Ніла Зборівська - Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

материнського образу на улюблені та ненависні його аспекти, то на другій (синтезуючій) їх поєднання веде до сприймання материнського об’єкта як цілісного і породжує меланхолійні почуття. Депресивна ситуація означає істотний крок в емоційному та інтелектуальному розвитку дитини. Досвід переживання депресивних почуттів, вважає Кляйн, сприяє продовженню інтеграції Его, синтезу зовнішньої і внутрішньої ситуації. На цій стадії важливим є потяг до репарації, тобто до відновлення або захисту пошкодженого деструктивними імпульсами улюбленого об’єкта. Шизоїдні механізми модифікуються, втрачають силу, що зумовлює підвищення рівня сприймання реальності. Однак нові зміни посилюють тривогу.

Якщо страхи переслідування дуже великі, а шизоїдні механізми занадто сильні, то подолати першу позицію дуже важко. Неподолана перша позиція, що означає неподолану тривогу переслідування і перевагу деструктивних імпульсів, у зрілому віці спричинює посилення точок фіксації майбутніх психозів (параної і шизофренії). Фіксація на першій стадії у дорослому віці означатиме народження шизоїдного характеру. Шизоїдним особистостям у їхніх об’єктних стосунках притаманні нарцистичні ідентифікації та особлива ворожість до світу. Саме шизоїдний характер, властивий імперському суб’єкту, культивує постмодерністський світогляд. Неподолана депресивна позиція породжує меланхолійний дискурс в антиколоніальній українській літературі. Поступ у психічно-духовному розвитку залежить від переваги любовних імпульсів над деструктивними.

Отже, інстинкт смерті (деструктивні, або руйнівні потяги) є первинним фактором для виникнення тривоги; перший материнський об’єкт, проти якого спрямовані деструктивні (смертоносні) імпульси, є також і об’єктом любові; взаємодія між ненавистю (мортідо) і любов’ю (лібідо), тобто інстинктом смерті та інстинктом життя, передбачає їх злиття або абсолютне розщеплення, що й стає причиною тривог і страхів; ослаблення деструктивних імпульсів відбувається з допомогою лібідо, яке гамує тривогу, тобто могутність інстинкту життя утримує і нейтралізує її.

Головні психічні захисти материнського коду

Активізація деструктивних імпульсів, як відомо, у свою чергу активізує тривогу, проти якої виставляються головні психічні захисти, що вперше формуються на ранній стадії розвитку, а згодом постійно супроводжують психорозвиток індивідуума. Найголовнішими з них М. Кляйн вважає: розщеплення, ідеалізацію, заперечення, механізми проекції та інтроекції. З їх вибором пов’язана фантазуюча діяльність суб’єкта під час так званих творчих сублімацій.

Розщеплення (фрагментація)

Інстинкт смерті, що дає початок тривозі, присутній всередині організму і сприяє процесам розщеплення. Оскільки страх смерті набуває на першій позиції форми страху переслідування, то страх перед власними деструктивними імпульсами прикріпляється до материнського об’єкта як могутнього і неконтрольованого. Життєва необхідність справлятися з тривогами, які виникають, розвиває фундаментальні механізми захисту, у зв’язку з чим деструктивні імпульси проектуються частково назовні (первісно — на материнські груди). Однак частина їх залишається також всередині, вони формують страх бути знищеним зсередини й підсилюють тривогу. Від надмірної тривоги рятують недостатня зв’язність і потяг Его до розпаду на частини. Тобто мова йде про те, що інфантильне Его несвідомо розщеплює не лише загрозливий об’єкт, а й себе, результатом чого стає розсіювання зовнішніх і внутрішніх деструктивних імпульсів, які були джерелом небезпеки. Тривоги, які стимулють механізм розщеплення, мають фантазуючий характер. Наслідки розщепленої фантазуючої діяльності цілком реальні, адже формують людський світ. Саме цей інфантильний механізм розщеплення є основою імперської культури. «Я вважаю, — писала М. Кляйн, — що первинна тривога, пов’язана зі страхом бути знищеним деструктивною силою зсередини, разом зі специфікою відповіді Его, що полягає у розпаді на частини або розщепленні себе, може бути особливо важливим компонентом у всіх шизофренічних процесах»[53]. Отже, психоаналіз фіксує характерну відповідь на загрозливу психічну ситуацію через фрагментацію. Дезінтеграцію об’єктності як реактивну психічну ситуацію захисту використовували у своїх дослідженнях Ж. Лакан, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, Ж. Дерріда та ін. За цією інфантильною психологікою діяла російсько-імперська більшовицька психополітика, прагнучи ослабити український об’єкт, що потужно інтегрувався на минулому порубіжжі. Тому імперська психополітика вводить несвідомий український колоніальний об’єкт у ситуацію громадянської війни. Символом дезінтеграції національного об’єкта стануть «Вершники» Ю. Яновського, текст, який відображає розпад національної сім’ї: всі сини воюють у різних арміях, а батько і мати не можуть їх зібрати в єдину силу.

