Ніла Зборівська - Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

агресивного об’єктного ставлення. Інтроекція «хорошого» об’єкта є передумовою духовного розвитку, за Кляйн, адже проекція «хороших» почуттів на матір є істотно важливою для формування здатності розвивати «хороші» об’єктні стосунки у світі та інтегрувати своє Его. Надмірна перевага інтроективних процесів «хорошого» вмісту призводить до манії величі, надмірна перевага проективних процесів «хорошого» вмісту — до самознецінювання. Тому на основі механізмів інтроекції та проекції можна вивчати механізми ідентифікації творчого суб’єкта у психоісторії літератури.

Оскільки активність інстинкту смерті, що відхиляється (проектується) у зовнішній світ, але частково залишається усередині організму, є паралельною інстинкту життя, то інтроекція «хорошого» материнського образу збільшує силу внутрішнього інстинкту життя, утворює життєво важливу сутність характеру. Так інтерналізований «хороший» і «поганий» материнський об’єкт, у теорії Кляйн, закладає материнський код як первинне ядро Супер-Его (Над-Я), символізуючи боротьбу двох інстинктів, які борються всередині людської психіки.

Батьківський код

Едіпова ситуація у теорії Кляйн означає інстинктивне перенесення лібідозної фіксації «з материнських грудей на батьківський пеніс»[57]. Ранні едіпові стадії тут означають перевагу деструктивних імпульсів, коли несвідоме немовля пристрасно прагне проникнути в материнське тіло і володіти його змістом. Оральне та анальне бажання формується незалежно від статі дитини. Однак лише генітальні бажання активізують значення батьківського об’єкта, який так само переводиться у внутрішній і зовнішній плани дитини як «хороший» та «поганий» об’єкт. Зрештою, два небезпечні об’єкти — «погані груди і поганий пеніс стають прототипом внутрішніх та зовнішніх переслідувачів»[58].

Перенесення лібідозної фіксації з материнських грудей на батьківський пеніс означає, що генітальні бажання дитини об’єднуються з оральними, а результатом синтезу стає «оральне та генітальне ставлення до пеніса батька»[59]. Оральні бажання щодо батьківського об’єкта, вважає Кляйн, призводять до його інтерналізації, тобто переведення у внутрішній план як «поганого» і «хорошого» об’єкта, що починає відігравати важливу роль у внутрішньому світі дитини: бажаний і ненависний батьківський пеніс існує для дитини не лише як частина батьківського тіла, але і як існуючий об’єкт всередині материнського тіла. У зв’язку з цим активізується жадність, властива оральній стадії. Вперше спрямована на материнські груди заздрість супроводжується ревнощами: коли дитина фрустрована, то в її фантазіях батько і мати володіють бажаними об’єктами (материнськими грудьми або батьківським пенісом).

Інфантильні сексуальні теорії виникають на основі комбінування батьківських фігур: «мати, що містить в собі пеніс батька або всього батька; батько, що містить в собі груди матері, або всю матір; батьки нероздільно злиті у статевому акті»[60]. Саме ці інфантильні теорії про батьків, породжують фантазію про «жінку з фалосом», яка займає важливе місце у всіх світових міфологіях: історіях про фалічну матір, уробос, материнський гібрид тощо. «Жінка з бородою або з фалосом, — як зазначає Е. Нойманн, — втілює свій уроборичний характер через нерозмежованість чоловічого і жіночого. І лише пізніше цей гібрид замінює певні у статевому відношенні фігури, а наразі його змішаний, подвійний характер є найраннішою стадією, звідки потім почнеться розподіл протилежностей»[61]. Отже, з погляду аналітичної психології, яку в даному разі репрезентує думка Нойманна, йдеться про фантазуюче переведення комбінованих батьківських фігур всередину психіки на ранніх стадіях розвитку, або про так званий процес інтерналізації. Розвиток реалістичного відношення до батьків, що формується на пізнішому шляху онтогенезу, означає сприймання їх «як відокремлених персонажів», внаслідок чого міфологізація їх фігур втрачає свою силу. М. Кляйн вважає, що реалістичне ставлення зароджується вже на депресивній стадії. «У процесі подолання едіпового комплексу і досягнення примату генітальної зони, — стверджує вона, — дитина набуває здатності надійно розміщати хороші об’єкти у своєму внутрішньому світі й розвивати стабільне ставлення до своїх батьків. Все це означає, що вона поступово долає і модифікує тривогу переслідування і депресивну тривогу»[62]. У результаті — батьки стають реалістичними персонажами, а лібідозні й агресивні бажання переносяться з першого об’єкта, яким є мати, на інші об’єкти з допомогою проекцій, що обумовлює формування символів та активність фантазування. Активізація депресивної тривоги стимулює проекції, розподіл бажань та емоцій на користь інших об’єктів.

