Дмитро Анатолійович Жуков - Небо над Іраном ясне

з настанням 15-го століття хіджри. Але в самому Ірані більше користуються сонячним календарем, за яким у них зараз на дворі 1376 (книжка була написана 1998 – прим. перекл.) рік, що почався в березні. Був ще введений останнім шахом календар, що починався в 559 році до н.е., за яким, якби він не був скасований в передреволюційній обстановці, зараз був би 2527 (очевидно 1968 ? – прим. перекл.) рік. При такій великій кількості календарів, хоча існують всякі порівняльні таблиці, навіть вчені мужі часто плутаються, намагаючись дати одну і ту ж дату за різними календарями, що автоматично переноситься перекладачами на іноземні тексти повідомлень про імама Хомейні, в чому я не раз переконувався. А час годинника, вилітаючи з Москви, доводиться переводити на півгодини назад, хоча в наших колишніх закавказьких республіках різниця в годину.

        Мовою Азері в Ірані говорить більше людей, ніж в пострадянському Азербайджані. Але іслам національностей не визнає. Як для християнської церкви "немає ні елліна, ні іудея", так і перед обличчям Аллаха усі рівні - що перс, що тюрк, що курд… На фарсі, через який свого часу іноземці назвали країну Персією, говорять майже всі, як по-російськи спілкуються усі "тюркомовні народи", від якутів до туркменів, уже не розуміючи родинних діалектів.

        Оскільки ми вже заговорили про давнє літочислення, то не гріх згадати, що в II або III тисячолітті до н.е. на великий простір на південь від моря, яке пізніше назвали Хозарським або Каспійським, прийшли арійські народи. Від них і пішла назва країни - Іран. Чи не тому тут часто зустрічаються чорняві люди з сірими і зеленими очима і європеоїдними рисами, а в музиці, поряд зі східними, зустрічаються мелодії, що нагадують вагнерівські і вкрадені Дунаєвським? Справді, варто прислухатися при нагоді до іранського гімну…

                                      * * *

        Імам Хомейні повторював за Цицероном, що історія - вчителька життя, і часто вдавався до прикладів з минулого, а часом воно просто втручалося в сучасне життя, викликаючи кипіння умів і аж ніяк не схоластичні суперечки. Самі іранці свою давню історію сприймають, як віддзеркалення міфів і легенд, відображених в "Ведах", "Махабхараті", "Авесті" і особливо в "Шахнаме", літературному творі, який, за мусульманськими джерелами, був написаний на дванадцяти тисячах спеціально вироблених телячих шкур.

        Стародавні греки і римляни наповнили її (історію) брязкотом зброї, вихвалянням своїх перемог і зневажливими характеристиками перських владик.

        Історія смутно пам'ятає мідян, які розправилися з Ассирією і, в свою чергу, підкорених персами, що жили на південному заході Ірану, в районі квітучого і понині міста Фарси (Персісам по-грецьки) в середині VI століття до нашої ери на чолі з царями з династії Ахеменідів. Кир Великий завоював Центральну Азію і Близький Схід, виблискували його столиці Сузи, Екбатан, Пасаргад. Царі Камбіз і Дарій розсунули межі імперії від Індії до Балкан, придушивши опір лідійців, вавилонян, єгиптян і побудувавши Персеполіс, величні руїни якого мені пощастило побачити і запам'ятати назавжди.

        Кожен з підкорених народів зберігав свою мову, релігію, звичаї, закони, але на чолі його стояв перський сатрап, що стежив за тим, щоб добробут підданих не зменшувався і податки надходили вчасно, хоча саме слово, дароване світу теж через стародавніх греків, має негативний відтінок. Перси хизувалися чудовим одягом та озброєнням, в них виховували войовничий дух, почуття честі, правдивості і любові до слави.

        Державною релігією був зороастризм, заснований міфічним пророком Заратуштрою, який стверджував, що світ це арена боротьби бога світла Ормузда і бога темряви Ахрімана. Це від нього світові релігії почерпнули есхатологічну ідею кінця світу, воскресіння з мертвих і навіть народження майбутнього рятівника Дівою, але занепалому ангелу поруч з Богом місця не знайшлося.

        Однак Дарій і його син Ксеркс обламали зуби об Грецію при Марафоні і Саламіні, а через півтори сотні років Олександр Македонський, розгромивши величезне перське військо, маючи всього 40 тисяч бійців при Граніці і Гавгамелах і святкуючи перемогу в Персеполісі чи то демонстративно, чи сп’янівши спалив його. Не допомогли персам ні бойові колісниці, ні чудова поштова служба, заступництво мистецтвам, інженерні досягнення, які ознаменувалися з'єднанням Нілу і Червоного моря каналом. Цивілізація тендітна, коли за справу береться рішучість і геній полководця.

        Минаємо досить відомих Селевкідів, парфян, битви з римлянами і підходимо до династії Сасанідів з того ж Фарсу, яка правила в Ірані чотири століття, то благоденствуючи, то будучи охопленою міжусобицями. Шах Хосров Парвіз навіть захоплював Єрусалим і вивіз звідти "справжній хрест", на якому розіп'яли Ісуса Христа.

        Але тут налетіли арабські вершники з переможним зеленим прапором ісламу. Пророк Мохаммед помер у 632 році, а намісники халіфа вже через десять років управляли Іраном, і велика частина населення, як категорично кажуть немусульманскі історики, "вирішила прийняти іслам". Намісників не надто любили, але іслам був демократичніший за зороастризм. Неспокійний і талановитий народ, іранці приєднувалися до безгрішного імама Алі і його нащадків з духу протесту проти халіфів, і в народних заворушеннях простолюдини створювали нові дрібні династії, а геніальні поети і вчені, незважаючи на смуту, залишили вагомий слід у світовій культурі та науці в той час, коли Європа животіла в своїх темних століттях.

        При турках-сельджуках, які посунули з Туркестану була збудована фортеця Аламут, до якої, на жаль, я не міг дістатися, коли їхав в Казвін, через свій вік і неможливість дертися по гірських стежках. Я багато читав про грозу халіфів, убивць, що гніздилися там, і які кидалися в прірву по помаху руки повелителя з надією потрапити прямо в рай прохолоди, фонтанів і чарівних гурій, породжених уявою арабів, що жили в безводній спекотній пустелі, що нині визнано мусульманськими вченими із застереженням, що гра уяви не малює повної картини трансцендентного світу. Асасини-вбивці, які отримали свою назву від вживання одурманюючого гашишу, міцно увійшли в лексикон більшості європейських мов, породивши дієслово, що означає замах зі смертельними наслідками.

        Було і страшне нашестя монгольської військової машини, коли воїни онука Чингісхана винищили ассасинів, а заодно і добру дещицю жителів Ірану, які в жаху лягали на землю при появі одного-єдиного кривоногого монгола. За убивство монгола прирекли б на смерть жителів цілого міста. Але монгольська династія Ільханів, задовольнивши свою пристрасть до вбивств і руйнувань, прийняла іслам і правила, за свідченням Марко Поло, який побував в столиці улусу Табрізі, вельми цивілізовано.

        Тамерлан, який побажав відродити монгольську імперію, нагромаджував трупи до самої Москви, а в Ірані склав піраміду з 70 тисяч відрубаних голів. Його ж нащадок Улугбек став чудовим астрономом, поетом і покровителем літератури. Усіх династій і воєн не перерахуєш,