Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » УПА у вирі боротьби 📚 - Українською

Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

232
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "УПА у вирі боротьби" автора Юрій Борець. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 112
Перейти на сторінку:
потривав би більше п'яти годин, але упівці витратили на нього аж шістнадцять, поки не опинилися під згаданою сосною.

Обсушивши трохи себе, Чумак підібрав із землі недавно кинуту ним шкуринку зі солонини й почав натирати нею свої чоботи. За кожним пострілом чи вибухом жіночого лементу він ледве не до крови кусав долішню губу, а вкінці не витримав:

- До чорта! Я не можу більше цього зносити! Ходімо!

Зібралися разом, вишикувалися й рушили в напрямі села, хоч їхній чин скидався на божевілля.

Сніг усе рідшав і рідшав, а згодом цілковито перестав падати, наче б хотів бодай на хвилину відкрити перед Чумаком і Журбою панораму рідного села. Вони ж ішли суворі й насуплені, подібні до хмар, які звисали так низько, що, здавалося, їх можна було досягти рукою. Чумак вів перед, протоптуючи стежку, а за ним гусаком на віддалі кількох кроків один від одного ступали його друзі, насторожені, мов готові до скоку тигри.

Село лежало в долині, розкинувшись по обидвох берегах річки. Його населення складалося із 500 українських родин і 400 польських. Раніше у ньому жило ще й 6 родин жидівських, але їх вимордували в часі німецької окупації.

Рідне село… Перед Чумаком наче на екрані проходили у спогадах прожиті тут веселі й щасливі літа юности. Ось тут він полював на зайців із парохом О. Капустянським, там бігав на лещатах, а он видно стареньку церкву, недалеко від якої стоїть його хата. В ній батьки, родина. Щось несамовито здавило груди. Чи живуть іще?!.

А потім пригадалася Марійка. Вона була така жвава й активна всюди - в кооперативі, в аматорському гуртку при читальні, серед юнацтва. Що з нею сталося?

Роздуми Чумака перервав різкий вигук Міші:

- Увага!

Друзі доходили до малого потічка, над яким знаходилося кільканадцять хат. У кущах раптом заметушилися люди й почали тікати. Чумак миттю здогадався, що це свої люди втікають від переслідувань банди, й голосно гукнув:

- Не бійтеся! Свої!

Люди остовпіли. Що то за свої можуть бути тут? А може, і свої, бо не стріляють, та ще й говорять по-українськи! Стояли перелякані до краю, не знаючи, що чинити, а тим часом упівці вже підійшли до гурту.

Пізнавши Чумака й Журбу, жінки й діти заплакали з радощів, а чоловіки почали оповідати наввипередки про пережиті страхіття. Всі були певні, що вони вже врятовані, й нікому навіть на думку не прийшло, що рятівна сила - це тільки чотири упісти.

- Говоріть тихше, - попрохав Журба й почав розпитувати про кількісний стан банди.

Знову почали оповідати всі нараз. Виявилося, що в ній є польські вихідці з Динова, Горти й Казимирівки, а також багато й лубнівських поляків. Усіми керує й верховодить Барц.

- Кого тут замордували? - похмуро запитав Журба. Відповідь була, що багатьох, бо стріляли цілий день. Із сусідів забиті Пудлик, Троян і Шевчик…

За той час Міша й Сова провірили кілька хат. В одній із них Міша сів на стілець, а Сова закликав до неї всіх людей. Намоклі діти, позамотувані ганчір'ям, тряслися від холоду, а старші розгублено ступали з ноги на ногу. Господиня заметушилася.

- Чоловіче, розпали вогонь, - сказала вона, - дивися, які всі мокрі й перемерзлі.

Через кілька хвилин на дубовому столі з'явилася велика житня хлібина, цибуля, сіль і глечики з молоком. Вони були останніми на господарстві, бо корову вже забрали напасники.

Випивши горнятко молока, Чумак став біля вікна і глибоко замислився над тим, що робити далі. На них розраховували люди, шукали порятунку, а їх було тільки четверо. Та тут майнула думка, що ці люди гинуть за свою приналежність до української нації, гинуть, бо не мають зброї, а їх четверо - це загартовані повстанці та ще й озброєні по зуби. Якби так…

У цю мить молодий хлопець Андрій Пудлик приніс до хати кріса, якого витягнув десь зі стодоли. Сова почав перевіряти, чи він забезпечений, а думка Чумака шугала далі: «Якби так зорганізувати хлопців! Зброї в селі багато. Але як із ними сконтактуватися?»

Стрілянина в селі рідшала. Більшість пострілів доносилася з його горішньої частини, де жили Чумакові батьки, й Чумак іще більше нахмурився. Глянув на Андрія, на його споважнілий вигляд, на затнснений у руці кріс і зрозумів, що їх уже п'ятеро. Двері знову відчинилися, й до хати ввійшов сусід Щепко, учасник Визвольних Змагань. Наблизившись до Чумака, він розгорнув поли досить витертого старого кожуха, й перед упівцем блиснула ціпка мавзера.

- Скільки набоїв? - запитав Чумак.

- Вісімнадцять, - почулася спокійна відповідь. - Що робимо далі?

Таке питання подобалося Чумакові. Воно означало піднесення стану боєздатности групи до шести.

По хвилині ця шістка вже опинилася на вулиці. Чвірка упістів ішла попереду, зайнявши цілу широчінь дороги, а за нею слідували Щепко й Андрій. Про українських повстанців Щепко вже багато чув, але бачив їх уперше й тепер із захопленням дивився на їхні кремезні постаті, на приготовані до пострілу автомати. Затиснув сильніше мавзер у руці й собі.

Раптом іззаду форкнув кінь, і всі рвучко обернулися. Дорогою їхали сани, на яких сиділо двоє чоловіків. Сова наказав Щепкові й Андрієві провірити, хто іде, й по хвилині виявилося, що в санях є три трупи українців, яких везли на кладовище.

Упівці підійшли до саней, а поляки, впізнавши Чумака й Журбу, зблідли й, може, вперше у своєму житті почали говорити українською мовою.

- Я бачу, в нашому селі ще є чесні поляки, - сказав Чумак, а в голові вже снував плян дії і зненацька запитав:

- Ви нікого не зустрічали? За нами йде дві сотні бандерівців. Чи далеко вони?

- Я… я не відєв, - промимрив старший віком поляк. Хотів сказати «не видів», але це у нього не вийшло. Чумак обернувся до хлопців:

- Мусимо зачекати, доки не підійдуть наші. А ви, дядьку, везіть ці жертви на кладовище й не бійтеся. Ми будемо стріляти лише бандитів.

Селянин тремтячими руками вхопив батіг, ударив ним конятину й досить швидко від'їхав, так немов би мерцям спішилося.

Тим часом Чумак роздумував над тим, як діятиме вигадана ним історія про дві сотні бандерівців. Про них знала тоді ціла Східна Європа, а велику рекляму їм зробила й червона армія. В поході на захід червоноармійці питали перш за все, де бандерівці, а щойно пізніше цікавилися тим, де є німці. Одного був Чумак певний, що про цю новину бандити знатимуть у найкоротшому часі.

На підтвердження цього не довелося довго ждати. Зайшовши у глиб села, повстанці

1 ... 5 6 7 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «УПА у вирі боротьби», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "УПА у вирі боротьби"