Йорн Лієр Хорст - Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст

після смерті Інґрід у житті Вістінґа з’явилася нова жінка. У них були теплі й щирі стосунки, але вони на цей час уже відійшли в минуле, хоч Вістінґові й хотілося продовження. Мартін Гауґен більше ніколи ні з ким не сходився, зате ще до Катаріни був у короткочасному шлюбі з на вісім років старшою за нього жінкою. Одна з тек у «справі» мала її ім’я: Інґер Лісе Тесе. За тижні слідства тека доволі розпухла, однак матеріали, пов’язані з Інґер Лісе Тесе, теж не дали жодної відповіді.

«Двірники» шкребли по вітровому склі. Вістінґ вимкнув їх.

Житлова забудова вздовж шосе дедалі рідшала, що ближче він під’їжджав до Кляйверваєн. Дорога тут стала вужчою і вибоїстою. Вістінґ проминув садки дачного товариства й невеличкий хутірець. Ліворуч від дороги стояла автослюсарна майстерня. Кілька пом’ятих кузовів валялися за парканом ще від торік.

Наближаючись до перехрестя з поштовою скринькою, від якого відгалужувалася вузька дорога, він стишив хід. На узбіччі стояла табличка з написом, що заїзд заборонено стороннім, дозволено лише мешканцям; раніше її тут не було.

Вістінґ проїхав повз табличку, глянув у дзеркало заднього огляду на червоний будинок на протилежному боці дороги, саме навпроти перехрестя. Там мешкав Стайнар Вассвік. Вістінґ уголос промовив його ім’я: «Стайнар Вассвік». Він був одним із найімовірніших підозрюваних у «справі Катаріни», і він не мав алібі. До того ж, раніше вже мав судимість за насильство.

Гравійна дорога вилася лісом. За якихось сто метрів вигулькнув з-за дерев будинок Мартіна Гауґена. За час відсутності Вістінґа Мартін на свіжо його пофарбував. Мабуть, влітку. А ще відвоював у лісу частину подвір’я. Перед будинком стало світліше й просторіше.

Від дощів посеред подвір’я утворилася чимала калабаня. Вістінґ поставив авто так, щоб, виходячи, не замочити ніг.

З килимка перед дверима підвелася кішка, потягнулась, вигнувши дугою спину, підійшла до нього.

Зазвичай навіть дзвонити не треба було. Почувши авто, Мартін визирав у вікно. Вістінґ глянув у бік будинку. Кішка ластилася до ніг, а він чекав, доки на поріг вийде господар.

Але господар не вийшов.

Вістінґ піднявся кількома сходинками на ґанок, подзвонив у двері. Кішка рушила за ним. Зсередини помешкання долинав дзенькіт дзвінка і більше жодного звуку.

У вузенькій шпарці між дверима й одвірком було видно, що замок замкнений. Вістінґ ще раз натиснув ґудзик дзвінка, нахилився й погладив кішку. Її хутро намокло від дощу.

Вістінґ обвів поглядом подвір’я. Авта Гауґена не видно. Але це ще нічого не означало. Він часто ставив авто в гараж, прибудований до будинку. Ворота гаража теж замкнені, і нема як зазирнути досередини.

Потім він підтягнувся навшпиньки до кухонного вікна. У кухні чисто прибрано, лише на столі лежав записник і кулькова ручка.

— Мартіне! — погукав він і постукав у шибку.

На верхньому аркуші записника щось написано, але на такій віддалі годі прочитати. Записник лежав приблизно на тому ж місці, що й закодована цидулка двадцять чотири роки тому. Найімовірніше, Катаріна сама записала той код, на папері знайшли її відбитки пальців, їх ідентифікували, порівнявши з іншими відбитками пальців у домі.

