Арістотель - Поетика

Багато вжитих Арістотелем термінів — естетичних, літературознавчих, мовностилістичних — прийнялись в науці наступних століть.

Своєрідний стиль «Поетики» вимагає від перекладача неабиякої майстерності, щоб точно і зрозуміло передати загальний зміст арістотелівського вчення та всі тонкощі його філософського словника і стилістичної манери.

Значення «Поетики» Арістотеля

«Поетика» Арістотеля є найдосконаліший твір античного світу з теорії мистецтва і водночас перший античний, і взагалі перший систематичний, трактат з галузі естетики в світовій науці, який зберігся до наших днів; тому Арістотеля і можна назвати «першим естетиком»[10]. Вклад, який вніс давньогрецький філософ в історію світової естетики, величезний: великий мислитель по праву вважається засновником естетики як окремої галузі людського знання.

В «Поетиці» розроблено основні загальноестетичні та літературно-теоретичні принципи, які не втратили своєї цінності і в наш час. Арістотель розвинув глибоку теорію мистецтва як відтворення об’єктивної дійсності, надавав мистецтву, особливо літературі, пізнавального значення, розглядаючи його як окремий вид пізнання, що спирається на наслідування, та критикуючи в прихованій формі Платона за заперечення пізнавальної функції мистецтва.

Корінні питання естетики, — такі як відношення мистецтва до дійсності, проблема правдивості і художньої вигадки, природа типізації, питання змісту і форми, зображення життя людини як основного змісту мистецтва, поняття прекрасного, виховної функції мистецтва та багато інших, — зобов’язані своєю початковою розробкою античному філософу.

Особливо велику увагу в трактаті відведено драматургії та епосу. Арістотель зумів глибоко проникнути в природу драматичного мистецтва та епічної поезії і сформулювати естетичні норми цих жанрів літератури, норми, які зберегли своє значення для естетичної теорії наступних століть. Важко переоцінити ту глибину, з якою в «Поетиці» визначено суть драматичного мистецтва. І сьогодні вимога єдності дії і характерів не втратила актуальності і являє собою головну специфічну особливість драми. Арістотель — перший теоретик драматичного мистецтва. Його вчення поглибили і далі розвинули відповідно до нового сценічного досвіду Лессінг, Дідро, Гегель, Шіллер, Бєлінський, Добролюбов та ін.

В творах Арістотеля естетична думка античного світу досягла кульмінаційного пункту. Такої глибини у постановці питань і такої широти теоретичного охоплення не досяг жодний стародавній мислитель ні до, ні після нього.

В «Поетиці» є чимало положень, які сьогодні звучать наївно; зокрема до них належить теза про походження мистецтва, яке античний філософ виводив з нахилу людини до наслідування. Арістотель висуває вимогу типізації в мистецтві, але він не зумів дійти до розуміння того, що будь-який характер є виявом загального в одиничному.

Хоч деякі погляди Арістотеля в певні періоди догматизувались, але в цілому його теорія відіграла велику позитивну роль у розвитку естетичної думки, виявилась плідною для розвитку теорії реалістичного мистецтва.

Рукописна традиція «Поетики»

Грецький текст «Поетики» Арістотеля дійшов до нас в рукописі кінця X або початку XI ст. н. е. та декількох його копіях XIV–XVI ст. Основний рукопис зберігається в Національній бібліотеці в Парижі (в науці він має назву Graecus Parisinus 1741, А) і вважається еталоном тексту «Поетики»[11]. Містить він у собі, крім «Поетики», ще й «Риторику» Арістотеля. Текст «Поетики» сильно пошкоджений, має пропуски та чужі вставки. Вся друга частина трактату, присвячена комедії, загубилась десь у VI ст. н. е.

