Автор невідомий - Народні казки - Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Де плата за мого бичка?
А липа скрип-скрип.
— Що, не хочеш платити? То я тобі віддячу.
Побіг додому, взяв сокиру, і — до лісу.
Як ударив по стовбуру, а гроші золотим дощем посипалися. То розбійники у дуплі свій скарб мали.
Поносив Іван гроші мішком додому, насипав купу посеред хати і перебирає. Минає так день, другий. А на третій день найстарший брат заглянув через вікно до хати і побачив Івана за дивною роботою. Вірив очам і не вірив, та й побіг щодуху до середущого брата:
— Ходи, брате, щось тобі покажу.
Прибігли обидва, подивилися, і середущий брат думає вголос:
— Що нам зробити, аби ці гроші забрати?
— Заведемо його у темний ліс і там залишимо, — радить старший.
Як надумали, так і роблять. Зайшли до наймолодшого брата і почали манити його до лісу:
— Ходи, брате, там ще більше грошей наберемо.
А Іван мав ще залізну ступу, яку колись батько змайстрував. Він батька не пам'ятав і гадав, що це батькова ложка. Боїться він залишати ступу вдома, щоб хто не вкрав, і тягне її за собою до лісу.
Зайшли в дрімучий ліс, водять брати Івана й думають, що він десь відстане, а вони втечуть. Та Іван тягне за собою ступу і — ні кроку від них. Ходили-бродили, аж настала ніч. Напав страх на старших братів. Радяться, де ночувати. Каже Іван:
— Лізьмо на дуба.
Знайшли вони старого високого дуба і полізли. Старшим братам добре, бо вони голіруч, а Іван поки витяг свою ступу, то й північ прийшла.
Чують — хтось іде лісом. А то йшли розбійники. Прийшли і розсідаються просто під тим дубом. Вогонь розіклали і вечерю готують. Поки варилося, гроші порахували і під дубом закопали.
Запахла вечеря, а Іван шепоче:
— Браття, я хочу їсти.
— Тихше. Що будеш їсти?
— Я маю пляшку молока.
Почав пити, а потім каже:
— У них вечеря скоро буде. Ліпше виллю на них це молоко, а вони подумають, що це чарівний дощ, повтікають.
Іван почав лити молоко просто на якогось розбійника. А той розбійник був циган. Виставив язика, лиже молоко і примовляє:
— Ой, який солоденький дощик іде!
Розсердився Іван:
— Браття, я кидаю татову ложку!
— Йой, не кидай, Іване, бо погубиш нас! — просять брати.
Не послухався Іван, як кине ступу, як почала вона трощити гілля, гриміти-дзвеніти, розбійники налякалися, покинули вечерю і — втікати. Та ступа якраз захопила циганову ногу. Пошкандибав циган, а Іван — на землю, піймав цигана, відтяв йому кінчик язика і відпустив. Циган наздоганяє розбійників, кричить: «Чекайте!» А в нього виходить так, що розбійникам здається: «Тікайте!» Чешуть розбійники, аж у вухах свистить.
Іван собі сідає коло каші й гукає братам:
— Досить вам на дубі сидіти! Ходіть вечеряти.
Але брати бояться злізти.
— Та чого боїтеся? Я маю татову ложку.
Злізли таки брати, сіли коло вечері, а Іван копає яму під дубом. І викопав дуже багато грошей.
Як настав день, брати набрали два мішки грошей і кажуть Іванові:
— Будь тут. Ми віднесемо додому і повернемось по решту.
А як ішли додому, порадилися, що по дурного не прийдуть, бо він може комусь похвалятися про гроші, та можуть їх засудити, що когось пограбували.
А Іван сидить собі під дубом і далі копає. Викопав він собі золоту шаблю і дубельтівку. Озброївся і йде шукати друзів, бо братів як нема, так нема.
Надбіг назустріч вовк, а Іван цілиться в нього:
— Не убивай мене, — проситься вовк.
— Як будеш моїм другом, то не вб'ю.
— Буду твоїм другом.
Ідуть вони з вовком, а надбігає лис. Прицілився Іван.
— Не стріляй, Іване, — проситься лис.
— Якщо будеш нашим другом, то ходи з нами.
— Піду з вами.
Далі зустріли вони ведмедя.
— Якщо будеш нашим другом, то живим будеш, а ні — від кулі ляжеш.
— Рахуйте мене своїм другом.
Зустріли ще зайця. Вирішили убити його та пообідати.
— Не убивайте, — проситься заєць. — Я вам ще не раз у пригоді стану.
Стали вони жити в лісі. Заєць пасеться, а ведмідь, вовк та лис на полювання ходять. Зловлять яку звірину — Іванові несуть, а він уже ділить усім порівну. Але надокучило йому таке життя і каже побратимам:
— Чого нам жити у лісі, коли у селі набагато веселіше?
Прийшли вони до якогось села чи міста, а там чорні фани скрізь висять. Захотів Іван води напитися і зайшов до однієї хати. Кажуть йому:
— Нема води. Дванадцятиголовий змій усі криниці висушив, а в одній, де є вода, — сам сидить. Щодня йому за воду треба давати молоду дівчину. Сьогодні прийшла черга до царської дочки. Тому і чорні фани повсюдно. Сказав цар — хто врятує дочку, той стане на його місце.
Каже Іван:
— Які ви, люди, дурні, бо трохи і я нерозумний. Але покажіть мені, у якій криниці змій, і я цареву дочку врятую.
Привели люди Івана з побратимами до криниці і чекають, коли царева донька приїде. Нарешті привіз її, залляту сльозами, міністр. Стала вона над криницею, а Іван каже:
— Царівно, я тебе врятую.
— Якщо мене врятуєш, стану твоєю дружиною.
Наступила хвилина обіду. Прокинувся змій, піднімає своїх дванадцять голів.
— Де мій обід?
— Пообідаєш ти сьогодні раз і навіки, — каже Іван.
І почав змієві голови рубати. Відрубає одну, а вона знову приростає.
Гукає Іван:
— Бий, ведмедю, ями! Носи, вовче, голови, а ти, лисе, загрібай.
Іван стяв дванадцять голів, повідрізував язики, загорнув у хусточку і з царівною та міністром поїхав до царського палацу.
А царівна вже встигла всім Івановим побратимам червоні стрічки на шиї зав'язати. Так звірі й пішли слідом за бричкою до палацу.
Та дорогою міністр стяв Іванові голову, кинув його у канаву, а царівні сказав, що і її таке жде, коли вона не вийде за нього заміж. Мусила царівна поклястися, що батькові скаже, ніби міністр убив змія.
Міністр повернувся, забрав усі голови і поїхав до палацу.
А тим часом ішли звірі та й знайшли мертвого Івана у канаві. Зажурилися тяжко, а ведмідь каже:
— Треба лише цілющої води, і він оживе. Але хто нам принесе її з-за синього моря.
Каже лис:
— Ходи зі мною, зайче. Я прикинуся неживим, а ти притаїшся коло мене. Як прилетять сороки мене клювати, то ти постарайся одну спіймати.
Зловили сороку на полі, а вона почала скреготати-проситися. Лис каже:
— Нічого злого тобі не зробимо, лише віднесемо до начальника.
— А хто ваш начальник?
— Ведмідь.
Принесли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.