Отже, психічний поступ означає здобуття принципу реальності, тоді Его інтегрується, адаптується до реальності, розширюється функція свідомості, відбувається синтез неусвідомлених процесів, а також диференціація між свідомими і несвідомими частинами психіки, серед інших психічних захистів домінуючим стає витіснення інстинктів та їх контроль.

Суттєвим фактором людського розвитку стає функція заборони[63], тобто здатність психічного ядра Его пригнічувати інстинктивні бажання. Людський суб’єкт, за словами С. Жижека, «виникає шляхом десексуалізації стосунків людини з універсумом»[64]. Тому згасання едіпового комплексу означає початок латентного, або пізнавального періоду, тоді ставлення до батьків більш надійне і безпечне, інтроектовані (тобто переведені у внутрішній план) батьківські образи відповідають образам реальних батьків, пригнічення інстинктивних едіпових бажань стає ефективнішим, а тому сприймаються батьківські санкції та зауваження.

Подолання конфліктів щодо батьків є частиною процесу модифікації депресивної тривоги та створення психічного утворення, що впливає на мислення і поведінку людини — ідеалу-Я або Над-Я. З. Фройд пов’язує виникнення ідеалу-Я з першою найважливішою ідентифікацією індивідуума, якою є фігура батька[65]. М. Кляйн — з першою ідентифікацією, тобто материнським об’єктом. Вона також звертає увагу на здатність суб’єкта об’єднувати батьків, що позитивно впливає на становлення характеру[66]. Все це дає підстави стверджувати про три шляхи формування ідеалу-Я: материнський, батьківський і батьківсько-материнський. У психоісторії антиколоніальної української літератури простежується материнський шлях формування ідеалу-Я за явної недостачі батьківського; у західноєвропейському світі (де повноцінно функціонують патріархальні держави, а універсальне поняття «держава» адекватне Ідеї Розуму[67]) — батьківський шлях при маргіналізації материнського. Імперський світ формує ідеал на основі образу авторитарного батька, що адекватний Ідеї маскулінності, тобто культивованої «мускульної сили» при зневазі материнського об’єкта.

Страх бути знищеним означає, що внутрішній «хороший» материнський об’єкт (чи батьківський, залежно від національної психології) може бути знищений. Ця ситуація яскраво представлена в історії антиколоніальної української літератури. Тривога виникає у зв’язку з тим, що саме цей первісний материнський (батьківський) об’єкт «дає відчуття необхідної умови, гарантії збереження життя»[68]. Загроза, що виникає перед національною самістю як цілісною психікою, виходить з інстинкту смерті і пов’язана з небезпеками, які очікуються від інтерналізованих страхітливих батька або матері, що, наприклад, представляють в психоісторії української літератури імперське Супер-Его (Над-Я), яке символізує «поганих» батьків.

Здатність дитини рівноцінно ставитися до обох батьків, на відміну від первинного інфантильного бажання їх розділяти, викликаного ревнощами, стане важливою умовою повноцінного духовно-психічного життя. Відповідно онтогенезу в психоісторії української літератури національне самоусвідомлення пов’язане зі здатністю об’єднувати батьківські сутності.

1.2. Батьківський код у теорії онтогенезу З. Фройда

На ранніх етапах свого становлення національна культура демонструє зв’язок з природою