Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

І вже тоді мені цього вистачило. Відсутність сну і прийом їжі лише зранку створили ідеальні умови для швидкого сп‘яніння. Ми пили коктейль за коктейлем, текілу, мартіні й навіть віскі, але мені було все мало. Коли ми випили вже два набори шотів, в мені прокинулась впевненість і я потягнула дівчат танцювати. Ми відривались просто наповну, а люди навколо із захопленням дивились на нас. Голова крутилась, очі не бачили чіткої картинки, але було так добре, що не хотілось з цього стану виходити взагалі. Я намагалась витягти з сумочки помаду і підмалювати губи, але вона впала на підлогу і кудись покотилась. Я шукала її, опустивши голову і не помітила, як у когось врізалась.

— О Аллах, та що це таке, — сказав турецькою якийсь чоловік, а коли я підняла голову, то побачила, що через мене він розлив на свою білу сорочку яскраво-синій вміст свого келиху.

— Вибачте, — відповіла я теж турецькою. Дивно, як в такому стані я це змогла зробити.

— Ви б хоч трохи дивились, куди йдете.

— Я десь загубила свою...по...помаду, — важко відповіла я, — намагаюсь її знайти.

— Я радий, але тепер моя сорочка зіпсована. Я вишлю вам рахунок за її хімчистку, якщо не за нову.

— Що!? — обурилась я, — ну ви й засранець, — сказала я рідною мовою.

— То ви туристка? — він став якимось більш м‘яким.

— Здається так, — я закивала.

— І ви так гарно володієте нашою мовою?

— Я перек...рек...ладач.

— Ясно. Але все одно ви оплатите мені оце, — він вказав на величезну пляму.

Я хотіла йому щось відповісти, але якось раптово у мене потемніло в очах. Різко кинуло в жар, потім в холод. Я навіть на секунду забула, де знаходжусь. Потім мої ноги почали підкошуватись, але я не впала. Хтось зловив мене. Отямилась я вже на вулиці й хтось кропив на мене водою.

— Ну ви вирішили ще тут переді мною зомліти, щоб не платити? — сказав той чоловік.

— Що? — я підняла голову сильніше, намагаючись роздивитись його обличчя краще. Було темно і лише світло з вивіски клубу легенько підсвічувало. Мій стан був не найкращий, в очах досі все плило і чомусь я чітко вирішила, що переді мною стоїть мій хлопець, — Андрійчику...— протягнула я і різко підвівшись, накинулась на нього з дуже палким поцілунком.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно