Франко І. Я. - Мій ізмарагд, Франко І. Я.

class="p1" style="">Чи ж тінь сама не є добром?

 

 

23

 

Мухи сідають на ранах,

Пчоли на квітах пахучих;

Добрий все бачить лиш добре,

Підлий лиш підле у других.

 

 

24

 

Як військо скликає труба,

Так ангелів божих скликають

Сердечні слова.

 

А в гуслі та флейти де грають

І брата осуджують - там

Приховок чортам.

 

 

25

 

Лихвар і п’яниця -

Се два побратими:

Сам чорт побратимство

Зв’язав поміж ними.

 

 

26

 

На двоє сотворено богом вино:

Розумним на радість, на згубу дурному;

Багатство - на двоє теж дане воно:

На добро милосердним, на згубу скупому.

 

 

27

 

Як від лютого татарина,

Що шаблюкою маха,

Всі тікають безоружнії,

Так тікай ти від гріха.

 

 

28

 

Хто з всіми добрий хоче буть,

Той швидко втратить добрий путь.

 

Не може при добрі той жить,

Хто хоче злу й добру служить.

 

Бо хтівши догодить обом,

Він швидко стане зла рабом.

 

 

29

 

Від слона на тисяч п’ядей,

Від коня на сто тікай,

Від вола на десять п’ядей,

Зла й на очі не видай.

 

 

30

 

Як метіль прошумить,

Так загине за мить

Злий, сльозами людськими годований,

Щезне й слід весь по нім…

Але добрий - се дім,

На скалі віковічно будований.

 

 

31

 

Як запорохи чоловік

Знести не може у очох,

Так гордості в душі людській

Не зносить бог.

 

 

32

 

Хоч би й мертвого міг гнівливий воскресить,

То бог його за гнів його відкине;

В гнівливе серце помисл злий, як нетля в світло, лине,-

Сама згорить, а світла не згасить.

 

 

33

 

Хоча б ти і муки тяжкі потерпів,

А брата свойого не любиш,

То все ж ти на вічне життя не доспів,

Лиш дармо дочасне загубиш.

 

 

34

 

Як та опука від скали

Відскакує відлого,

Так кривда людська все паде

На кривдника самого.

 

 

35

 

Огневі, що ліси палить,

На поміч вітер ще спішить,

Та каганець він загасить.

 

Так сильний сильного скріпля,

Король рятує короля,

Слабого ж топче і валить.

 

 

36

 

Наче віз без коліс

Не покотиться до суду,

Так своєї судьби

Не дійдеш без праці й труду.

 

 

37

 

Молодість у бідності -

Без мами дитина,

Старість у бездітності -

То гірка година.

 

 

38

 

Ти сто людей побив у бою

І тим пишаєшся, герою?

Ось сей лиш власну пристрасть поборов,

І над тобою він горою.

 

 

39

 

Купа дров і жура -

Що з тих двох тяжче є?

В дровах труп лиш згора,

А в журі все життя.

 

 

40

 

Хоч би все небо папером було,

Хоч би все море чорнилом було,

Зорі б на пера всі перекувать,

Ангели б сіли там пір’ям писать,

То не списали б - так мудрий прорік -

Мудрості божої ввік.

 

 

 

I. ПРИТЧА ПРО ЖИТТЯ

 

 

Було се в Індії.

Степом безлюдним

Йшов чоловік. І враз напав на нього

Голодний лев. Побачивши звірюку

Ще здалека, почувши рик її,

Почав тікати чоловік щодуху.

Тікаючи, наскочив він нараз

На глибоченну балку. Не було

Часу вертатись, не було де скритись,

А звір вже близько. Бачить чоловік,

Що зо стіни безодні, зо стрімкого

Скального обриву худа берізка

В щілині виросла й вершок зелений

Понад безодню к сонцю піднімає.

Не довго думаючи, він чепився

За ту берізку; держачись руками

За пень її, повис над гирлом темним,

Аж поки, бовтаючи там ногами,

На щось твердого крихту не оперся.

Тоді аж відітхнув і дрож смертельна

Потрохи втихла. І почав тоді

Сірома озиратися довкола,

Де він і що з ним?

 

Перший зирк його

Впав на коріння деревця, що в ньому

Була його єдиная опора.

Що за притичина? Глядить: дві миші,

Одна білява, друга чорна, пильно,

Запопадно, і ненастанно, й прудко

Гризуть коріння того деревця,

Лапками землю порпають, працюють,

Немов наняті, щоб його підпору

Підгризти, підкопати, повалити.

І похололо в того чоловіка

На серці, бо в тій хвилі лев розжертий

Надбіг над пропасть, і його побачив,

І лютим ревом відгомін збудив.

Не міг його дістати, але люто

Глядів згори, скакав і землю гриз,

Ждучи, аж він угору знов підлізе.

 

І глянув вниз у пропасть чоловік.

І бачить, що на дні тієї балки

Страшна гадюка в’ється і широко

Пащеку рознімає, жде лише,

Щоб він упав для неї на поталу.

Померкло в голові у чоловіка,

За серце стисло, і холодним потом

Все тіло облилось.

 

Та враз почув,

Що те, о що опер він ноги, якось

Ворушиться. Зирнув, аж пробі! Се

Гадюка,