Енн Тайлер - Блакитне мереживо долі

не було можливості. Дивно, що у такої мобільної людини не було мобільного телефону. На той час Еббі вже придбала визначник номера, але користі з нього було небагато. Денні був «поза зоною досяжності» або «невідомим номером». Для нього треба було мати спеціальний дисплей: «спіймай мене, якщо зможеш».

Деякий час він жив у Вермонті, а згодом надіслав листівку із Денвера. Якось він працював із хлопчиною, який винайшов багатообіцяльний програмний продукт, але їхня співпраця тривала недовго. Здавалося, будь-яка робота, ділові партнери, географічні регіони Америки і дівчата постійно його розчаровували.

А у 1997 році він запросив родину на своє весілля. Воно мало відбутися у маленькому ресторані Нью-Йорка, де його майбутня дружина працювала офіціанткою, а він був шеф-кухарем.

«Ким був? Як це могло статися? Він ніколи нічого не готував удома, а його фірмовою стравою були консерви». Але нічого і думати, поїхали всі — Ред, Еббі, Стім та дівчата зі своїми чоловіками. Так, їх було забагато, але ж їх запросили! Денні сказав, що хоче бачити всіх, причому таким тоном, що свідчив про необхідність їхнього перебування там.

Тому вони орендували мінівен і поїхали на Північ у маленьке кафе, що насправді було більше схоже на бар: із дерев’яною стійкою, чотирма маленькими круглими столами та шістьма стільцями.

На весіллі ще були господар кафе, інші офіціантки та мати нареченої. Наречена, яку звали Карла, була одягнена у підперезану сукню для вагітних, що ледь прикривала її білизну. Вона була старшою за Денні (якому на той момент виповнилося 22 роки, досить небагато як для одруження). Її волосся насиченого каштанового відтінку мало виглядали неприродно, а блакитно-скляні очі — суворо.

Зрештою, вона виглядала старшою навіть за власну матір — пухкеньку фарбовану білявку у сарафані.

Однак Вітшенки старалися як могли: розпитували Карлу, де вони познайомилися із Денні, цікавилися у офіціанток, чи буде подружка нареченої. Відповіді були очевидними і короткими: Карла і Денні познайомилися на роботі, подружки у нареченої не буде.

Увесь час Денні поводився доволі доброзичливо як на себе самого. Одягнений у пристойний темний костюм і червону краватку, він люб’язно розмовляв із кожним гостем, але ввесь час повертався до Карли і турботливо клав руку їй на спину. