Димитр Ангелів - Сміливий чунг

жорстокі й сильні хижаки. Вони не дивилися вниз, звідки чулися ті різноманітні звуки, не підводили голови вгору, де лунав зловісний сміх і жалібний писк, а все дивились і дивились одне на одного, не відчуваючи ні втоми у м’язах, ні бажання спати.

На світанку синява нового дня розсіяла й розігнала нічний морок, що застиг був над лісом, вирізьбивши на тлі ще темної зелені постаті чунга й поми. Вони сиділи, мов статуї, мовчазні й непорушні. Тоді пома ворухнулася й ніжно промуркотіла, від чого чунг аж здригнувся. Він наблизився до неї, але вона відсунулась від нього й стрибнула на землю. Слідом за нею зіскочив і чунг. Він знову спробував схопити пому, але вона підвелась і знову відхилилася й кинулась тікати. Чунг миттю наздогнав її і, не розуміючи подібних жартів, боляче вкусив її у шию. Пома заревла від болю і знову хотіла вирватись від нього. Чунг схопив її і з страшною силою повалив на землю.

Відтоді, як і всі інші чунги, вони почали жити однією сім’єю і завжди були разом — удень і вночі, на деревах і на землі.

МАЛЕНЬКИЙ ЧУНГ

Напоєний пахучою свіжістю й соковитою вологістю, світанок розігнав нічну темряву й свіжою росою окропив листя дерев. Вогняно-червоні й білі зорі сховалися за блідо-синім серпанком народжуваного дня. Старий ліс пробудився із звичними вранішніми голосами й почав дихати спокійно й легко. Над високими верхівками дерев задзвеніла пісня крі-рі.

Чунг і пома ще спали, лежачи одне поруч одного горілиць. Живіт у поми заокруглився і став удвічі більшим, ніж у чунга. Цієї ночі їм обом снився жорстокий грау. Він шкірив свої гострі зуби й грізно ричав; жили на його шиї страшенно роздувалися. Потім його хапав за голову крок і тяг у воду. Чунг і пома уві сні радісно хихикали. Але грау знову вискакував із води і кидався на них, а вони, захищаючись від нього, махали передніми кінцівками і стискували пальці, ніби намагалися схопити його за горло.

У споконвічнім лісі грау одні тварини вбивали, нападаючи, інші вбивали, захищаючись. Одні з них убивали зубами, другі — пазурами, треті — рогами, четверті — отрутою. Одні перемагали силою, другі — спритністю, треті-раптовістю, четверті — кількістю.

Чунги ніколи не вбивали першими, бо ніколи першими не нападали. Вони старанно уникали зустрічі з жорстокими й сильними хижаками, хоча й були сильнішими за багатьох із них. Вони не мали потреби нападати на інших тварин, оскільки не споживали м’яса. Коли ж траплялось, що на них нападали, вони силі протиставляли силу, спритності — спритність і люті — лють. У чунгів не було ні гострих зубів, ні міцних пазурів. Зуби в них були тільки для того, щоб гризти ними плоди й колоти тверду шкаралупу. Нігті вони мали короткі, плоскі й тупі, які при нападі чи обороні не могли їм нічим допомогти. У них не було ні рогів, ні отрути, зате вони могли, ставши на задні кінцівки, з дивовижною швидкістю та вправністю махати передніми. Як ніяка інша тварина, вони вміли хапати ними плоди чи гілки на деревах, а коли виникала потреба, то й щелепи грі або шию тсі-тсі, і так міцно стискували їх пальцями, що не один тсі-тсі падав мертвий і не один грі за якусь мить лежав на землі з роздертою пащею чи з переламаним хребтом. Найнебезпечнішими для них були хіба що товстий мут, бридкий крок і жорстокий грау. Але крок жив у воді і небезпечним був лише своїми страшними щелепами, а з недоумкуватим мутом вони самі затівали ігри, коли злізали на землю, и дратували його. От тільки грау був у лісі й завжди підкрадався до них нечутно і зненацька, лютий, кровожерний, страшенно прудкий і сильніший від декількох чунгів, узятих разом. Тому його руда тінь і ввижалася їм повсякчас, навіть уві сні.

Прокинувшись від перших золотих променів світила, що піднялось над лісом, пома лежала горілиць на своїй зеленій постелі й мовчки дивилася крізь листя у небесний простір. Минуло вже багато днів, як у її жилах почало розливатись якесь нове відчуття, зовсім відмінне від усіх інших, відомих їй досі. Це нове, невиразне почуття пройняло всю її дику, первісно дужу натуру и зробило її покірною і ніжною. В набубнявілих молочними соками грудях затрепетала якась незнана досі особлива радість, якесь невідоме передчуття, котре важко було усвідомити, але яке говорило їй, що з нею має статися щось дуже приємне. Це передчуття пройняло всю її істоту, і вона цілком віддалась під його владу. Пома чекала того невідомого з невимовною радістю й тривогою. Чекала, хоч і нездатна була зрозуміти, що з нею станеться. Задерикуватість її зовсім зникла, і дивна, незвична лагідність світилась на її зморшкуватому, потворному виду.

І лише цього ранку те невиразне почуття врешті стало їй зрозумілим і примусило її лице засвітитися радістю: вона народить нового чунга! Як саме це станеться, того вона не знала, але була спокійна і впевнена, як усі інші поми в лісі. Вона лежала, невиразно уявляючи те, що мало статись, і безвладно підкоряючись невідомому, але спільному для всіх пом законові природи.

Біле світило зійшло над лісом і обсипало вогняними стрілами велетенські дерева. Ліс заблищав яскраво-зеленими барвами. Внизу, між деревами, зашаруділи кроки малих і великих тварин, які живились травою та листям. Із темних надр землі хлинули животворні соки і, наче кров у жилах, заграли у високих верхівках дерев. Хвостаті чін-гі застрибали на ближніх і дальніх гілках, здійняли одчайдушний галас.

Чунг прокинувся, позіхнув і потягнувся. Ненароком доторкнувшись до поми, що лежала поруч, він обернувся до неї. Вона лагідно дивилась на нього, і в її очах світилися тепло й безмежна покора. Чунг швидко підвівся й здивовано глянув на неї. Потім випростався і голосно, протяжно заревів. Крикливі чін-гі злякано вмовкли й принишкли на гілках.

Несвідомо, за інстинктом, заповіданим йому всіма попередніми поколіннями, чунг сьогодні мусив назбирати для поми плодів набагато більше, ніж звичайно. Він подряпався вгору, та, ще не діставшись навіть