Майкл Крайтон - Загублений світ

Левін вдивлявся у джунглі.

— Я не бачу жодних доріг, — сказав він. — Хто виявив цю знахідку?

— Пара туристів, — відповів Ґутьєррес. — Вони пливли човном і пристали до берега.

— Коли це було?

— Учора. Вони лише глянули на це і щодуху дременули геть.

Левін кивнув. Зі своїми довгими руками, складеними під підборіддям, він був схожий на богомола. Це було його прізвисько в аспірантурі; почасти через зовнішність, а почасти через схильність відкушувати голову будь-кому, хто з ним не згоден.

— Ти вже був раніше у Коста-Риці? — спитав Ґутьєррес.

— Ні, вперше, — відповів Левін, а потім роздратовано махнув рукою, ніби йому не хотілося, щоб його турбували такими дріб’язковими розмовами.

Ґутьєррес посміхнувся. За всі ці роки Левін зовсім не змінився. Він все ще був одним із найблискучіших людей у науці і викликав найбільше роздратування. Вони разом вчилися у аспірантурі Єльського університету, доки Левін не кинув докторську програму, щоб отримати ступінь із порівняльної зоології. Левін оголосив, що його не цікавлять сучасні польові дослідження, які так приваблюють Ґутьєрреса. З властивим йому презирством він якось назвав роботу Ґутьєрреса «збиранням посліду папуг з усього світу».

Правда полягала в тому, що блискучого і примхливого Левіна тягнуло у минуле — до світу, якого більше не існувало. І він вивчав цей світ дедалі інтенсивніше. Він був відомий своєю фотографічною пам’яттю, зарозумілістю, гострим язиком і неприхованим задоволенням, яке отримував, вказуючи на помилки колег. Як сказав один з них: «Левін ніколи не забуває про кістки і вам не дасть про них забути».

Польові дослідники не любили Левіна, і він віддячував їм тим самим. У глибині душі він був людиною деталей, каталогізатором тваринного життя, і найбільшої втіхи зазнавав, розмірковуючи над музейними колекціями, наново присвоюючи назви видам, переставляючи зображення скелетів. Він не любив пил і незручності життя в польових умовах. З огляду на його вибір, Левін ніколи не залишив би музей. Але це була його доля — жити в час найбільших відкриттів в історії палеонтології. Число відомих видів динозаврів за останні 20 років подвоїлося, і нові види тепер описували зі швидкістю один на 7 тижнів. Тому світова репутація Левіна змушувала його подорожувати світом, перевіряючи нові знахідки, і виносити свою експертну думку дослідникам, яких дратувало те, що вони її потребують.

— Звідки ти приїхав? — спитав його Ґутьєррес.

— З Монголії,— відповів Левін. — Я був на Гарячих Скелях в пустелі Гобі, за 3 години їзди від Улан-Батора.

— О, і що там?

— Джон Рокстон веде розкопки. Він виявив неповний скелет, що, на його думку, міг бути новим видом велоцираптора, і хотів, щоб я подивився.

— І?

Левін знизав плечима.

— Рокстон ніколи не знав анатомії. Він з ентузіазмом збирає кошти, але якщо насправді щось знаходить, в нього не вистачає компетентності, щоб довести справу до кінця.

— Ти так йому й сказав?

— А чому б і ні? Це ж правда.

— А скелет?

— Скелет взагалі не мав нічого спільного з раптором, — сказав Левін. — Усі плюсни неправильні, лобкова кістка дуже вентральна, сідничній кістці не вистачає належної щільності, і довгі кістки занадто легкі. Що стосується черепа… — Він закотив очі.— Піднебіння занадто товсте, отвори перед очницями занадто ростральні — ет, можна продовжувати й продовжувати. І гострий пазур ледве видно. Отакі справи. Не знаю, що собі думав Рокстон. Я підозрюю, що він насправді знайшов підвид троодона, хоча я ще не впевнений.

— Троодона? — перепитав Ґутьєррес.

— Малий тріасовий хижак — 2 метри від стопи до вертлюжної кістки. Насправді досить звичайний теропод. І зразок Рокстона — не такий вже цікавий приклад. Хоча була одна цікава деталь. Матеріал, включений в покривний артефакт — відбиток шкіри динозавра. Само по собі це не є рідкістю. Є, можливо, десяток хороших відбитків шкіри, отриманих досі, в основному серед гадрозавридів. Але нічого подібного, адже мені ясно, що шкіра цієї тварини має деякі дуже незвичайні характеристики, яких раніше не підозрювали в динозаврів…

— Сеньйори, — перервав їх пілот, — скоро буде бухта Хуан-Фернандес.

— Ми можемо облетіти навколо неї? — спитав Левін.

Він подивився у вікно, його обличчя знову стало напруженим, він забув про розмову. Вони летіли над джунглями, що простяглися в гори на кілька миль, наскільки сягало око. Гвинтокрил накренився, кружляючи над пляжем.

— Ось це місце, — сказав Ґутьєррес, вказуючи у вікно.

Пляж був чистим, вигнутий білий півмісяць, повністю порожній при полуденному світлі. На півдні вони побачили якусь темну масу в піску. З повітря вона була схожа на скелю або на велику грудку водоростей. Форма була аморфною, близько 5 футів в діаметрі. Навколо було багато слідів.

— Хто тут був? — сказав Левін, зітхнувши.

— Сьогодні приїздили люди з Міністерства охорони здоров’я.

— Вони щось робили зі знахідкою? — спитав Левін. — Торкалися її, якось тривожили?

— Не можу сказати, — відповів Ґутьєррес.

— Міністерство охорони здоров’я, — повторив Левін, хитаючи головою. — Що вони розуміють? Тобі не варто було пускати їх сюди, Марті.

— Слухай, — сказав Ґутьєррес. — Не я керую цією країною. Я зробив все, що міг. Вони хотіли знищити цю знахідку до того, як ти сюди приїдеш. Мені принаймні вдалося переконати їх нічого не чіпати, доки ти не побачиш. Хоча я не знаю, як довго вони чекатимуть.

— Тоді нам краще почати просто зараз, — сказав Левін і натиснув кнопку на своєму мікрофоні.— Чому ми досі кружляємо? Ми втрачаємо світло. Сідаймо на пляж. Я хочу побачити це на власні очі.

Ричард Левін побіг по піску до темної маси, бінокль підстрибував на його шиї. Навіть з відстані відчувався трупний сморід. Ось він вже записує свої попередні враження. Туша лежить наполовину закопана у пісок, оточена щільною хмарою мух. Шкіра роздута газом, який ускладнив ідентифікацію.

Він зупинився в кількох метрах від істоти і дістав свою камеру. Пілот гвинтокрила відразу ж підійшов до нього і опустив його руку вниз.

— Заборонено.

— Що?

— Перепрошую, сеньйоре. Але будь-які фото робити заборонено.

— Чому в біса ні? — сказав Левін. Він повернувся до Ґутьєрреса, який біг до них пляжем. — Марті, чому не можна робити фото? Це може бути важливо…

— Ніяких фото, — знову сказав пілот і витягнув камеру з рук Левіна.

— Марті, це божевілля.

— Просто іди і роби свій огляд, — сказав Ґутьєррес і заговорив з пілотом іспанською. Той відповідав різко і сердито, розмахуючи руками.

Левін якусь мить дивився на них, а потім відвернувся. Біс із ним, подумав він. Вони можуть сперечатися безкінечно. Він поспішив уперед, важко дихаючи. Запах ставав сильнішим. Хоча туша була великою, він помітив, що на ній не було жодного птаха чи щура, чи інших