Джеймс Хедлі Чейз - Стерв'ятник - птах терплячий

Три роки перебував у французькій в’язниці за контрабанду різноманітних товарів, — двоє інших чоловіків різко зиркнули на Ґеррі, але той не відвів погляду. Тоді цигарка вказала на молодшого з незнайомців: — Це містер Кеннеді Джонс, який прилетів на нашу зустріч із Йоганнесбурга, — продовжував Шалік. — Містер Джонс — експерт із сафарі. Нема такого, про що б він не зміг розповісти стосовно диких тварин, Південної Африки загалом та спорядження експедиції в африканську савану. Можу також додати, що містерові Джонсу не пощастило провести кілька років у в’язниці в Преторії.

Джонс витріщався на стелю, а на його вустах грав осміх. Ненадовго запала пауза, а тоді Шалік продовжив:

— І, нарешті, містер Лью Феннел, професійний зламувач сейфів... Гадаю, це правильний термін. Поліція та колеги зі злочинного світу вважають його найкращим у цій галузі. І він також був кілька років ув’язненим, — Шалік замовк і поглянув на трьох чоловіків. — Тож, панове, у вас є дещо спільне.

Ніхто нічого не сказав — усі чекали.

Шалік витягнув шухлядку столу й дістав звідти папку.

— Зі знайомством завершено, тепер переходимо до справи, — він розгорнув теку й узяв звідти велику глянцеву фотографію, яку передав Феннелу. Лью зі здивуванням витріщився на світлину середньовічного персня із діамантом. Тоді знизав плечима й передав фотографію Ґеррі, який за хвилю передав її Джонсу.

— Ви дивитеся на перстень, — пояснив Шалік, — який створив Чезаре Борджіа, — він поглянув на трьох присутніх. — Сподіваюся, всі знають, хто такий Чезаре Борджіа?

— Це не той тип, який труїв людей? — уточнив Феннел.

— Гадаю, ваше визначення правильне. Крім усього решта, він отруїв або ж призвів до отруєння багатьох людей. Перстень, який ви бачите на фотографії, розробив Борджіа, а невідомий ювелір виготовив у 1501 році. Поглянувши на прикрасу, складно повірити, що це — смертоносна зброя, але саме так і є... Дуже смертоносна зброя. А працює вона так. Під гроном діамантів ховається крихітний резервуар, наповнений смертельною отрутою. Між діамантами вставлено мікроскопічну й надзвичайно гостру порожнисту голку. Коли Борджіа хотів позбутися ворога, він лише мусів одягнути перстень таким чином, аби діаманти з голкою було повернуто всередину. Лишалося тільки потиснути руку недруга, щоб залишити дрібну подряпину. За кілька годин жертва помирала.

На цілі чотири століття перстень пропав. Знайшовся він у майні флорентійського банкіра, який разом із дружиною та всією родиною загинув у автокатастрофі кілька років тому. Речі загиблого продали. На щастя, експерт розпізнав той перстень і придбав його практично за безцінь. І запропонував мені, — Шалік змовк, аби струсити попіл із сигари. — Я часом купую витвори мистецтва та продаю їх багатим колекціонерам. Я мав клієнта, який спеціалізувався на скарбах Борджіа. І продав йому перстень. Шість місяців потому перстень викрали. Мені знадобилося багато часу, аби встановити, де ж він перебуває тепер. Прикрасу вкрали агенти іншого колекціонера, який, за словами цих агентів, має найкращу в світі колекцію художніх цінностей. Панове, операція, яку я б хотів доручити вам трьом, полягає у віднайденні персня.

Надовго запала тиша. Потім Феннел, який сидів попереду, запитав:

— Хочете сказати, що ми маємо його вкрасти?

Шалік зиркнув на Феннела з огидою:

— Грубо кажучи, так і є. Я вже зазначав, що про втручання поліції не йдеться. Колекціонер викрав перстень у мого клієнта. А ви заберете його у злодія. Він не насмілиться скаржитися поліції.

Феннел, дозволивши цигарковому попелові впасти на розкішний перський килим, запитав:

— Скільки коштує цей перстень?

— А це вже вас не стосується. Звісно, він доволі цінний, але на спеціалізованому ринку, — Шалік помовчав, а тоді продовжив: — Я розкажу трішки про чоловіка, якому перстень належить тепер. Він надзвичайно багатий і прагне володіти найпрекраснішими художніми скарбами, на які тільки можна накласти лапи. Чоловік цей абсолютно безпринципний. Він керує мережею професійних крадіїв витворів мистецтва. Вони багато чого поцупили з найповажніших музеїв світу — і навіть з Ватикану, — щоб наповнити його музей, який, без сумніву, є найрозкішнішим у світі.

Відчуваючи потребу долучитися до дискусії, Ґеррі запитав:

— І де ж цей музей?

— На кордоні Басутоленду й Наталю... Десь у Драконових горах.

Кеннеді Джонс нахилився вперед.

— Ви часом не про Макса Каленберґа говорите? — різко запитав він.

— Ви чули про нього? — відповів Шалік, коли струсив попіл із сигари.

— А хто з тих, хто мешкає у Південній Африці, не чув?

— Тоді розкажіть цим двом панам, що ви про нього знаєте.

— Це він володіє перснем?

Шалік кивнув.

Джонс вдихнув повільно й глибоко. Тоді потер щелепу, насупився і запалив цигарку. Випустивши дим, почав розповідати:

— Мені відомі лише загальні факти. Каленберґ — у певному сенсі міфічна постать, про яку ходять усілякі дивні чутки. Я знав його батька, німецького біженця часів Першої світової війни. Він швидко розбагатів, натрапивши на одну з найбільших золотих копалень просто біля Йоганнесбурга. Старий Карл Каленберґ був практичним і недурним. Розумно вклав інвестиції і видоїв свою копальню до останньої краплини. Як я чув, йому зрештою вдалося накопичити мільйони. Коли йому було вже за шістдесят, він одружився з місцевою дівчиною. Одружився, бо хотів сина, який носив би його ім’я. Сина він отримав — Макса Каленберґа. Його народження тримали в таємниці. Ніхто, крім лікаря й няньки, не бачив малюка. Пліткували, буцімто він потворний... Дехто навіть казав, що він справжній монстр. У будь-якому разі, ніхто навіть краєм ока не бачив дитини. Старий загинув — стався нещасний випадок на полюванні. Місіс Каленберґ залишила Йоганнесбурґ і побудувала дім у серці Драконового хребта. Вона й надалі приховувала сина, обірвавши всі соціальні зв’язки. Жінка померла років двадцять тому. Макс Каленберґ лишився самітником. Вважається, що чоловік такий же розумний, як і його батько. Він розширив дім, якого побудувала мати. Оскільки Макс володіє сотнею квадратних миль джунглів, то найняв загін добре вишколених зулусів, аби відганяти від будинку мандрівників, туристів і витріщак, — Джонс нахилився вперед і тицьнув пальцем у відкриту долоню. — Як я чув, наблизитися до оселі Каленберґа — це те саме, що намагатися відкрити устрицю пальцями.

Знову надовго запала тиша. Загасивши цигарку, Феннел примружив очі й поглянув на Шаліка.

— Він каже правду?

Шалік знизав широкими плечима:

— Його оцінка точна. І я ніколи не казав, що це завдання легке. Зрештою, плачу дуже добре. Наблизитися до Каленберґового дому складно, але можливо. Маю чимало