Записку вивчали й графологи. Вони не змогли з цілковитою впевненістю сказати, що почерк на записці Катарінин. Його порівнювали також з почерком листів та інших паперів, які точно були написані рукою Катаріни. Числа в записці були трохи кострубатіші, ніж в інших паперах. Висновок був такий: імовірно код записала сама Катаріна, однак гарантії немає.

Хімічний аналіз показав, що паста в кульковій ручці на кухонному столі за складом ідентична пасті, якою написана записка. Ручка була рекламним атрибутом Державного департаменту автодоріг. Вочевидь, Катаріна взяла її в себе на роботі. Ручку виготовлено в Німеччині, на фабриці, яка щорічно випускала дев’ятнадцять мільйонів таких ручок. Теоретично, записку могли написати й іншою кульковою ручкою.

Десь на узліссі позаду Вістінґа пронизливо застрекотала сорока, порушивши цілковиту тишу.

Вістінґ, бредучи мокрою травою, обійшов будинок і піднявся на веранду збоку задвір’я. Кішка чеберяла за ним.

Садових меблів ще не прибрали. Опале листя лежало вогкими купами. Лопата з залишками землі прихилена до стіни. Поряд — пара гумових чобіт з грудками засохлої глини.

Вістінґ підійшов до вікна, зазирнув досередини. У вітальні нічого не змінилося. Скупо, але функціонально умебльована кімната. Більшість соснових меблів ще з тих часів, коли тут мешкала Катаріна. На стінах — барвистий живопис, намальований олійними фарбами. Темна шкіряна канапа куплена, видно, недавно. На столику перед нею — недовершена модель начеб вантажівки. Моделювання було Мартіновим захопленням. На полицях, заповнених раніше книжками Катаріни, тепер стояло чимало готових моделей.

Кішка занявкала, пошкребла двері веранди. Під вікном у вітальні лежав килимок, на якому вона полюбляла спати.

Певно, кішка вже стара, подумав Вістінґ. Мартін Гауґен розповідав, як вона одного літнього вечора вийшла з лісу й піднялася на веранду, де він відпочивав. Кішка була худюща, з миршавим хутром. Мартін поставив перед нею тарілку з рештками обіду, і вона залишилася. Кішка приблудилася уже дорослою п’ять чи шість років тому.

Вістінґ обернувся до лісу, який значно погустішав за двадцять чотири роки. Маленьке болотисте озерце вже ледь виднілося за ялиновими стовбурами.

Тоді вони двічі прочесали ліс в пошуках за Катаріною. Спершу з собаками, а потім суцільною шеренгою добровольців. З водолазами обнишпорили вздовж і впоперек озеро. Тіла на дні не знайшли.

Сороче скрекотання знову протяло тишу. Мабуть, та сама сорока, яку він щойно чув. Птаха злетіла з найближчого дерева, помахала в повітрі крилами, сварячись на нього бридким голосом.

Вістінґ підняв комір куртки й, щулячись, подався назад, до авта. Його трохи здивувало, що Мартіна не було вдома. Вони ні про що не домовлялися, однак Вістінґ сподівався застати його, як і торік, як і всі минулі роки цього дня.

Він ще раз озирнувся на будинок, перш ніж сісти в авто. Може, Мартін Гауґен просто поїхав по торт чи в якійсь іншій справі. Але Вістінґ мав великі сумніви. Кішка підказувала йому, що тут щось не те. Вона знову вмостилася на килимку під дверима, мокра, як хлющ, ніби всю ніч гуляла під дощем.

4

Авто підстрибувало на вибоїнах. Біля поштової скриньки з іменем Мартіна Гауґена Вістінґ зупинився, вийшов з авта. Фото цієї скриньки теж було в матеріалах справи. На фото видно газети за 10 й 11 жовтня разом з квитанцією за електропостачання. Газету за 9 жовтня сфотографували на комоді в коридорі будинку.

За час, що вони не бачилися, Мартін Гауґен поміняв табличку на поштовій скриньці. Тепер там стояло лише його ім’я.