Бетсі Прусс - Академія дружин драконів, Бетсі Прусс

Я вилізла з ванної і жінка тут же закутала моє волосся у рушник, а на плечі накинула теплий, білосніжний халат.

Коли ми вийшли з купальні, я із задоволенням вдихнула свіже прохолодне повітря. Ненавиджу парильню!

Справа від нас були ще одні двері, які Хелен з впевненістю штовхнула.

-Знайомся, Орисіє...

-Ріша! -перебила її я, мружачись від яскравого світла. Тут було набагато більше його,ніж у коридорах та купальні.

-Гаразд, Орисіє, знайомся. -вона навмисно це! А ще мене відьмою називає. -Це гардеробна для тих, хто лише прибув і не має одягу. Звідси ти можеш забрати не більше однієї сукні. До швачки підемо пізніше.

Я пройшла в середину, розглядаючись навколо. Одяг — це моє все! Ще з дитинства я мріяла стати відомим кутюр’є і тому й навчалась на модельєра одягу. Хитро посміхнувшись та потерши ручки, я почала перебирати усі сукні, що акуратно висіли на вішаках.

Це що таке? Це ж середньовіччя! Жахливо! Просто жахливо!

-Швидше, Орисіє, нам ще твоє волосся в порядок приводити, з іншими знайомити, повечеряти та до швачки піти. Чи ти плануєш голою ходити? -підганяла Хелен, плескаючи у долоні.

-Та я краще голою дупою світитиму, ніж оце одягатиму! -пискнула, відходячи від цього мотлоху на декілька кроків.

-Хто тебе бачити буде? Спадкоємця в Академії немає, тому видихни і обери сукню. А через якийсь час у швачки замовиш те, що хочеш. Ну? -якось ображено мовила жінка, підтягуючи стілець та сідаючи на нього.

-Гаразд. -крізь зціплені зуби відповіла, знову проходячи по всім рядам з цими ганчірками. -Хелен, розкажи мені про попередніх твоїх учениць. Ти сказала, що їх було три.

-Оооо, -простягнула жіночка, починаючи хреститись. -перша з них, Марічка, сама спокійна! Вийшла заміж за герцога, тому зараз ні в чому собі не відмовляє. Після неї була Ростислава, та ще відьма! -здається, усі для неї відьми. -Взагалі не слухала мене, та й свою думку наполегливо відстоювала. Заміж її ніхто не брав, а я відмовитись не мала права.

-І що з нею зараз? -запитала, знімаючи з вішака сукню смарагдового кольору. Побачивши, що я обрала, Хелен підскочила і передала мені... це що, панталони? Та я вже ненавиджу цей світ! Неначе вони від нас на тисячу років відстають, їй богу!

Швидко натягнувши ці штанці та надувши губки, я підійняла руки, аби Хелен змогла одягти сукню.

-Її відправили назад, додому. Ніхто не міг нею керувати, тому вона й втратила такий шанс.

Я посміхнулась, радіючи довгому язику наставниці. Значить, мені треба не відставати від Ростислави і мене відправлять додому. Яке щастя!

Ну або ж мене досі розігрують — як варіант.

-А третя? -запитала, повертаючись до неї спиною. Жінка почала вправно зашнуровувати сукню, іноді сильно стягуючи талію.

-А що третя? Така ж дурна, як Ростислава. Звали її Дінь, повне ім’я не пам’ятаю. Але вона пройшла у тридцятку лідерів і стала фавориткою нашого теперішнього повелителя! Вона й досі живе у палаці, іноді навідується до мене. Якщо й ти станеш фавориткою спадкоємця — то я стану придворною дамою! -ледь не пропищала від радості Хелен. Ага, рано радіє, адже я поводитимусь ще гірше Ростислави.

-А дружин вони як обирають? -поцікавилась, вкотре скривившись від болю, варто тільки жінці почати затягувати канатики на моїй спині.

-З тридцяти фавориток обирають ту, що найбільше до серця лежить.

-З фавориток? Серйозно? Не якихось там дочок королів? -з губи зірвався істеричний смішок, але Хелен не звернула на мене ніякої уваги, розмотуючи рушник на голові.

-Сідай. -вона вказала на стілець, а потім почала боляче розчісувати моє волосся. -Вже шосте покоління обирає ту, до якої душа лежить. Не важливо, вампірка ти чи дракониця — шанси у вас рівні. Але людей не обирали ще ні разу! Королі в дружин брали або дракониць, або німф. А інші просто виходили заміж за лордів та герцогів на останньому зимовому балу.

-А додому хто повертався? -боязко запитала, шикаючи, коли Хелен надто туго почала плести косу.

-Лише дракониці. Ну і Ростислава. Інші ж з радістю вискакували заміж за наших драконів. Тому й створили Академію дружин драконів, аби навчити вас правильно поводитись зі своїм чоловіком. Готово!

Хелен перестала терзати моє волосся та почимчикувала до високого дзеркала на коліщатках. Підкотивши його ближче, запитала з широкою посмішкою:

-Ну як?

Ну що як? Жахливо! Бліда шкіра, темні кола під очима, туго зав’язане волосся, що навіть очі видовжились. А сукня то взагалі жах! Рукава ліхтарики, безліч спідниць під нею та закрите декольте. Це точно Академія а не монастир?

-Нічого особливого. -відповіла, відвертаючись від дзеркала. Це ж треба так споганити мою зовнішність та впрягти у ці ганчірки, ще й по зачіскам Хелен ну таке. Сюди б Нану, вона майстер зачісок та макіяжів. А я, дурна, не вчилась. Хоча, може це й на краще? Ніхто у таку потворну обгортку не закохається і я сміливо вирушу додому. Я ледь в долоньки не заплескала, знову починаючи посміхатись.

-Ходімо, я тебе з іншими познайомлю. -Хелен впевнено пішла до коридору, а я ледь не вбилась відразу ж, як тільки вийшла зі світлої кімнати. Та тут темно, як в гробу.