Димитр Ангелів - Сміливий чунг

до першого плода, раптом спинився й прислухався. Його увагу привернув віддалений і досі нечуваний, незнайомий шум і тріск. Він швидко повернувся й зліз до самої землі, готовий тієї ж миті відбити будь-яку небезпеку, що могла б загрожувати помі.

Шум наближався й ставав дедалі сильнішим… Раз по раз долинало могутнє уривчасте хукання, наче то хукало ціле стадо хо-хо. Згодом між стовбурами дерев з’явився сірий великий хо-хо. Він повільно просувався вперед, махаючи довгим, гнучким носом, розчищаючи собі дорогу. Товсті ноги велетня, на яких трималося в багато разів товще його тіло, ламали низькі кущі, топтали траву. Слідом за ним ішов другий хо-хо, потім ще і ще. Всі вони повільно й важко рухались уперед, вимахуючи довгими носами та роблячи собі в суцільних заростях широкий прохід. Незабаром хо-хо стало так багато, що вони заповнили всі прогалини між деревами, заступили своїми тілами їх стовбури.

Чунг заспокоївся: хо-хо не вміли лазити по деревах і нікого не вбивали, якщо на них ніхто не нападав. І, не звертаючи більше на них уваги, він знову поліз угору й зник у густому листі. За якийсь час пома побачила, як він ніс два великих плоди, притискуючи їх передньою кінцівкою до грудей. Поклавши плоди біля поми, чунг знову подряпався вгору й приніс ще два, потім іще два. Після того він знову зліз на найнижчу гілку: небезпека могла загрожувати помі лише з землі. І хоч добре знав, що ні грау, ні грі, ні будь-яка інша тварина не могла вилізти туди, де була пома, він вирішив стерегти її і весь насторожився. Однак побоювання його були марні. Хо-хо ставало дедалі більше, і чунг з цікавістю дивився на них: стільки хо-хо йому ще ніколи не доводилось бачити.

Чунг не міг порахувати, скільки їх тут зібралося. Вір умів рахувати плоди, та й то лише до трьох-чотирьох, а далі збивався. А хо-хо було так багато, — більше, ніж будь-коли, що порахувати їх годі було й думати. І цікавість чунга поступово замінилася здивуванням. Потім його охопив неспокій: хо-хо нашорошували вуха і, похитуючи довгими носами, якось незвично, збентежено хукали. Від цього хукання у чунга з’явилось передчуття чогось тривожного й лихого.

Для чунгів час не існував. Стрибаючи з гілки на гілку, вони могли визначити відстань між ними якимось внутрішнім чуттям. Що ж до часу, то ці істоти не мали іншої міри для нього, крім відчуття постійної, завжди ритмічної зміни світла темрявою, темряви світлом. Тому чунг не міг сказати, скільки часу він пробув на нижній гілці дерева. Якась невідома сила, про яку він не мав ніякого уявлення, змушувала його лишатися тут, на цій самій гілці, не знати доки й чого. Для нього таких питань не існувало. Він уже зголоднів і почав жувати соковите листя й молоденькі пагінці, які легко міг дістати.

Раптом до вух його долинуло уривчасте хлипання поми. Чунг прожогом кинувся до неї і, вражений, спинився. Біля ЇЇ волохатих грудей ворушився зовсім крихітний, меншин навіть за хвостатого чін-гі, маленький чунг. Міцно вчепившись пальчиками за шерсть, він сидів у поми на животі й не потребував сторонньої підтримки. Припавши своїм потворним, блідо-рожевим личком до груді матері, він жадібно ссав. Його маленькі круглі вушка при цьому легенько ворушилися. Кирпатенький, немов розплюснутий під час падіння згори, носик майже був непомітний на його обличчі; видно було тільки дві широкі дірочки із зморшками всередині. Між різко випнутими вперед надбрівними кістками й низеньким тім’ячком у малого зовсім не було чола. І хоча він щойно народився, проте голівку тримав уже зовсім рівно. Щоб малому було зручніше, пома присіла, зігнувши коліна. Вона дбайливо облизувала його ще мокру волохату шийку та тім’ячко й легенько чухала пальцями голенькі вушка. Сівши навпочіпки напроти неї, чунг дивився на цього нового маленького чунга й мовчки кліпав очима. Розгубленість і цікавість його зникли, і тепер він дивився на малого з цілком доброзичливим почуттям. Він уже розумів, що цей маленький чунг — член його сім ї і що турботи про догляд за ним, про його надійний захист лягли на його плечі.

На відміну від крикливих маленьких чін-гі, що жили цілими зграями на деревах, великі й мовчазні чунги провадили спільне й дружнє життя доти, поки були членами однієї сім’ї. Після цього вони ставали чужими між собою і при зустрічі обминали одне одного, ніби зовсім не зналися и не бажали знатися. Взаємні почуття симпатії і дружби, які вони відчували, будучи членами однієї сім’ї, нічим не проявлялися у їх свідомості, а виражалися в інстинкті продовжувати рід, який і визначав їх вчинки та прагнення у більшій мірі, ніж свідомість.

ПЕРЕПОЛОХ У ЛІСІ

Біле світило заливало своїм промінням безмежний ліс. Повітря над ним дзвінко тремтіло. Важкі кроки й різке хукання хо-хо вже затихли, і дерева причаїлися в похмурім, настороженім мовчанні.

Нахилившись над своїм первістком, таким же волохатим і потворним, як вона сама, пома годувала його. Чунг стояв, спершись на товсту гілку, і гриз плід. Погляд його байдуже ковзав по деревах.

Несподівано він помітив якихось незвичайних темно-сивих звіряток, що перебігали по землі й зникали в опалому торішньому листі.

Незабаром кількість їх набагато збільшилась, і шурхіт, який вони здійняли, вже нагадував шум дощу в лісі. Якийсь крі-рі каменем упав униз, хижо каркнув і схопив дзьобом темно-сиве маленьке звірятко, що потрапило йому на очі. Кігтястий гру-су так само з’явився несподівано й накинувся на темно-сивих звіряток.

Потім між деревами зчинилася незвичайна метушня. Затупотіли важкі й легкі кроки. Застугоніла земля. Прозвучало коротке виття і враз завмерло. Здалеку долинув могутній рев, від якого аж сколихнулося нахилене до землі гілля дерев. Злилися в один звук тривожне скімління й важке сопіння, і дивний, сповнений тривоги шум наближався з усіх боків.

Крикливі чін-гі, увагу яких привернула ця несподівана, загальна тривога, позлазили на найнижчі гілки дерев і, посхилявши донизу свої тупоносі мордочки, запитливо витріщили очі. Чунг і пома теж злізли трохи нижче. Вони бачили, як велетенський мут продирався