Ондржей Секора - Муравлик Ферда, Ондржей Секора

утворився справжній дитячий майданчик.

Найперше, що впадало в очі, — це карусель на стеблині кульбаби, де на шнурочках підскакували тарантасики, оберталися кошики й погойдувалися човники.

Десятків зо два малюків мерщій скочило на сидіння, а двадцятеро інших заходилось крутити карусель.

Ох, як було добре!

Коли діти в сидіннях накаталися, вони поступилися місцями тим, що трудилися, а самі заходилися крутити карусель.

Біля каруселі була велика гойдалка. Ферда поклав на виступ камінця стеблинку трави. На один кінець стеблини сіло десятеро малят-козаченят, а на другий — теж десятеро. Один малюк став посередині, тримаючи по калачу в кожній руці. Коли він кусав калача з правої руки — правий бік гойдалки ставав легшим і здіймався догори. А коли кусав калача з лівої руки — лівий бік здіймався вгору. Отак гойдалка й почала гойдатись.

Коли б ви тільки бачили, як хитрували малі козаченята, щоб стати посередині гойдалки. Та й було чого! Адже цих калачів накупив сам Цвіркун, і вони були невимовно смачні!

Та це ще не все! Муравлик разом з коваликами десь розшукав вусик гороху, скручений колечком, і підпер його гілочкою так, щоб один кінець був угорі, а другий упирався в землю, на зразок дитячої гірки-ковзанки. До верхнього кінця вони приставили драбинку з широкими сходинками. Зіпнувшись по цій драбинці, малята спускалися по завитку вниз, наче з гірки.

Вигадливі ковалики приладнали внизу чашечку з квітучої березки, наповнили її росою, і козаченята одне за одним плюхались туди й вилазили мокрі до рубчика. Ото було сміху та вереску!

Був на майданчику і тролейбусний парк. І хоч машини там рухались не від електричного струму, а кожного візка штовхав один із малюків, але вам навіть уявити собі важко, що то був за лемент, коли одні пасажири виходили, а інші займали їхні місця.

Один з коваликів стежив за порядком. Як черговий він пов’язав через плече широку стьожку. Ох і клопоту ж йому було!

Тільки як почало вже смеркати, щаслива матуся повела своїх дітей додому. Муравлик тим часом порозбирав усі іграшки, а деталі з дерева, стеблинок і камінчиків сховав у повітку. Коли буде якесь свято, ковалики знову складуть із них іграшки.

Про все, що зробив Ферда у цей день для малят, ще й досі розказують усі лісові й лугові комахи.

ЯК КОМАРІ АПЛОДУВАЛИ МУРАВЛИКОВІ, А ПАННА СОНЕЧКО БУЛА ОБРАЖЕНА

— А тепер, пане майстре, підемо скупаємось! — заявив другого дня вранці жук Торбинка, злізаючи з горища.

— Що ви там робили? — запитав здивовано Ферда.

— Спав, пане Муравлику. Ввечері мені не схотілося йти додому, то я собі виспався у вас на горищі!

І він повів Муравлика до ставка, розповідаючи дорогою про водолазів, підводні човни, великі змагання плавців і про все, що бачив у кіно. Проте, коли вони нарешті прийшли до ставка, жук Торбинка не наважився навіть ступити у воду. Він умочив лише пальчики ноги. Зате Ферда розігнався по стеблині рогози, ніби з трампліна, і гоп! Тричі перекинувся в повітрі млинком і пірнув у воду, наче стріла, навіть не здійнявши за собою жодної бризки.

Кілька комариків, які бачили це, дружно зааплодували йому. Оце клас!

Так можуть шугати у воду тільки жаби або принаймні чемпіони з плавання! Це вам не якийсь там неборак, котрий плюхає так, що аж бризки летять навколо, ніби від поливальної машини!

Коли Ферда виринув, він поплив наввимашки так прудко, що за ним аж хвиля вставала.

— Оце плавець! — похвалила його синя бабка. — йому хоч зараз виступати на олімпіаді!

А Ферда тим часом ліг на спину, глибоко вдихнув повітря, склав руки на грудях, випростав ноги і отак, не рухаючись, плавав на воді.

— Гляньте лишень, не пливе і водночас не тоне! — загаласували вкрай здивовані комарики.

А Ферда наступної миті затис пальцями носа й пірнув головою вниз. На поверхні стирчала тільки мурашина гузка.

— Ха-ха-ха! — зареготали комарики так, що аж луна пішла навкруги, а їхні сестри-водомірки позбігалися захекані, ніби на гвалт. Пірнувши, Ферда підплив до однієї з водомірок і тихесенько полоскотав її по черевцю.

— Ті-ті-і, хи-хи! — пискнула водомірка й знялася в повітря. А Ферда підплив до другої і шкряб-шкряб її по черевцю. Водомірка не помітила Муравлика під водою і теж втекла з переляку.

Ну й весело ж було! Ферда нахлюпався й наполоскався досхочу, а коли виліз, то жук Торбинка все ще пробував воду. Мовляв, надто вона вже холодна. При цьому він розповідав трьом комарам про Ніагарський водоспад, якого бачив у кіно і до якого цьому ставкові нема чого й рівнятись.

Але заждіть, кого це Муравлик раптом побачив? Невже це правда? Він не вірив власним очам. Адже ген там, у траві, червоніли шати панни Сонечко!

Авжеж, то була вона. Рвала квіти в букет. Ферді аж дух перехопило. Ах, як йому захотілося сказати Сонечку щось хороше! Або чимось приємно її здивувати! Треба щось придумати гарне. І він придумав. Підійшов потихеньку до Сонечка ззаду і лясь! По-дружньому ляснув її по спині так, що панночка аж кевкнула.

І який дідько надав йому так учинити! Сонечко здійняла такий лемент, так заверещала, ніби її ножем різали. А потім як накинеться на Ферду!

— Ах ти ж капосний хлопчисько, замазуро нещасний, очі б мої тебе не бачили! Геть звідси! — лементувала вона так, що аж почали злітатися комарі, жуки та бабки. Навіть жук Торбинка припинив свої теревені, а коли побачив, що Ферда попав у халепу, то миттю зник.

Нещасний Муравлик хотів був заспокоїти Сонечко, пояснити їй, у чім справа, й ніжно взяв її за руку. Але панночка заверещала, ніби її оса вжалила:

— На поміч, рятуйте, захистіть мене!

Наче й справді її ображали хтозна-як.

ЯК СЛИМАКОВІ СПОДОБАЛОСЬ, КОЛИ ФЕРДА ЧУХАВ ЙОМУ СПИНУ

Несподівано з луки на Муравлика налетіли чотири жуки-щипавки, чотири поліцаї. Вони сторчголовою попадали на землю, згорнули свої довгі прозорі крила в малі футлярчики за плечима й повихоплювали