Дмитро Анатолійович Жуков - Небо над Іраном ясне

Написана 1998 року праця російського письменника Дмітрія Жукова "Небо над Іраном ясне" містить політичну біографію імама Хомейні, пояснює передумови, причини та розвиток Ісламської революції в Ірані, а також збірку промов імама Хомейні та його лист (1989) до радянського лідера М. С. Горбачова. Якісний переклад українською з урахуваням оригінальної вимови перських та арабських імен зроблений 2020р. на замовлення "Гуртом".
Дана праця буде цікавою далеко не лише для вузьких спеціалістів-ісламознавців чи іраністів. Розрахована на широкий читацький загал, але у першу чергу для всіх тих, хто цікавиться політичною історією ХХст. Збірка промов імама Хомейні містить чимало мудрих висловів, а враховуючи, що імам був не лише релігійним лідером, але й практиком - державним діячем Ірану, архітектором унікального в світі політичного устрою "велаєт-е-факіх".

- Небо над Іраном ясне [calibre 3.39.1] 1077K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Дмитрий Анатольевич Жуков (переводчик)

Жуков Дмітрій

НЕБО НАД ІРАНОМ ЯСНЕ

Нарис

політичної біографії

імама Хомейні

Перекладено «Гуртом»

2020

Зміст

В ІМ'Я АЛЛАХА!

ЧАСТИНА ПЕРША: ввідно-історична

ЧАСТИНА ДРУГА: біографічна

ЧАСТИНА ТРЕТЯ:  кінцева

ПРОМОВИ ІМАМА ХОМЕЙНІ

ВІД РЕДАКЦІЇ

З ПРОМОВИ ПЕРШОЇ,

З ПРОМОВИ ДРУГОЇ,

З ПРОМОВИ ТРЕТЬОЇ,

З ПРОМОВИ П'ЯТОЇ,

З ПРОМОВИ ШОСТОЇ,

З ПРОМОВИ СЬОМОЇ,

З ПРОМОВИ ВОСЬМОЇ,

З ПРОМОВИ ДЕСЯТОЇ,

ПРОМОВА ОДИНАДЦЯТА

ПРОМОВА ТРИНАДЦЯТА

ПРОМОВА ШІСТНАДЦЯТА

ПРОМОВА СІМНАДЦЯТА

ПРОМОВА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

ПРОМОВА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

ПРОМОВА ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

ПРОМОВА ДВАДЦЯТЬ СЬОМА

З ПРОМОВИ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШОЇ,

ПРОМОВА ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

ПРОМОВА ШІСТДЕСЯТ ДРУГА

РЕЛІГІЙНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ ЗАПОВІТ ІМАМА ХОМЕЙНІ

ПОСЛАННЯ ІМАМА ХОМЕЙНІ М. С. ГОРБАЧОВУ

ПОЯСНЕННЯ ДО ПРОМОВ ІМАМА ХОМЕЙНІ

В ІМ'Я АЛЛАХА!

Написаний Дмітрієм Анатолійовичем Жуковим нарис політичної біографії імама Хомейні безумовно можна вважати успішною роботою автора, академіка, відомого російського письменника і мислителя високого рангу.

        Д.А. Жуков, безсумнівно, відчуває особливу симпатію до покійного імама Хомейні (нехай буде з ним милість Аллаха!), його особистості та його життєвого шляху. Цьому сприяли зустрічі автора (в Росії і під час неодноразових поїздок в різні міста Ірану), з компетентними іранськими політичними і релігійними діячами, а також з вченими, які знали імама, описували його життя і коментували його праці. Дискусії з ними автора, який жадав нових даних, дали йому можливість зібрати необхідну інформацію і матеріали про Вождя для своєї роботи.

        Незважаючи на те, що особистість, життєвий шлях і духовна спадщина імама Хомейні набагато повніша і ширша, ніж зміст цієї роботи автора, який не мав безпосереднього доступу до подій революції і не стояв біля її витоків і звершень, її можна оцінити як гідну подяки, оскільки він в межах своїх можливостей намагався зобразити революційні події і боротьбу імама Хомейні проти деспотизму і освітив протистояння шиїтського духовенства і країн-колонізаторів, в тому числі Великобританії, CШA та інших егоїстичних західних держав. Автор підкреслює визначну роль лідера в боротьбі шиїтського духовенства і перемозі ісламської революції. У нарисі докладно простежується весь життєвий шлях імама Хомейні. Зокрема, про його життя і діяльність, починаючи з 1962 року, надається всебічний аналіз, виділяється, як пріоритет, велика любов іранського народу до свого вождя і підкреслюється, що народ отримував від імама нові уроки в політичному, релігійному, ідеологічному та громадському аспектах.

