Олександр Олесь - З журбою радість обнялась, Олександр Олесь

мене нависли на вії,

І з темних могил повставали думки.

 

І знову лечу я до світлого краю,

Борюся за волю, людину люблю,

В піснях своїх горе людське виливаю,

Пісням своїм душу усю віддаю.

 

І знову я вірю, що зникнуть тумани,

Розступиться темная ніч на землі,

І сонце ласкаве на обрії встане,

І усміхом сльози осушить її.

 

1904

 

«Потік століття зносив гніт…»

 

 

Потік століття зносив гніт,

Терпів ярмо й сваволю...

І гнівно враз розбив граніт,

І - гей, на бій за волю!

 

Летить, кричить, шумить орел,

Розбитих хвиль не ліче:

Їх безліч вилете з джерел,

Коли він їх покличе.

 

Народ століття зносив гніт,

Терпів ярмо й сваволю...

І грізно враз розбив граніт,

І - гей, на бій за волю!

 

Летить, кричить, шумить орел,

Розбитих хвиль не ліче:

Їх безліч вилете з джерел,

Коли він їх покличе.

 

1906

 

«Сонце на обрії, ранок встає…»

 

 

Сонце на обрії, ранок встає,-

Браття, вставайте,

Сонце стрівайте:

Ранок встає.

 

Сестри, збирайте і зносьте квітки:

Будем співати,

Сонце квітчати,-

Зносьте квітки.

 

Браття, бандури і кобзи беріть:

Будемо грати,

Ранок вітати,-

Кобзи беріть.

 

Сонце на обрії, ранок встає,-

Грайте ж, співайте,

Сонце стрівайте...

Ранок встає.

 

1906

 

«Вони - обідрані, розбуті…»

 

 

Вони - обідрані, розбуті,

Сліпі, голодні і німі,

В кайдани, в сталь міцну закуті,

В кривавих ранах і ярмі,-

Сьогодні більше не раби:

Лунають гасла боротьби!

 

Ще вчора йшли вони за грати,

Терпіли мовчки глум катів,

Ще вчора їх могли топтати

І сікти дротом батогів -

Раби - сьогодні не раби:

Шумлять знамена боротьби!!

 

Вони - гроза, вони - герої:

Їх гнів героями зробив,

І верх за ними буде в бої -

Сам Бог попереду рабів!!

Ти чуєш грім? Гримлять раби:

«За нами поспіх боротьби!!»

 

1906

 

Жалібна пісня

 

 

Хай душі, що повні і смутку і сліз,

В погребную пісню зіллються,

Хай прапори наші похилються скрізь

І голови журно нагнуться...

 

На траурних марах в хмелю забуття

Лежать невмирущі герої,

Не світять ті зорі, що гріли життя,

Не сяють в нескінченім бої.

 

Як леви, боролись вони за народ,

За правду народного діла,

Життя їх стрівало тернами негод,

А смерть їх безсмертям зустріла…

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Як тяжко, як журно без вас дорогі,

Як пусто і сіро усюди...

Тремтіть же, тікайте, кати-вороги,

Бо смуток в нас помсту розбуде.

 

Клянемся ми всі, що за їх помстимо,

Всі ваші злочинства згадаєм,

Яке надівали на край ви ярмо,

Як тяжко знущались над краєм.

 

Клянемся ми всі, що народ розкуєм,

Всі здійсним святі заповіти

І волею край свій, як сонцем, заллєм,

Щоб міг він і другим зоріти.

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

У землю спускаються труни сумні,

Зливаються звуки з сльозами...

Чи чути вам, браття, пісні жалібні,

Що вчора співали ще з нами?..

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

У землю спустилися труни сумні,

Злилися з сльозами пісні жалібні...

 

1906

 

 

Лебединій зграї

 

 

Ви в ірій линете від сірого туману,

Від сірих днів, від суму і нудьги

На срібло чистеє спокійного лиману,

На пишні береги.

 

Не жаль вам тих, що сміло гинуть по дорозі

Від пург і бур скажених і сліпих:

Вам ірій мріється крізь сльози,

А сонце суше їх.

 

І скільки вас в борні розбилось об граніти,

І скільки вас сконало серед мук,-

Але і смерть була безсила вас спинити

І вбить ваш вільний дух.

 

Летіть!.. Коли ж ви будете бенкет справляти,

Згадайте мертвих словом жалібним...

І наперед, ніж келих сповнений підняти,

Ударте в дзвін по ним!

 

1904

 

«Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних!…»

 

 

Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних!

Я хочу вам про рідний край казать...

Я хочу ними кидать і влучать

В серця катів і зрадників гидких.

 

Не слів мені, а іскр блискучих і палких!

Хай кида іскрами вогонь моїх промов,

Ах, мій народ з катами вмісті йшов,

Сам скутий раб - заковував других.

 

Не слів мені, о ні! Не слів, а ніжних хвиль!

Хай плещуть хвилями пісень моїх слова,

Хай кожна рима рани обмива,

Хай кожний спів уйма народний біль...

 

1906

 

«Я більше не плачу…»

 

 

Я більше не плачу... Я муку свою

В кайдани на вік закую:

Народ мій закутий в кайдани,

Горять його рани...

Душу свою

Я ранам його віддаю...

 

Я більш не співаю: в борні уночі

Співають залізні мечі...

Вночи блискавками літають,

До бою скликають,-

І меч мій в борні

Нехай заспіває мені.

 

Доволі мовчати! Глухі і німі