Горова Ольга - Ворожіння під прикриттям, Горова Ольга

6

І це стало останньою краплею! Вона пирхнула, розвернулася та пішла геть з цього граного магазину!

 – Та хоч камені з неба! Гори воно все синім пломенем! – бурмотіла Василина собі під носа, чітко карбуючи кроки.

 Її аж трясти почало від ярості. Та що це за дурдом, на бога?! Василина йшла та нервово стискала пальці в кулаки, навіть не помічаючи цього. Таке з нею вкрай рідко ставалося! Щоб хтось аж настільки зміг розгнівати її!

 Хотілося аж тупотіти ногами, що було Васі геть непритаманне!

– Зачекай, вовченя! Ти просто не розумієш! – та навіжена таки наздогнала її та… от правильно, що за руку хапати наново не стала!

 Бо Вася б точно відреагувала так, як на автоматі вбито при загрозі! 

– Дайте. Мені. Спокій! – прогуркотіла вона натомість, просто не в змозі повірити, що це реально відбувається!

 Що якась неадекватна бабусенція споганить їй весь вечір!

– У тебе випала “Вежа”, дитино! А це найсуворіша  карта Старших Арканів… – почала було знову свою пісню.

– Ви – божевільна! – вже і не думаючи зберігати ввічливість, пирхнула Василина, і не думаючи зупинятися.

– Зрозумій! Це непроста, важка карта. Все, що ти зараз збираєшся робити – воно рухне, ні до чого не приведе, ще й тебе під собою може поховати, дитино! Все твоє життя!.. Ти маєш дуже уважно до цього поставитися! – продовжувала говорити навіжена, так само не звертаючи увагу на думку Василини.

– Прощавайте, – пирхнула вона через плече, крокуючи до виходу з торговельного центру.

– Стій, вовченя! – раптом, аж гримнула бабця.

 Так, що Василина хоч і не завмерла, та таки звернула на неї увагу.

 А бабці ніби тільки те й було потрібне!

– Ось, тримай! – сунула вона щось їй у кишеню куртки, як не дивно, встигаючи за кроком Васі. – Як стане зовсім тяжко, дзвони! Щось вигадаємо! Не можу я тебе одну з таким кинути! Відчуваю, що мушу допомогти! Дзвони, вовченя, чуєш?!

– Ага! Обовʼязково! – майже розреготалася від цього Василина, і не думаючи зупинитися.

– Не викидай! Запамʼятай цей номер! – таки відстала нарешті та бабця, мабуть, втомившись.

 Та Василина навіть не озирнулася, аби в тому впевнитися! Геть! Геть з цього дурного місця! От недарма треба дослухатися до наказів керівництва! Не варто було сюди й носа совати!

 Вона з якимсь невимовним полегшенням вирвалася на свіже, морозне повітря та закинула голову, глибоко вдихаючи!

 Навколо сновигали люди, всі обходили її, немов не помічаючи, та Вася тому зараз щиро раділа – аж занадто багато було виплеснуто на неї уваги тільки-но! Не звикла і точно більше не бажала хоч чогось схожого! Дякувати небу, що нікому не потрібна зараз!

 Засунула руку в кишеню, витягнувши… візитівку тієї граної лавки, щоб їм пусто було! Зверху олівцем був нашкрябаний номер телефону.

 Звісно, Вася ніколи навіть не подумає той набрати! Ні-за-що!

 Вона вже навіть стиснула долоню, зминаючи ту довбану візитівку та збираючись викинути у найближчий смітник… І тут у неї задзвонив мобільний.

Не розуміючи, хто б то міг бути о такій порі, вона витягла мобільний, з подивом побачивши номер Степана, програміста у їхньому відділку.

– Так? – прийнявши виклик, вона якось автоматично засунула іншу руку до кишені, сховавши папірець, який тримала. – Що трапилося?

– Тобі тут повідомлення прийшло. На мейл, який ти інформаторам залишаєш. Подумав, що тебе це зацікавить, – не вітаючись за своєю звичкою, пробуркотів Степан, щось присьорбуючи. Вочевидь, каву, яку поглинав літрами, не дивлячись  на час доби.

– Цікавить, ти правий. Давай, перекидай, – згодилася Василина, щиро зрадівши звичній рутині. – Глянемо, що там.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