Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

кроком руш на другий поверх. Заходити через інтервал - по двоє-троє, а не як ті коні. На об’єкт не витріщатися, за легендою ви взагалі сліпого поняття не маєте, хто це. Зрозуміло? Праве плече вперед - марш!

До бару ми зайшли разом із новеньким, який одразу ж зупинився і витріщився… ні, не на високих гостей, а на новенький магнітофон «Грюндіг» на стійці праворуч від бармена. Музика грала голосно, але розмови не глушила.

- Десь я цей «хрюндік» бачив, - стурбовано пробурмотів новенький.

- Ти що, тут уже був? По блату чи по службі?

- Та ні. Але агрегат - знайомий. Сука буду… тобто - слово честі!

- То чого телишся? Підемо візьмемо по каві і розглянемо зблизька.

Ми так і зробили. Потім відійшли в куточок, сіли за вільний столик і новенький полегшено перевів подих:

- Він!

- Хто?

- «Хрюндік». Він у нас один на весь Київ. Хазяїн - синок… ну, це не має значення, чий. Здає його напрокат. Як ти думаєш, Сирота, хто йому заплатив? Інтурист чи Контора?

- Я так думаю, що це він розплачується з Конторою за нетрудові доходи.

- Мені б такого клієнта, - заздрісно зітхнув новенький.

- Не з нашим щастям. Для таких, як ми з тобою, максимум - це нормальна чашка кави у «цариці Тамари». Але поза чергою.

- Ну, раз нічого не світить, так підемо хоч потанцюємо.

- Ходімо. Тільки пам'ятай, що Генерал сказав стосовно «не лапати».

- «Обліко моралє»?

- Воно… розтуди його!

Від автора: старшому поколінню читачів не треба нагадувати, кого саме зацитував Олексин колега. Повний текст «Руссо турісто - обліко моралє!» вперше прозвучав у 1968-му році у фільмі Гайдая «Діамантова рука». Значило це практично те саме, що двадцять років потому ляпнула в першому радянському телемості «СРСР-США» екзальтована совкова дама: «В Савєтском Саюзє секса нєт!» Тої ночі в Союзі сексом точно ніхто не займався: реготали до ранку.

До речі, щодо порядку у відомстві Федорчука. Коли його в 1982-му році перевели до Москви, республіканська Контора два тижні пила по-чорному. До «повного випаду в осад». Київська міліція турботливо підбирала непритомних чекістів на вулицях і делікатно розвозила по домівках. Радість була обопільною.

Олекса Сирота:

Канадський прем’єр увесь вечір просидів за столиком, сьорбаючи маленькими ковточками горілку в компанії свого чи то охоронця, чи то секретаря - здоровенного хлопа з плечима завширшки з кіоск «Союздрук». У порівнянні з нашими вождями виглядав він і справді екзотично у своєму чорному гольфі і в’язаному жакеті кольору сіна. Та ще й з ґудзиками завбільшки з ювілейний карбованець. Якщо вірити твердженню, що розумні люди лисіють від лоба, а дурні - з потилиці, то канадець був не просто розумним, а дуже мудрим. Напевне, його виборці теж так вважали.

Натомість прем’єрша у своїх скромних джинсиках, які на нашій барахолці потягли б на мотоцикл із коляскою, так давала лиха закаблукам, що я навіть подумав: чи не ходить вона в своїй Канаді до якогось їхнього Жовтневого палацу - в гурток сучасного танцю. Під час перекуру я поділився цим спостереженням із новеньким і одержав від підростаючого покоління, що називається, в лоб:

- А ти не думай! Ти підійди і спитай. Принагідно й познайомишся.

- Та я би підійшов, але хоч убий - не пам'ятаю, яка з двох мов там у них державна: англійська чи французька?

- А ти яку вчив?

- Німецька, але не впевнений. Здав з третього разу. Хоча, можливо, це була англійська.

І тут ідилію порушив бармен, який гукнув, стишивши музику:

- Сирота тут є? Підійди до телефону.

І витягнув з-під стійки апарат, імпортний, бо не з диском, а з кнопочками. На всю нашу Управу був один такий - у Генерала.

Дзвонив Старий.

- Олексо, ти вже натанцювався?

- Хвилиночку, зараз гляну. Шановні гості вже збираються до виходу.

- Це добре. Тому що у нас проблема.

- Де?

- Добре, що не питаєш, що за проблема. Отже, не пив.

- Як можна! Ми ж на роботі!

- Не кричи.

- А він не чує.

- Тоді слухай: це неподалік від тебе. Гукай, хто там є з відділу, - і бігом у Піонерський парк, на саму гору! Стару водонапірну башту за стереокіно пам'ятаєш? Тридцять кроків ліворуч. Там усе побачиш. А я з технарями вже виїжджаю. Бігом, але без паніки.

Я подумав: якщо «без паніки», то це означає, що «проблема» вже не дихає, і я можу ще раз обдерти мою кохану Контору Глибокого Буріння.