Джеймс Грем Баллард - Висотка

— Повірте мені, Лейнг. Я бачив їхні зуби.

Звинувачувальний тон Стіла (чоловік ніби говорив про безвідповідальну банду гастарбайтерів, а не про власних заможних сусідів) вразив Лейнга. Він випадково познайомився з кількома мешканцями 9-го поверху — соціологом, який дружив із Шарлоттою Мелвілл, та авіадиспетчером, що організував із друзями з 25-го поверху струнне тріо, цікавим і витонченим чоловіком, із яким Лейнг частенько базікав, коли той із віолончеллю їхав ліфтом. Втім, на відстані він не здавався таким уже й чарівним.

Лейнг збагнув усю ступінь відчуженості, коли відправився грати у сквош з Ентоні Ройялом. Він приїхав на 40-й поверх, як завжди, на десять хвилин раніше і тому мав можливість прогулятися дахом, роздивляючись навкруги. Неймовірний краєвид бетонного ландшафту завжди змушував Лейнга усвідомлювати амбівалентність його відчуттів. Частково привабливість пейзажу полягала в тому, що це було його природне середовище,— не для людини, але для людської відсутності.

Лейнг перехилився через парапет, відчуваючи приємний дотик легкого спортивного костюма до тіла. Долонею він прикрив очі від сильних повітряних потоків, що вирували уздовж фасаду висотки. Дахи аудиторій, вигини дорожніх насипів, прямолінійні стіни, що утворювали загадкові геометричні візерунки, нагадували, як він відзначив, не житлову архітектуру, а кодовану схему загадкової психічної події.

За п'ятнадцять метрів ліворуч була в розпалі коктейльна вечірка. На двох сервірувальних, накритих білими скатертинами столах красувалися таці з канапе і склянки, а офіціант за портативним баром готував напої. Близько тридцяти осіб у вечірньому вбранні розмовляли, розбившись на невеличкі групи. Кілька хвилин Лейнг не звертав на них уваги, неуважно постукуючи чохлом ракетки по парапету, але потім щось у звуках надто жвавої бесіди змусило його обернутися. Кілька гостей дивилися на Лейнга, і він був упевнений, що вони обговорювали саме його. Вечірка стала ближче — до гостей залишалося метра зо три. Це все були мешканці трьох верхніх поверхів. Особливо дивувала в них навмисна формальність убрань. Жодного разу Лейнг не бачив на вечірках у висотці гостей не в повсякденному одязі, а тут чоловіки були у смокінгах із чорними метеликами, а жінки — у вечірніх сукнях до підлоги. Усі вони трималися манірно, немовби прийшли не на вечірку, а на конференцію з планування.

Майже на відстані простягнутої руки від Лейнга опинилася імпозантна фігура заможного торговця витворами мистецтва; лацкани смокінга колихалися, як перевтомлені ковальські міхи. З обох боків його супроводжували дві середніх років жінки, що несхвально дивилися на білий спортивний костюм Лейнга та на його теніску,— дружина маклера фондової біржі та дружина світського фотографа.

Лейнг підхопив чохол для ракетки та сумку з рушником, проте люди, оточивши його, заблокували йому прохід до сходів. Уся вечірка рушила з місця, лише офіціант самотньо стирчав між баром і столиками.

Лейнг ще раз перехилився через парапет, уперше усвідомивши величезну відстань до землі. Його оточували важко дихаючі сусіди, вони були так близько, що він відчував суміш ароматів дорогих парфумів і лосьйону після гоління. Лейнгу було цікаво, що саме вони збираються робити, і водночас він зрозумів, що будь-якої миті може відбутися акт безглуздого насильства.

— Докторе Лейнг... Дами, пропустіть, будь ласка, доктора! — здавалося, в останній момент пролунав упевнений голос, що належав знайомій постаті із вправними руками та легкою ходою.

Лейнг упізнав ювеліра, дружину якого він оглядав під час вимкнення електрики. Коли він привітався з Лейнгом, гості поступово перемістилися, як статисти, що переходять до іншої сцени, бездумно повернувшись до напоїв і канапе.

— Я, здається, вчасно? — вдивлявся ювелір у Лейнга, немов дивуючись, як той потрапив у приватні володіння.— Ви хотіли пограти у сквош із Ентоні Ройялом? Боюся, він вирішив скасувати гру.

І, звертаючись уже більше не до Лейнга, а до себе самого, додав:

— Моя дружина збиралася сюди. Ви знаєте, вона таке пережила серед тих тварин...

Трохи тремтячи, Лейнг дійшов із ювеліром до сходів. Він озирнувся на коктейльну вечірку, на її вихованих гостей, невпевнений, чи він не вигадав, ніби вони хотіли на нього напасти? Зрештою, ну що вони могли йому зробити? Не кинули б вони його через парапет?

Продовжуючи міркувати, Лейнг помітив у пентхаузі, що виходить на північний бік даху, знайому біляву фігуру в білій мисливській куртці, що стояла, поклавши руку на гімнастичний тренажер. Біля ніг Ройяла лежала розкішна німецька вівчарка — поза всякими сумнівами, головний пес у висотці. Навіть не намагаючись сховатися, Ентоні Ройял задумливо розглядав Лейнга. На його обличчі, як завжди, застигла суміш зарозумілості та невпевненості, немов він занадто добре уявляв вбудовані недоліки величезного будинку, який допомагав створювати, і готовий був незворушно вислухати будь-яку критику, навіть не гребуючи певною театральністю на кшталт німецької вівчарки та білої мисливської куртки. Попри те, що Ройялу було вже п'ятдесят, світле волосся до плечей надавало йому неймовірно юного вигляду, ніби холодне повітря на висотці якимось чином оберігало його від звичайного старіння. Його костисте чоло, на якому все ще був помітний шрам після аварії, нахилилося в один бік: здавалося, ніби він перевіряв перебіг його експерименту.

Лейнг привітно помахав йому, коли ювелір квапливо вів його вниз, але Ройял не відреагував. Чому він не подзвонив, щоби сказати, що скасував партію у сквош?.. Якоїсь миті Лейнга пройняла впевненість, що він навмисне запросив його на дах у розпал вечірки,— із простої цікавості, як відреагують і поводитимуться гості.

Наступного ранку Лейнг прокинувся рано повний сил. Він почувався відпочилим, проте чомусь вирішив узяти відгул. Близько дев'ятої, провалявшись зо дві години, він зателефонував своїй секретарці в інститут і скасував вечірні заняття. Коли вона поспівчувала і побажала швидкого одужання, Лейнг відмахнувся:

— Та я не хворий. Просто... сталося дещо важливе.

Але що? Спантеличений власною поведінкою, Лейнг тинявся своєю маленькою квартирою. Шарлотта Мелвілл також була вдома, причому в діловому костюмі, хоча виходити, схоже, не збиралася. Вона покликала Лейнга на каву, але коли через годину він прийшов, байдуже простягнула йому келих. Його запросили, як Лейнг невдовзі зрозумів, лише для того, щоб він оглянув її сина. Хлопець грався у своїй кімнаті, але, за словами Шарлотти, погано себе почував і не хотів іти до молодшої школи на 10-й поверх. Найгірше було те, що молодша сестра дружини пілота з першого поверху сидіти з ним відмовилася.

— Жах якийсь, вона завжди була така чуйна, кілька місяців я на неї покладалася. І якось дивно говорила по телефону, ухильно.

Лейнг слухав її зі співчуттям. Чи не хоче вона, щоб він посидів із дитиною? Ні, схоже, про це й мови немає. Граючи