Олена Гуйда - Непокірний трофей, Олена Гуйда

- Я тобі не вбивати її пропонувала, - фиркнула Етхельда.

- Ні! Жінки в цих землях бережуть себе до весілля, особливо - високошляхетні. Кнут говорить, що жінка, що була із чоловіком до весілля вважається зганьбленою.

- Дурощі! - поморщилася Сніжна відьма.

- Можливо, але варто пам'ятати про це, якщо я хочу торгуватися з королем. Якщо принцеса не давала шлюбних обітниць, то із чоловіком ще не була. І її невинність додасть їй набагато більше вагомості, коли прийде час.

- З даром, що я тобі піднесла, ти міг би й сам завоювати ці землі, - знову фиркнула відьма, піднявшись за чоловіком у слід. - Але ти баришся. Чекаєш, коли до тебе прийдуть із переговорами. Хіба ти не обпікся одного разу?! Король цих земель уже раз намагався тебе вбити, з’явившись на мирні переговори. І ти знову вирішив повторювати свої ж помилки? Воїни хочуть битв і крові, Торем. Дай їм те, чого вони жадають.

- Ні... - розсміявся Торем. - Воїни хочуть дім, жінку, синів, хліба й вина, і ці бажання штовхають їх у битву, Етхельда. Я не хочу завойовувати землі, залишаючи по собі пустку. Я хочу дати своїм воїнам дім, мир і спокій. Ці землі багаті, не те, що в Алерні. Тут росте хліб, виноград, худоба. І мої люди одержать статок, що заслужили, повіривши мені й залишивши дім.

- Ти вирішив з воїнів зробити землеробів? Вони розніжаться й не зможуть навіть зброї в руках тримати, - задерши підборіддя й поморщившись, кинула відьма, наблизившись до невеликого стола й наповнивши кубки вином. - И тоді ти пошкодуєш, що не почув мене. Ця... грубить тобі, воїни стануть глузувати з тебе, як над твоїм батьком. Ти цього хочеш?

Торем різко підхопився з ложа, зустрівши погляд Сніжної відьми.

- Ти не стежиш за язиком, Етхельда. І навіть незважаючи на те, що я назвав тебе своєю жінкою, ти дограєшся. Я не стану терпіти від тебе подібної отрути.

Очі відьми спалахнули синім вогнем.

- Як скажеш, мій королю. - процідила вона крізь зуби. - Моя справа попередити тебе. Твоя - вирішувати.

Торем посміхнувся, і притяг жінку до себе, запустивши п'ятірню у волосся, заплетене в сотні тонких кісок, упився в її губи поцілунком. І тільки одним богам відомо, як їй вдалося не розплескати червоне вино по світлих килимах з високим ворсом.

- Такою ти мені подобаєшся більше, - хрипло проговорив він, забравши кубки з її рук і відставивши назад на стіл.

І тільки після знову повалив свою відьму на ложе, навис зверху, дивлячись у її сині відьомські очі.

- Я завжди буду служити тобі, мій королю, - відгукнулася Етхельда, посміхнувшись. - Поки ти не розчаруєш мене.

Але тільки дурень міг повірити в те, що ця жінка погодилася з доводами того, кого називала королем. Вона йшла за сильним і поки її чоловік міг довести свою силу. Але вартувало їй засумніватися...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно