Нечуй-Левицький - Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом, Нечуй-Левицький

Так скінчи­лася війна під Збо­ро­вом. Ба­га­то бу­ло про­ли­то ук­раїнської і польської кро­ві, а Хмельницький ма­ло прид­бав доб­ра для Ук­раїни. А був са­ме доб­рий час для ко­заків і для Ук­раїни, та Хмельницький не дійшов до са­мо­го кінця. Він доб­ре пров­чив польських панів, але по­жал­ку­вав польсько­го ко­ро­ля, то­го ко­ро­ля, кот­рий уже був од­няв од йо­го гетьманст­во і пок­лав ціну за йо­го го­ло­ву, оціну­вав­ши її не­до­ро­го; то­го ко­ро­ля, що всто­ював за польських панів і за Польщу, а не за ко­заків, за ук­раїнський на­род і за пра­вос­лав­ну віру. То був доб­рий, щас­ли­вий час для Ук­раїни, який рідко трап­лявся для неї, по­би­тої ли­хою до­лею та злид­ня­ми. Хмельницький міг взя­ти в по­лон та не­во­лю ко­ро­ля, кот­рий був уже в ко­зацьких ру­ках, він міг зовсім од­би­тись від Польщі, одірва­ти Ук­раїну од неї і зро­би­ти її не­за­леж­ною й са­мостійною. Та Хмельницький не хотів іти так да­ле­ко. Він при­ся­гав і кла­нявся то­му, ко­го пе­реміг і побідив тоді, як йо­му пок­ло­ни­лись до землі по­биті во­ро­ги Ук­раїни. І Хмельницький знов пок­лав Ук­раїну в до­мо­ви­ну на дов­гий час, звідкіль во­на бу­ла ви­гулькну­ла на світ Бо­жий під Зба­ра­жем та під Збо­ро­вом. Хмельницько­му на віщось був потрібний ко­роль, хоч він уже об­хо­дився без йо­го, а той ко­роль для Ук­раїни був так потрібний, як торішній сніг. Бог­дан тоді ще не мав на думці од­ри­вати Ук­раїну та Білу Русь од Польщі.

Вернувшись під Зба­раж, Хмельницький оповістив го­лод­ним по­ля­кам про Зборівський мир. Як би во­ни по­сиділи ще три дні, то бу­ли-б пов­ми­ра­ли од го­ло­ду. Їх ви­пус­ти­ли з окопів. Бліді, замлілі, худі, змарнілі, аж страшні, по­ви­хо­ди­ли по­ля­ки, буцім живі мерці, з своїх нор. Зо­ни йшли і ва­ли­лись од вітру, один вів дру­го­го попід ру­ку. В ко­го був кінь, той дер­жався за кінський хвіст. Всі радісно ки­ну­лись на хліб та чис­ту во­ду… Хмельницькій дав їм ко­ролівський лист, щоб во­ни зап­ла­ти­ли своїми грішми та­та­рам сто ти­сяч та­лярів. Пал­кий та не­помірко­ва­ний Виш­не­вецький по­чав зма­га­тись, кри­ча­ти, ла­ятись, та сва­ри­тись, але мусів ви­тяг­ти гроші з ки­шені й од­да­ти та­та­рам. Та­та­ри пішли в Крим, наб­рав­ши вво­лю польсько­го доб­ра.

Хмельницький з ве­ли­кою сла­вою вер­нувся на Ук­раїну. В кождім містеч­ку, де він ішов, дзво­ни­ли в дзво­ни, лю­ди ви­хо­ди­ли йо­му на зустріч з хлібом, сіллю та об­ра­за­ми. Не­за­ба­ром потім Хмельницький в'їхав пиш­но в Київ. Ле­жа­чи ниць пе­ред об­ра­зом в Києві, Хмельницький за­ли­вався сльоза­ми:

«Радійте, бра­ти!» - про­мов­ляв Хмельницький, - «українська си­ла пе­ре­ва­жи­ла й пе­ре­мог­ла польську. Те­пер цілий світ зна­ти­ме, що то ко­за­ки!»

«Та не бу­де кра­ще, та не бу­де луч­че, як у нас на Вкраїні; бо не має жи­да, бо не має ля­ха, не бу­де ізміни», - виспіву­вав тоді нарід ду­ми про Бог­да­на по усю­дах. І то був справді ліпший рік для Ук­раїни, рік виз­волення на­ро­да від пан­щи­ни, від ляхів, від жидів.

З Києва Бог­дан поїхав до до­му, до Чи­ги­ри­на і по­чав жи­ти ду­же пиш­но. Він тоді мав стілько доб­ра і гро­шей, скілько бу­ває в царів та ко­ролів. Чи­ги­ринський полк і три ти­сячі на­ня­тих та­тар завж­ди сто­яли сто­ро­жею на варті ко­ло йо­го дво­ру…

Notes

1

- Па­те­ри­ця з кінським дов­гим во­ло­сом звер­ху.