Літа Най - Я (не) люблю осінь, Літа Най

Розділ 4

– Як у мене болять ноги, – простогнала я, ледве пересуваючи кінцівками.

Варто було мені зняти ролики, як на кілька секунд я розучилася ходити. Крім цього, несподівано відчула сильний ниючий біль.

– Завтра буде ще гірше, – «порадував» мене Руслан, при цьому нахабно посміхаючись.

– Нам терміново потрібно поповнити запаси витраченої енергії, – заявив Діма. – Пропоную впасти в якійсь кафешці.

– О-о-о, – протягнула моя подруга. – Я за.

– Я теж, – відгукнулася я. – З огляду на те, що ще трохи, і впасти я можу, не дійшовши до кафе.

Ми відшукали серед усіх закладів улюблену піцерію і розвалилися на м'яких диванах. До нас одразу ж підійшла офіціантка і вручила два меню. Одне взяли ми з Мариною, а друге дісталося хлопцям, що сиділи напроти нас. Я зручно влаштувала голову на плечі подруги і розглядала різні варіанти начинок.

– Ой дивіться, у них є новинка з грушею і горгонзолою, – вигукнула подруга.

– Піца з грушею – це якесь збочення, – скривився Діма. – І я не знаю, що таке горгонзола, але саме слово вже звучить страшно.

– Друже, краще тобі й не знати, – усміхнувся Руслан, а потім гучним шепотом повідав: – Це сир із пліснявою.

Помітивши, як зблідло обличчя хлопця і вирячилися очі, ми всі дружно засміялися.

– Я зобов'язана замовити цю піцу тільки заради того, щоб побачити вираз твого обличчя, коли її поставлять на стіл, – сміючись, заявила Марина. – Тим паче нас четверо – однієї нам буде мало. Тож, хлопчики, ви замовляйте собі, а ми собі. Тіно, ти ж підтримаєш мене?

Уявивши, що мені доведеться їсти сир із пліснявою, я швидко перестала сміятися. Але побачивши величезні благальні очі подруги (більші, ніж у кота зі «Шрека»), я здалася. Ну а що, можливо це буде навіть смачно. Моя приреченість у погляді не сховалася від Руслана і, нахилившись через стіл, він сказав:

– Якщо все буде настільки погано, можеш взяти мою частину нашої піци.

Я вдячно посміхнулася, але не встигла нічого відповісти. Діма, вириваючи мене із захопленого стану, раптом вигукнув:

– Які люди!

Ми з Мариною різко обернулися і побачили, як недалеко від нашого столика стоять хлопець із дівчиною. Точніше Артур і невідома мені дівчина. Почувши гучний оклик, він повернувся обличчям до нас. З його виразу стало зрозуміло, що він не надто радий нас бачити. Хоча всього через секунду він майже посміхнувся (він ніколи не посміхався по-справжньому) і спокійно попрямував у наш бік, не забувши і свою подругу. Не думаю, що він особливо хотів підходити до нас, але проігнорувати друзів було б грубо.

– Чувак, як ти міг проміняти нас на дівча, – вдавано-ображено протягнув Діма і додав трагічне зітхання.

– Я сказав: у мене були інші плани, – на цих словах він показово взяв дівчину за руку.

– Дім, не діставай його, – штовхнув хлопця Руслан. – У кожного свої пріоритети. І я його чудово розумію.

Він підморгнув Артуру, і я помітила, як його супутниця переступила з ноги на ногу: їй було незатишно. Мені якось одразу стало шкода її, тому перш ніж будь-хто встиг заговорити, я сказала:

– Тоді давайте проведемо цей вечір як усі й планували. Смачного, – посміхнулась я.

Ми розпрощалися, і пара пішла шукати собі столик. І слід зауважити, незважаючи на безліч вільних місць, вони обрали найдальший від нас.

– Минулого тижня я бачив його з блондинкою, – ніби ненароком зауважив Діма. – Вона була гарненькою.

– Дімо, закрийся, – шикнула на нього Марина. – Тобі яке діло до Артура і швидкості зміни та зовнішності його партнерок?

– Так а я що? – здивовано нахмурив брову хлопець. – Просто сказав.

– Краще б ти просто промовчав.

Всупереч бажанню я навіщось опустила голову і кинула швидкий погляд через плече на парочку. Дівчина сиділа під боком у Артура, а його рука лежала на спинці дивана, позаду її спини. Вони не виглядали супер закоханими, але якась інтимність у їхній позі була присутня. Коли хлопець підняв голову і повернувся в мій бік, я різко відвернулася. Він явно збирався покликати офіціантку, але я злякалася, що наші погляди перетнуться. Відкидаючи зайві думки, я постаралася повернутися до розмов за нашим столиком, тим паче, що прямо переді мною сидів хлопець, який мене дійсно цікавить.

Піца виявилася смачною. Дуже дивні і незнайомі інгредієнти, які в результаті давали чудове поєднання. Попри це я не втрималася і все-таки стягнула у хлопців один шматочок пепероні. Ще нам вдалося вмовити (змусити) Діму спробувати нашу піцу. Не знаю, що мене більше розсмішило: як він намагався стримати блювотні позиви або як після цього всіх нас матюкав і обіцяв жахливу розплату. У підсумку з розважального центру ми вибралися, коли на вулиці вже порядком стемніло.

– Отож, мені на протилежну зупинку, – сказала Марина, коли ми зупинилися перед широкою дорогою.

– Нам теж, – додав Діма. – Приятелю, ти йдеш?

– Я проводжу Тіну, – раптом відгукнувся Руслан.

– Ем, – розгубилася я. – Ні, не варто. Ти ж живеш в іншій стороні.

– Так, але вже пізно. Не хочу, щоб ти ходила сама. І повір, мені не складно. Я люблю гуляти вечорами. Тим паче погодка співає, – усміхнувся він. А потім дав «краба» Дімі й поцілував у щічку мою подругу. – Мері, ти вже приглянь за Дімоном, а то він любитель потрапляти в халепи. Чув, чувак, дама за старшу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