Арістотель - Метафізика

Однак щодо числа і виду цього начала [20] висловлюються різні думки. Так, Фалес, засновник такої філософії, каже, що це вода (а тому він проголошував, що і земля розташована на воді), імовірно, зробивши такий висновок зі спостереження, що їжа всіх істот є вологою, і саме тепло народжується з вологи та від неї залежить (а те, з чого все виникає, і є [25] начало всього). Отже, ось чому він дійшов такої думки, а ще тому, що сім’я всіх речей має вологу природу, тоді як вода є началом природи вологих речей.

Дехто[12] вважає, що й ті древні, які жили задовго до нинішнього покоління й розмірковували про богів, також трималися такої думки про [30] природу. Адже вони вважали Океан і Тефіду батьками творення[13] і стверджували, що боги клялися водою[14], яку поети називали Стіксом. Адже найбільш шанованим є найдавніше, і клянуться тим, що найбільше шанують.

[984а] [1] Утім, чи справді ця думка про природу є первісною і давньою, це точно невідомо. Одначе Фалес, кажуть, саме так висловлювався про перші причини. Сказане ж Гіппоном, далебі, настільки незначуще, що його ніхто не наважиться поставити серед цих філософів. [5] Далі, Анаксимен та Діоген покладали повітря раніше води і вважали саме його найбільшою мірою началом серед простих тіл. Гіппас Метапонтійський та Геракліт Ефеський вважали началом вогонь, а Емпедокл проголошував одразу чотири начала, додавши до згаданих землю. Начала існують вічно й не [10] виникають, а лише більшими чи меншими масами поєднуються й роз’єднуються.

Натомість Анаксагор Клазоменський — старший від нього за віком, твори якого, проте, з’явилися пізніше — стверджує, що начал безмежно багато. Він каже, що майже всі гомеомерії, точнісінько як вода і вогонь, виникають та руйнуються тільки поєднуючись та роз’єднуючись і ніяк інакше. Вони не виникають і не знищуються, а натомість перебувають вічно.

Тож, схоже, філософи розглядали тільки таку причину, що належить до виду матеріальних. Але мірою поступу вже сама справа вказала їм шлях і спонукала до подальших пошуків. Адже, навіть якщо будь-яке [20] виникнення й будь-яке руйнування походить від якогось одного елемента (як у більшості випадків) або ж більшої кількості елементів, але ж постає питання, чому це відбувається і що є причиною. Справді, не сам субстрат спричинює власну зміну. Я маю на увазі, що, наприклад, не дерево і не мідь є причиною зміни самих себе, і не дерево створює ложе й не мідь — статую, [25] а натомість щось інше. Тому шукати цю причину означає шукати інше начало, або те, що ми називаємо джерелом руху.

Тож ті, хто першими взялися за таке дослідження й казали, що існує один субстрат[15], анітрохи не були невдоволені собою; але принаймні деякі з тих, хто говорить про один субстрат[16] — наче зазнавши невдачі у цьому пошуку — кажуть, що єдине і вся природа є нерухомими не тільки щодо народження й загибелі (бо це давній погляд, і всі з ним погодилися), але й щодо будь-якої іншої зміни; і в цьому їх особливість.

[984b] [1] Отже, із тих, хто говорить, що все є єдине, ніхто не зумів угледіти таку причину, окрім хіба що Парменіда, та й він лише остільки, оскільки вважав, що існує не одна, а у певному сенсі дві причини. [5] Одначе саме ті, хто допускають більше причин[17], можуть більше про них сказати, як-от ті, хто називає холодне та гаряче, вогонь та землю, адже вогонь у них постає як наділений рушійною природою, а вода й земля — навпаки.

Після цих філософів і після визначення таких начал (оскільки їх недостатньо для породження природи речей) [10] сама істина змушувала, як ми казали, шукати наступне начало.

Адже ані вогонь, ані земля, ані щось подібне не може бути причиною впорядкованого стану речей, та й вони так не думали. Не годиться також [15] приписувати це випадку й збігу обставин. Отож той, хто сказав би, що розум присутній у природі так само, як у живих істотах, і назвав би його причиною всього світу й ладу, постав би розсудливим порівняно з попередниками, що висловлювалися навздогад. Відомо, що з певністю цих положень дійшов Анаксагор, хоча є підстави гадати, що ще раніше їх висловив [20] Гермотим Клазоменський.

Отже, прихильники такого погляду вважали причину впорядкованості началом усього сущого і притому таким началом, що є джерелом руху речей.

4

Можна припустити, що першим таку причину шукав Гесіод, а також той, хто покладав любов і пристрасть в речах [25] як начало, як-от Парменід. Адже він так говорить, зображуючи походження всього:

Найпершим з усіх богів створила Ерота.

Гесіод же каже[18]:

Поперед усього Хаос народився,

Потім же Гея широкогруда…

і Ерос, що серед усіх видається безсмертних.

Тому необхідно [30] у речах припустити якусь причину, яка б приводила речі у рух і поєднувала їх. Питання ж щодо першості когось із цих мислителів можна вирішити пізніше. Оскільки ж здавалося, що у природі присутнє також протилежне доброму: не тільки лад і прекрасне, але й безладдя та потворне [985а] [1] (ба навіть злого більше, ніж доброго, а негарного — ніж прекрасного), інший мислитель вніс любов і розбрат як причини, відповідно, одного й другого. Справді, якщо обміркувати думку Емпедокла, [5] зважаючи не на його малозрозумілі слова, а на її суть, то стане очевидно, що любов є причина доброго, а розбрат — злого. Тому, мабуть, правильно вважати, що Емпедокл був першим, хто у певному сенсі визначив зло і добро як начала (звичайно, якщо тільки причиною [10] всього доброго є добро, а поганого — зло).

Отже, ці мислителі, про яких ми говоримо, досі, схоже, торкнулися двох причин, які ми розрізнили у книгах про природу[19]: матерію і джерело руху, — утім, нечітко і непевно, як це роблять у битві невправні воїни: [15] ті шарпаються на всі боки і нерідко навіть завдають влучних ударів, але роблять це не завдяки знанню. Так і ці філософи, здається, не розуміють, що говорять. Адже проголошені ними начала, вочевидь, лишають без застосування чи майже без застосування.

Наприклад, в Анаксагора розум постає як інструмент для утворення світу, і він згадує про нього кожного разу, як