Шекспір Вільям - Річард ІІІ (Річард Третій), Шекспір Вільям

Вам, невинним,
Недоліткам дурним, не зрозуміти,
Хто вас на цій землі осиротив.

С и н К л а р е н с а
О ні, бабусю. Добрий дядя Глостер
Нам пояснив, що батька до тюрми
Намовила послати королева,
Немов би батько – небезпечний зрадник.
Наш дядя це розказував і плакав,
Жалів мене і ніжно цілував,
Просив, щоб я вважав його за батька.
Мене, неначе сина, любить він.

Г е р ц о г и н я
Брехлива злість в личині доброти!
У масці доброчесності – розпуста!
Мій син – моя ганьба! Але брехню
Не з молоком моїм всмоктав він в себе.

С и н К л а р е н с а
Ти думаєш, що дядя прикидався?

Г е р ц о г и н я
Так, хлопчику.

С и н К л а р е н с а
Не вірю… Що за крик?
Входить розпатлана к о р о л е в а Є л и з а в е т а,
за нею Р і в е р с і Д о р с е т.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Не заважайте плакати й кричати,
Терзатися і проклинати долю!
Я відчаю віддам себе у жертву
І стану кревним ворогом собі!

Г е р ц о г и н я
Що значить ця бурхлива сцена шалу?

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Трагедію засвідчує вона:
Мій Едуард, твій син, король наш – мертвий!
Не жити кроні, як загинув корінь,
Не зеленіть гілкам, як стовбур всох!
Хто хоче жити, хай зі мною плаче,
А хто померти здумав – поспішіть,
Щоб душі легкокрилі, наздогнавши
Дух короля, йому служили вірно
У царстві мертвих, де панує мир.

Г е р ц о г и н я
Твоя скорбота не чужа мені:
Твій чоловік – мій син; його оплачу,
Як я свого оплакала колись.
Я бачила його прекрасний образ,
Що гідно відображений в синах,
І цим жила. Тепер нещадна смерть
Два дзеркала розбила вщент, на друзки.
Лишилося одне, і те – криве.
Я лиш свою ганьбу у ньому бачу.
Вдовою стала ти, та все ж ти – мати,
Опору й втіху в дітях знайдеш ти.
А в мене після втрати чоловіка
Смерть вирвала із рук моїх слабких
І милиці – улюблених синів.
Твоя скорбота поруч із моєю –
Не горе, а півгоря. Маю право
Перестогнати стогони твої.

С и н К л а р е н с а
Коли наш батько вмер, хіба ви, тітко,
Заплакали? Не плачемо і ми.

Д о ч к а К л а р е н с а
Ніхто сирітство наше не оплакав,
Не ждіть і сліз по вашому вдівству.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Підмоги у плачу мені не треба,
Бо сліз моїх не всохло джерело.
Хай всі струмки в моїх очах зіллються,
Щоб, місяцем скеровані, який
Над водною стихією панує,
Вони сльозами затопили світ.
О чоловік мій милий, Едуарде!

Д і т и К л а р е н с а
О батьку наш! О Кларенсе нещасний!

Г е р ц о г и н я
О Едуарде й Кларенсе мої!

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Був Едуард опорою – і вмер.

Д і т и К л а р е н с а
Нам Кларенс був опорою – й загинув.

Г е р ц о г и н я
Були сини опорою – і вмерли.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Кому таке дісталося вдівство?

Д і т и К л а р е н с а
Кому таке дісталося сирітство?

Г е р ц о г и н я
Кому така дісталася бездітність?
Я одночасно мати всіх скорбот,
А в кожного із них своя скорбота.
За Едуардом плачу я з вдовою,
Та сліз не ллє за Кларенсом вона.
За Кларенсом я плачу разом з дітьми,
Та їм байдужа Едуарда смерть.
Так вилийте ж всі троє ваші сльози
На мене, що нещасніша вас втричі,
І біль, як доглядальниця нещасних,
Полегшу вам я власними слізьми.

Д о р с е т
(до королеви Єлизавети)
О, матінко, утіштеся. Не слід
На Божу волю ремствувати гірко.
Невдячними вважаємо ми тих,
Хто позику вертає неохоче
Своєму позичальнику. Ще гірше
Нам Господу гріховно докоряти,
Коли життя, отримане у борг,
Творцю своєму мусимо вернути.

Р і в е р с
Подумати вам варто, королево,
Як матері турботливій, про сина.
За юним принцем посилати слід
Негайно, щоб його коронували.
Із Едуардом поховайте сум:
Воскресне з юним Едуардом радість.

Входять Г л о с т е р, Б е к і н г е м, С т е н л і,
Г а с т і н г с, Р е т к л і ф та інші.
Г л о с т е р
Тримайтесь, сестро. Плачемо ми з вами
За зіркою, що впала передчасно.
Та горя не втопити у сльозах. –
О матінко, пробачте, не помітив.
Благословення вашого прошу.

Г е р ц о г и н я
Хай Бог благословить, тобі пославши
Смирення, вірність, жалість і любов.

Г л о с т е р
Амінь.
(на бік)
…і хай пошле спокійну старість –
Так за звичай закінчує вона.
Чомусь цей приспів мати пропустила.

Б е к і н г е м
Невтішні принци, лорди і вельможі,
На кого горе впало тягарем,
Хай нас утішать згода і єднання.
Король посіяв, та не бачив жнив;
Хай син його збере врожай багатий.
На рани, що завдав нам довгий розбрат,
Накладено пов'язки і джгути –
Тепер потрібен їм ласкавий догляд.
Я думаю, що треба відрядити
За принцем в Ледло невеликий почет,
Щоб в Лондоні звести його на трон.

Р і в е р с
Мілорде, чом же почет невеликий?

Б е к і н г е м
Щоб знов у велелюдності ворожість
Не роз'ятрила ледь закритих ран.
Це небезпечно, влада ще хитка.
В державі молодій, що вільно скаче,
Неначе кінь гарячий без вузди,
Ми вчасно попередити повинні,
Хай не загрозу – навіть тінь загрози.

Г л о с т е р
Надіюсь, що король нас помирив;
Я залишусь прихильником єднання.
Р і в е р с
Я також, як, здається, і усі.
Але боюсь, щоб незміцнілу єдність
Не сприйняли за потайну ворожість.
Щоб зайвих нам уникнути розмов, –
Погоджуюсь із лордом Бекінгемом, –
Послати треба незначний загін.

Г а с т і н г с
Я також згоден.

Г л о с т е р
Так тому і бути.
Подумаймо, кого послати в Ледло.
Ви, сестро, й ви, матусю, чи могли б
Допомогти в цій справі нам?

К о р о л е в а і г е р ц о г и н я
(разом)
Всім серцем.
Ідуть усі, крім Глостера і Бекінгема.
Б е к і н г е м
Мілорде, хоч кого пошлють по принца,
Не можемо ми дома залишитись.
Дорогою я випадок знайду
Рядки вписати в нашу з вами книгу,
І родичів пихатих королеви
Від принца поступово відтісню.

Г л о с т е р
Мій раднику, оракуле мій мудрий!
Кузене добрий мій! Немов дитя,
Твоєму я ввіряюсь управлінню.
Ну, в Ледло! Не залишимось ми тут.

Сцена третя

Лондон. Вулиця.
Входять назустріч один одному
д в о є г о р о д я н.

1-й г о р о д я н и н
Здоров, сусіде! Ти куди біжиш?

2-й г о р о д я н и н
Скажу по правді: я – мов божевільний.
Чув новину?

1-й г о р о д я н и н
Що наш король помер?

2-й г о р о д я н и н
Погана звістка! Тут не жди добра.
Боюсь, що знову розпочнеться розбрат.

Входить 3-й г о р о д я н и н.
3-й г о р о д я н и н
Добридень вам, сусіди!

1-й г о р о д я н и н
Добрий день!
3-й г о р о д я н и н
Чи чули, що помер король наш добрий?

2-й г о р о д я н и н
Аякже, чули, Бог нас бережи!

3-й г о р о д я н и н
Тепер, боюсь, нам не минути смути.

1-й г о р о д я н и н
Дасть Бог, що син посяде батьків трон.

3-й г о р о д я н и н
Біда країні, де дитя на троні.

2-й г о р о д я н и н
Напевне, буде править опікун
До повноліття короля малого,
А там змужніє він і розпочне
Вникати сам у всі державні справи.

1-й г о р о д я н и н
Дитиною і Генріх Шостий був,
Коли успадкував престол від батька.
Було вже так.

3-й г о р о д я н и н
Ні, бачить Бог, не так:
Тоді за нього правили сумісно
Правителі досвідчені і мудрі,
І доблесно дитя оберігали
Його дядьки.

1-й г о р о д я н и н
Дядьки у короля
І зараз є, з обох боків, до речі.

3-й г о р о д я н и н
Якби ж усі із батьківського боку,
Або від батька зовсім не було!
А то почнуть уперто сперечатись
Про те, хто ближчий, – все на нашу шию.
Здається, небезпечний герцог Глостер.
А з боку королеви вся рідня
Пихата й гордовита – треба править
Не їй, а нею, щоб країна наша
Зітхнути із полегшенням могла.

1-й г о р о д я н и н
Даремно боїмось: все буде добре.

3-й г о р о д я н и н
Коли на небі хмари – плащ вдягни;
Чекай зими, як опадає листя;
Як сіло сонце, то настане ніч;
Дощі невчасно, то наступить голод.
Все може бути добре, та не вір:
На Божу ласку ми не заслужили.

2-й г о р о д я н и н
Тепер людьми керує дивний страх.
Хоч з ким заговори, – похмурий погляд
І мова невесела.

3-й г о р о д я н и н
Це буває,
Коли чекають розбрату чи лиха.
Передчуття майбутньої біди
Людину непокоїть. Так на морі
Поява бриж пророчить ураган.
На Бога сподіваймось. – Ви куди?

2-й г о р о д я н и н
Веліли нам до ратуші з'явитись.

3-й г о р о д я н и н
Мені також. Тоді ходімо разом.

Ідуть геть.

Сцена четверта

Лондон. Палац.
Входять а р х і є п і с к о п Й о р к с ь к и й,
малолітній г е р ц о г Й о р к с ь к и й, к о р о л е в а
Є л и з а в е т а і г е р ц о г и н я Й о р к с ь к а.

А р х і є п і с к о п
Ніч провели в Нортгемптоні вони,
До вечора прибудуть в Стоні-Стретфорд.
А тут чекайте завтра-післязавтра.

Г е р ц о г и н я
Не терпиться мені побачить принца:
Я впевнена, що дуже він підріс.
К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Казали, ніби ні. І син мій Йорк
Вже зростом обігнав, напевне, брата.

Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Так, мамо; та не радий я цьому.

Г е р ц о г и н я
Чому ж не радий? Рослим бути добре.

Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Недавно за вечерею сказав,
Поглянувши на мене, дядя Ріверс,
Що переріс я брата. Дядя Глостер
У відповідь на це промовив: "Так,
Будяк росте скоріше, аніж злак".
Тож краще підростатиму слідком,
Бо я не хочу бути будяком.

Г е р ц о г и н я
Можливо, й так. Хоча оце прислів'я
До того, хто промовив, не годиться:
Він так погано у дитинстві ріс,
Що мав би стати благородним злаком
На радість всім.

А р х і є п і с к о п
О, він таким і став.

Г е р ц о г и н я
Та матір має право сумніватись.

Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Якби тоді я дяді нагадав,
Яким він ріс, то міг пожартувати
Болючіше, ніж наді мною він.

Г е р ц о г и н я
Невже? Ти розкажи мені, будь ласка.

Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Я чув, немов би дядя ріс так швидко,
Що він уже шкуринки гризти міг,
Коли йому два дні було; а в мене
Прорізався в два роки перший зуб.
Ну що, бабусю? Справді жарт зубастий?

Г е р ц о г и н я
Хто міг тобі цю байку розказати?

Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Напевне, годувальниця.
Г е р ц о г и н я
Вона
Ще до твого народження померла.

Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Як не вона, тоді не знаю – хто.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Базікало! Занадто ти зухвалий.

А р х і є п і с к о п
Не гнівайтесь, бо він іще дитя.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
У стін є вуха.

А р х і є п і с к о п
Ось до вас гонець.
Входить г о н е ц ь.
Які звістки?
Г о н е ц ь
Їх вимовити тяжко.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Чи принц здоровий?

Г о н е ц ь
Так, здоровий принц.
Г е р ц о г и н я
З якими ж ти недобрими звістками?

Г о н е ц ь
Лорд Грей, лорд Ріверс і сер Томас Воген
Відіслані під вартою у Помфрет.

Г е р ц о г и н я
Хто їх узяв під варту?

Г о н е ц ь
Герцог Глостер,
А разом з ним і герцог Бекінгем.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
За що?
Г о н е ц ь
Я сповістив про все, що знаю.
За що й чому їх всіх арештували –
Не знаю я.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
О горе! Дім наш гине!
Лань лагідну схопив жорстокий тигр!
Нахабний узурпатор посягає
На незміцнілий, безневинний трон.
Почнеться кров, спустошення і смерть.
Кінець всьому, на що ми сподівались!

Г е р ц о г и н я
Прокляті дні постійних міжусобиць!
Їх безліч очі бачили мої.
У боротьбі за трон мій Річард згинув;
Синів моїх то зносила до зір,
Мені на радість, вередлива доля,
То кидала у бруд, мені на горе.
Та тільки-но вони перемогли,
Як почались і поміж них незгоди:
Повстали брат на брата, кров на кров.
Насильство навіжене, припини
Свою безглузду лють, чи дай померти,
Щоб більше я не бачила смертей!

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Скоріше, сину! В захисток, у храм!
Прощайте.

Г е р ц о г и н я
Я піду із вами разом.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Боятися немає вам причин.

А р х і є п і с к о п
(до королеви Єлизавети)
Візьміть усі коштовності з собою
І все, що буде необхідне там.
Я вам віддам печатку королівську,
Довірену мені.