Ден Браун - Точка обману

обов’язок захищати людей, котрі зі мною працюють, і тому не потерплю навіть натяку на те, що когось із моїх підлеглих збираються використати як пішака у політичній грі.

– І що ви мені рекомендуєте?

Пікерінг зітхнув.

– Моя пропозиція полягає в тому, що вам слід з ним зустрітися. І нічого не обіцяти. Коли президент скаже, що там, у біса, у нього на думці, відразу ж поінформуйте мене. Якщо у мене виникне підозра, що він грає з вами в політичні ігри, то, повірте мені, я миттєво висмикну вас із халепи: він навіть не здогадається, що сталося.

– Дякую, сер. – Рейчел відчула, як від директора йде та захисна аура, якої їй так часто бракувало в рідному батькові. – Ви сказали, що президент уже прислав по мене авто?

– Не зовсім. – Пікерінг насупився і показав у вікно.

Трохи розгубившись, Рейчел підійшла до вікна і подивилася туди, куди показував Пікерінг.

На галявинці стояв тупоносий гелікоптер MH-60G «Пейв Хоук»; його турбіна працювала на холостих обертах. Цей гелікоптер, один із найшвидших у світі, прикрашала емблема Білого дому. Поруч вичікував пілот, поглядаючи на годинник.

Рейчел обернулася до Пікерінга, не вірячи своїм очам.

– З Білого дому прислали по мене вертоліт, щоб відвезти на відстань всього-на-всього п’ятнадцять миль – до округу Колумбія?

– Вочевидь, президент хотів справити на вас враження і трохи налякати. – Пікерінг зміряв її поглядом. – Сподіваюся, що з вами не станеться ні першого, ні другого.

Рейчел кивнула. Хоча була і вражена, і налякана.

Чотири хвилини по тому Рейчел Секстон вийшла з управління і сіла у вертоліт. Не встигла вона пристебнутися, як машина злетіла й понеслась над лісами штату Вірджинія. Рейчел поглянула на дерева, що мигтіли внизу, і серце її пришвидшено закалатало. Воно застукало б іще швидше, якби вона дізналася, що гелікоптер так і не долетить до Білого дому.

Вітер немилосердно шарпав намет, та Дельта-Один цього навіть не помічав. Він і Дельта-Три зосередили увагу на своєму товаришеві, який із хірургічною точністю маніпулював джойстиком. Перед ними на екрані розгорталася пряма трансляція з мініатюрної відеокамери, вмонтованої в мікроробота.

«Абсолютно бездоганний пристрій стеження», – подумав Дельта-Один, який відчував подив і захват щоразу, коли вони його вмикали. Здавалося, останнім часом у світі мікромеханіки факти випереджали фантазію.

Мікроскопічні електромеханічні системи, тобто мікророботи, були найновішим досягненням високих технологій у царині пристроїв стеження. На жаргоні спеців ця технологія звалася «муха на стіні».

У буквальному значенні.

Мікроскопічні роботи з дистанційним керуванням видавалися чимось з області фантастики, хоча насправді вони існували й використовувалися ще з 1990-х років. У головній статті журналу «Діскавері» за травень 1997 року йшлося як про «літаючі», так і про «плаваючі» моделі. «Плавці» – наносубмарини завбільшки з кристалик солі – можна було запускати у кровоносну систему людини, точнісінько як у фільмі «Фантастична мандрівка». Зараз ці пристрої використовувались у передових медичних закладах, для того щоб лікарі мали змогу перевіряти стан артерій, дивитися прямі відеотрансляції з кровоносних судин і фіксувати місця розташування тромбів, навіть не беручись при цьому за скальпель.

Попри певні побоювання, створити літаючого мікроробота виявилося справою, легшою за створення «плавців». Аеродинамічна технологія, потрібна для підйому машини в повітря, існувала ще з тих часів, коли брати Райт змусили злетіти перший у світі літак, тому лишалася єдина проблема – проблема мініатюризації. Перші літаючі мікророботи, спроектовані в НАСА як безпілотні дослідні пристрої, призначені для майбутніх польотів на Марс, були кілька дюймів завдовжки. Однак у наш час досягнення в царині нанотехнологій, легких надміцних матеріалів та мікромеханіки дозволили зробити літаючих мікророботів реальністю.

Справжній прорив забезпечила нова галузь, яку назвали «біонаслідування», тобто копіювання живих організмів, створених матінкою-природою. Виявилося, що мініатюрні ґедзі є ідеальним прототипом для вертких і ефективних літаючих роботів. Модель РН2, якою зараз керував Дельта-Два (лишень сантиметр завдовжки – не більше від комара!), піднімалася в повітря за допомогою двох прозорих силіконових крилець на шарнірах. Ці крильця забезпечували мікророботу неперевершену мобільність і високі льотні характеристики.

Іще одним технічним проривом став механізм підзарядки. Перші прототипи мікророботів могли підзаряджати свої батареї, тільки зависаючи безпосередньо над джерелом яскравого світла, що було мінусом для непомітного використання у темних місцях. Однак новіші прототипи вже мали змогу підзаряджатися, просто приземляючись за кілька дюймів від магнітного поля. Це виявилося дуже зручною обставиною, бо в сучасному світі магнітні поля є майже скрізь: це і розетки, і монітори комп’ютерів, і електромотори, і гучномовці, і мобільні телефони – імпровізованих підзарядних станцій не бракує. Якщо помістити мікроробота у якесь приміщення, він зможе передавати відео- та аудіоінформацію скільки завгодно довго. Тому ось уже понад тиждень підрозділ «Дельта» без проблем забезпечував трансляцію за допомогою літаючого пристрою РН2.

От і зараз мікроробот тихо висів у нерухомому повітрі центрального приміщення об’єкта, наче комар у великому сараї. Транслюючи вид унизу «з пташиного польоту», літаючий шпигун тихо кружляв над людьми, які й не підозрювали про його існування. То були науковці – фахівці з різних галузей знань. Поки РН2 над ними кружляв, Дельта-Один помітив два знайомі обличчя, які нахилилися одне до одного, про щось розмовляючи. То був сигнал до дії: командир наказав Дельта-Два опустити пристрій і підслухати розмову.

Маніпулюючи джойстиком, Дельта-Два увімкнув звукові сенсори робота, націлив умонтований у нього параболічний підсилювач і почав спускати літаючого шпигуна, аж поки той не опинився за кілька футів над головами науковців. Чутність була слабкою, але достатньою.

– Ніяк не можу в це повірити, – казав один фахівець.

Попри те що він прибув сюди дві доби тому, збудження в його голосі і досі не згасло.

Здавалося, його співрозмовник відчував не менший ентузіазм.

– Ти коли-небудь у житті думав, що станеш свідком чогось подібного?

– Ніколи, – відповів перший науковець, сяючи від захвату. – Для мене це й досі як прекрасний сон.

Дельта-Один почув, що хотів. Було ясно, що всередині об’єкта все йшло так, як і планувалося. Дельта-Два порухом джойстика забрав мікроробота від двох науковців і спрямував його до схованки. Він загнав його до «ангару» – потаємного місця біля циліндра електрогенератора. І батареї живлення РН2 відразу ж почали заряджатися для нового завдання.

Гелікоптер мчав у вранішньому небі, а Рейчел Секстон подумки губилася в сьогоднішніх химерних подіях. І лише тоді, коли МН-60G блискавично проскочив повз Чесапікську бухту, вона збагнула, що вони летять у зовсім іншому напрямку. Сум’яття, що вмить спалахнуло в її душі, одразу ж змінилося на страх.

– Гей! – крикнула вона пілоту. – Що