Ідеалізація

Протилежним до розщеплення загрозливого об’єкта психізмом є ідеалізація, за якої «хороші» аспекти улюбленого об’єкта перебільшуються, що означає захист від страху, який породжують «загрозливі» аспекти об’єкта, що переслідують. Ідеалізуючі уявлення походять зі страху переслідування, детермінуються «могутністю інстинктивних бажань, метою яких є безмежне задоволення», створюють «картину невичерпних і завжди щедрих, — іншими словами, «ідеальних» грудей»[54]. Отже, ті аспекти материнського об’єкта, що приносять задоволення, дитина прагне зв’язати у цілісний об’єкт, який протидіятиме процесам розщеплення і розсіювання, сприятиме інтегрованості. З внутрішнім «хорошим» об’єктом Кляйн пов’язує формування та зміцнення Его. Механізм ідеалізації материнського образу активно використовують національні поети-романтики.

Заперечення

З ідеалізацією пов’язаний такий психічний захист від тривоги, як заперечення фрустрації і переслідування. Внаслідок такого уявлення не лише відбувається відокремлення «поганого» і «хорошого», об’єкта-переслідувача й ідеалізованого об’єкта, але й заперечується факт існування «поганого» об’єкта. Цей механізм інфантильного захисту розгортався у соцреалізмі на основі романтичної імітації задоволеного бажання. А імітація задоволеного бажання вела до заперечення психічної реальності. «Заперечення психічної реальності, — зауважує М. Кляйн, — стає можливим лише завдяки сильному почуттю всемогутності, яке є фундаментальною характеристикою ранньої психіки»[55]. Отже, у галюцинаторному захисті, що з’являється на ранніх стадіях онтогенезу, можна виокремити два різні, але взаємопов’язані процеси: всемогутній виклик з допомогою уяви ідеального об’єкта (ідеалізації) і всемогутнє знищення поганого об’єкта (заперечення).

Механізми інтроекції та проекції

Уявлення, формуючись на основі ставлення до материнського об’єкта, передбачають його інтроекцію (переведення у внутрішній світ, тобто у внутрішній образ) і проекцію (переведення у зовнішній світ, або образ реальності). Такі первісні уявлення впливають на психічне формування взаємодії між зовнішніми і внутрішніми об’єктами та ситуаціями у дорослому житті. Тому механізми інтроекції та проекції також є ранніми Его-механізмами, пов’язаними з психічним захистом від тривоги. М. Кляйн виходить з того, що характер розвивається шляхом інтроекції об’єктів через оральне лібідо відповідно до первісної інтроекції материнських грудей як незнищенного об’єкта[56]. Тобто, коли «хороший» об’єкт (материнські груди, а згодом цілісний материнський образ) буде переведений у внутрішній план переважно в ситуації любові та задоволення, це сприятиме утворенню доброякісного аспекту раннього Над-Я (Супер-Его) як повноправного представника інстинкту життя всередині людської психіки. Взаємодія процесів інтроекції та проекції зумовить розвиток індивідуального характеру. У негативних станах (фрустрація, ненависть) формуватиметься потяг до втечі від свого внутрішнього материнського об’єкта, що сприятиме утворенню злоякісного характеру.

У дитячих фантазіях шалені напади на тіло матері супроводжують анальні й уретральні імпульси як сублімація видалених небезпечних субстанцій (екскрементів) назовні та поміщення їх всередину материнського тіла. Так відколюються шкідливі елементи самості дитини, проектуючись на матір. У зв’язку з цим мати сприймається як погана самість. Ці проекції згодом стають протопипом