        Революція 1979 р. Ірані була ісламською, бо її рушійною силою було шиїтське духовенство, і воно довело, що має міцну, цілеспрямовану, потужну структуру, цілком здатну отримати додатковий авторитет і благонадійну репутацію.

        Імам Хомейні був стрижнем і основним фактором перемоги Революції, він був єдиним, хто зумів не тільки довести ідею революційного ісламу, а й втілити її в життя.

        Після злощасних століть імам Хомейні забезпечив Іранові на стику XX і XXI століть справжню незалежність, свободу, славу, а іранському народу гідність і пошану.

        На закінчення мені хотілося б подякувати ще раз панові Д.А. Жукову і висловити задоволення ходом розвитку російсько-іранських відносин в політичній, економічній та культурній сферах. Бажаю російському видавництву "Палея" щастя і нових творчих успіхів.

  Мехді Сафарі,

  Надзвичайний і Повноважний Посол Ісламської Республіки Іран в РФ

  Листопад, 1998 р.

ЧАСТИНА ПЕРША: ввідно-історична

В епоху загального розчарування в особистостях, які намагалися змінити світ на краще революційним шляхом, і боязких сподівань на появу вождя, віруючого і гідного довіри, позбавленого почуття самолюбування і корисливості, спраги до влади і байдужості до народних страждань, що б ви сказали про такий феномен?

        З дитинства він був пам'ятливий, серйозний, побожний і нездатний до поганих вчинків. За сімейною традицією він обрав кар'єру вченого-богослова і пройшов всі її стадії, являючи собою зразок слухняності вчителям і старанності в осягненні релігійних догм і безлічі мов і наук, що, однак, не висушило його душі, залишивши місце творчим сумнівам, поезії і прагненню зблизити містичні абстрактні теорії з вічнозеленим деревом життя.

        У свій час він одружився і знайшов в сімейному житті любов і вірність, був ощасливлений п'ятьма дітьми, які радували його своїми успіхами і прихильністю, і освятив все їхнє життя. Він був завжди справедливий і проникливий - від його пильного погляду не могли сховатися ні нещирість ні багатообіцяючі задатки тих, хто спілкувався з ним. Чудовий педагог і оратор, він виростив учнів, які не тільки назавжди залишилися вірними його ідеям, а й готові віддати за нього життя. Натура цілісна, він ніколи не кривив душею, висловлювався вільно і так переконливо, що його перевага рідко викликала неприязнь колег, яких він не затінював собою на зборах, чітко розмежовуючи марнославство і справу. Написавши кілька десятків об'ємних праць і отримавши відповідні звання, він по праву вважався найавторитетнішим вченим, але не прагнув до будь-якої влади, навіть академічної, поки політика сама не вторглася в його світ, присвячений Богу, і не змусила безоглядно відстоювати свої ідеали.

        Це сталося, коли йому минуло шістдесят, коли тиранія замахнулася на все, чим він жив, на Божественне право, яке він знав напам'ять, і він обрушився на тиранію з усім запалом своєї безгрішної душі, відразу перетворившись на харизматичного лідера, знайшовши небачену духовну владу над віруючими і тими, хто згадав про віру предків, знаходячи без будь-якої натуги яскраві слова, ще більше бентежачи нерішучих, і в той же час даючи їм почуття впевненості в тому, що вони, нарешті, знайшли сенс життя.

        Його заарештовували і залякували, але він жодного разу не пішов на компроміс з тими, кого вважав недругами народу і хулителями Бога. Його вислали з країни, але навіть в п'ятнадцятирічному вигнанні жодного дня не вщухав його громовий голос, долітаючи до найзлиденнішої хатини на його батьківщині. Чистота його помислів, непідробна щирість, невигадлива геніальність його послань і промов, усім відомий аскетизм і неухильність в дотриманні релігійного обов'язку, цілковита нездатність помічати життєві незручності, презирство до політиканства і повагу до політики, якщо вона повністю підпорядкована Божественному праву, вселяли