотири:  не фліртувати з моїм агентом і другом. Завтра підпишеш договір, юрист надішле його з самого ранку. Жити будеш в спальні з дитиною. Я в сусідній. Напишеш що треба купити для дівчинки і водій завтра все доставить. 
 
- Добре, - киваю. - Як її звати? 
 
- Кіра, - після паузи відповідає він. - Прийми душ, я почекаю тут і відведу тебе до неї. Я добре заплачу тобі за послуги і за твоє мовчання. Сподіваюся, це стане для тебе стимулом добре виконувати свої обов'язки і не намагатися втекти,  як тільки опинишся поза полем мого зору. Пам'ятай про те, що я все ж врятував тобі життя,  - єхидно посміхнувся він. 
 
Я киваю, даючи знати, що зрозуміла. Насправді якщо все так як він каже, то я навіть не проти попрацювати. Через місяць розпочнеться навчання в університеті і гроші мені знадобляться. 
 
- Чому ти ще тут і в цій сукні? - гаркає він і я підстрибую від несподіванки. Все ж він мерзенний тип. 
 
- Мені нема в що переодягнутися. 
 
- У ванній кімнаті є халат, завтра щось придумаємо. Я буду чекати тебе, - він проходить до дивану і сідає. - Не затримуйся.

Я роблю кілька квапливих кроків в бік ванної кімнати, але голос Руслана знову мене зупиняє.  

- Сумочку мені залиш. 
 
Я застигає, злякано на нього дивлюся. 
 
- Не хвилюйся, я не збираюся відбирати у тебе документи. Просто хочу переконатися, що ти не станеш робити фотографії або записувати все що відбувається в цьому номері. Тому твій телефон поки що побуде в мене. 
 
- А як я з мамою зв'яжуся? Адже вона буде хвилюватися за мене. 
 
- Про це тобі варто було подумати, коли з мажорчики своїм зв'язалася. Сумку давай, - жорстко говорить він, простягаючи в мою сторону свою величезну лапу. 
 
Нічого не вдієш. Віддаю йому маленький клатч, в який помістилися мій паспорт, страховка, блиск для губ, кредитка і телефон. 
 
- Тепер точно вільна, - посміхається він. Здається, вся ця ситуація приносить йому задоволення. 
 
Я закриваю двері у ванну кімнату на засувку. Тут величезне джакузі, душова кабінка і дзеркало на півстіни. Підходжу до раковини і відкриваю холодну воду. Мені потрібно прийти в себе після сьогоднішнього божевільного вечора. Ще вранці я прокинулася в ліжку з коханою людиною, раділа життю, а зараз не розумію як бути далі. 
 
Пам'ятаючи про те, що здоровань наказав поспішати, я швидко стягують з себе одяг і стаю під струмені гарячої води. З нього станеться ще до мене заглянути. 
 
Дозволяю собі кілька хвилин виплеснути емоції у вигляді сліз, потім витираюся насухо, одягаю нижню білизну і знаходжу на вішалці довгий білий халат. 
 
Туго зав'язую пояс навколо талії. Кидаю в останній раз погляд на своє відображення в дзеркало, щоб упевнитися що виглядаю я і справді жалюгідно. Алмазову сподобатися точно не повинна. І пробудити в його голові всякі непристойні фантазії - теж.

Я повертаюся в вітальню і зупиняюся перед чоловіком. 
 
Він оглядає мене похмурим поглядом. Киває якимось своїм думкам. 
 
- Ходімо, - піднімається зі свого місця і я йду за ним, насторожено озираючись на всі боки. 
 
Він веде мене в ту саму кімнату, за дверима якої зник другий чоловік. 
 
Господи, а раптом він обдурив мене щодо дитини? Для того щоб я не стала кричати і кликати на допомогу? Ще й телефон і документи забрав. Все ж я наївна дурепа. 
 
Він відкриває двері і пропускає мене в кімнату першою. Тут горить тьмяне світло, що виходить від бра над ліжком. 
 
Мені стає не по собі. 
 
З крісла біля вікна піднімається незнайомець. У тіні його обличчя складно розглянути. Він підходить до нас, оглядає мене байдужим поглядом. Потім звертається до Руслана: 
 
- Ти, начебто, пішов вирішувати наші проблеми, - каже йому з осудом в голосі. 
 
- Я пішов подумати. І знайшов рішення наших проблем, - Руслан косо дивиться в мою сторону, поки я тремчу поруч з ними. 
 
- Вона більше схожа на ще одну проблему, ніж на її рішення, - шипить Ярослав, при цьому вони розмовляють пошепки, майже не звертаючи один на одного ніякої уваги.