Горова Ольга - Ворожіння під прикриттям, Горова Ольга

5

– Що ж, подивимося. Умови, звісно, не найкращі, – проігнорувавши її питання, бабця вже запалила свічку та почала ту крутити, щоб полумʼя швидше віск топило. – Та й день не зовсім той. Але нам і не вилити треба, а просто зрозуміти… – бурмотіла вона собі під носа щось, що Вася геть не розуміла.

 Вона в принципі ніколи у все це не вірила. Навіть у дитинстві не  ворожила ніколи на картах чи щось на кшталт! А що вже про профдеформацію сприйняття казати?! Відчуття зараз було таке, що вона вже посеред божевільні!

 А бабця ще й тримала ту свічку так, щоб важкі жовті краплі вже почали падати у воду… чи то струменіти, швидше. А вона до того ж й похитує чашею.

 Якого милого?! Для чого це? Аж у скронях дзвеніти почало!

– Знаєте, піду я вже. В мене є справи, – шумно видихнула крізь зуби Василина.

 Вже навіть не хотілося дізнатися, що ця навіжена знає про Яструба та про саму Василину, і чому до неї причепилася. Нічого не хотілося! Просто вернутися у нормальний світ.

 Та варто було тільки їй розвернутися, як бабка роздратовано цокнула язиком!

– Ти подивись тільки! Що ж ти таке наробиш, вовченя, га?! Хто тебе підібʼє на таке?! – ніби на щось дійсно розсердившись, витріщалася бабця у воду. – Та бути не може! Глянь! – і ту чашу сунули їй під носа.

 Ну… Вася там нічого не побачила. Ну віск, який скрутило у холодній воді за законами фізики. І що?! Що вона там взагалі сподівалася їй продемонструвати?!

– Слухайте, даймо одне одному спокій та розійдемося кожен своєю  дорогою? – жах! Але Васі самій у власному голосі почулися благальні нотки.

 Капець! Ось тобі й капітан СБУ! Там, де не змогла зламати академія, приколи інших курсантів, сама робота та колеги по службі – якась бабка майже довела її до паніки!

 Глянула на продавчиню. Але молода жіночка з цікавістю та деяким жахом дивилася у ту саму чашу на віск. І що вони там всі такого побачили, цікаво?! Приступ колективної галюцинації?

 Вася і не про таке чула. От тільки ніколи не думала, що її у щось схоже втягнуть!

– Ні, дитино! – натомість рішуче заявила бабка… Треба хоч імʼя її вияснити, чи що. – Ми мусимо розібратися, щоб ти готова була. Бо й так висить над тобою надто складна задача, а якщо ще ти зі своїм характером чудити почнеш… Вважай, все пропало! – і вона рішуче відставила ту чашу та полізла знову у свою сумку! – Лякає мене ось це все. Не подобається… але ж дні зараз не ті, може віск і в оману вводити! – і, заявивши ось це все, вона витягла якусь колоду карт зі своєї сумочки.

 Точно не гральних.

– Не може бути! У вас ця колода? – із захватом видихнула раптом продавчиня, роздивляючись картинки. – Рідко де її можна зустріти, так мало екземплярів…

– Так, але мені вона найзручніша, якось, – аж зашарілася бабця, крутячи ті карти у сухеньких пальцях. – То що ж на тебе очікує, вовченя, – глянула на неї стара. І потягнула одну карту з колоди.

– Та ну голий Йосип! Що за цирк?! – таки  не витримала Василина. – Цього мені лише не вистачало! Досить!

 Та вони й не думали до неї дослухатися! Натомість обидві витріщилася на якусь карту…

– Матінко! – бабця підібгала губи. – Башта…

– Святі небеса! – продавчиня аж прикрила горло рукою. – Ну… принаймні, вона хоч виживе…

– Або ж ні… якщо згадати про колодязь, – прохрипіла бабка, глянувши на Василину аж надто стривожено.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