Довгий час усі видання «Поетики» (з них найбільш поширене було видання В. Кріста) базувались на паризькому рукописі, поки в XX ст. не було доведено (А. Гудеман, Я. Ткач), що в основі арабських перекладів «Поетики» (X ст.) лежить інший, притому кращий, варіант грецького оригіналу (в науці позначений буквою Ʃ). Виявилась також цінність флорентійського рукопису XIV ст. (Riccardianus 46, В), який має чимало точок зіткнення з сірійським перекладом IX ст.

Нові текстологічні дослідження знайшли своє відображення у знаменитому виданні «Поетики» А. Гудемана (Берлін — Лейпціг, 1934). Крім цього, кращими виданнями вважаються італійське видання А. Ростаньї (Aristotele. La poetica, Torino, 1-е вид. 1927, 2-е вид. 1945) та французьке Ж. Арді (Aristote. Poetique, 1-е вид. 1932, 4-е вид. 1965).

Вплив «Поетики» Арістотеля на світову естетичну думку

«Поетика» Арістотеля — найглибше теоретичне дослідження про природу поетичного мистецтва, що його створила антична естетика, — мала величезний вплив на розвиток естетичної думки наступних століть. А втім, як не дивно, в античності вона довго не була широко відома. Справа в тому, що бібліотека Арістотеля після смерті його наступника, голови періпатетичної філософської школи Теофраста, відійшла до Нелея, одного із слухачів великого грецького мислителя; книги Арістотеля і Теофраста Нелей перевіз з Афін до рідного міста Скепсіс в Малій Азії[12]. Боячись пожадливості пергамських царів, на території яких знаходилось місто Скепсіс, спадкоємці Нелея зберігали бібліотеку в підземному сховищі, де вологість і молі пошкодили книги і рукописи. Там бібліотека Арістотеля і Теофраста перебувала до І ст. до н. е., поки її не купив афінський книголюб Апелікон Теоський, який, бажаючи відновити пошкоджені місця, заново переписував тексти, не зовсім вдало заповнюючи пропуски. Все це книжне зібрання як воєнний трофей привіз до Риму римський полководець Публій Корнелій Сулла, який захопив у 86 р. до н. е. Афіни, що воювали проти римлян на боці Мітрідата VI. У Римі упорядкуванням бібліотеки і вивченням спадщини філософа зайнялись грецькі граматисти Тіранніоп і Андронік Родоський. Останній видав трактати Арістотеля, в тому числі і «Поетику» з коментарями десь близько 50–40 pp. до н. е. у Римі.

Так з зовнішніх причин знаменитий твір був мало відомий в античності.

Славнозвісний трактат римського поета Горація «Послання до Піронів» (кінець І ст. до н. е.) хоч у багатьох положеннях і перегукується з Арістотелем, проте не виявляє безпосереднього впливу його естетики: Горацій не був обізнаний з «Поетикою», а джерелом і зразком послужив для нього трактат періпатетика Неоптолема з Паріона (початок III ст. до н. е.). Непомітний вплив естетичних ідей Арістотеля і на твір епікурейського філософа і поета І ст. до н. е. Філодема «Про поеми», значний уривок якого було знайдено у 1918 р. на папірусі в Помпеях.

Слід зауважити, що посилання на «Поетику» зустрічаються в Арістофана Візантійського, Плутарха, Афінея та в інших авторів, але про глибше засвоєння естетичної програми Арістотеля в античності не можна говорити.

У IX ст. н. е. в результаті зацікавлення філософією Арістотеля з’являється сірійський переклад «Поетики», який послужив зразком для двох арабських перекладів цього твору в X ст. і перекладу Ібн Рошда (Аверроеса) 1174 р.

Перший переклад «Поетики» в Європі був здійснений в Іспанії в XIII ст. Германом Аллеманом, але не з грецького оригіналу, а з арабського перекладу Ібн Рошда. Проте не цей переклад відкрив Європі естетичне вчення Арістотеля. Це зробила епоха Відродження. Взагалі, філософія Арістотеля в середні віки була відома лише з дуже стислих переробок латинською і арабською мовами, притому в перекрученому вигляді. Тільки з моменту, коли грецькі вчені, які втекли від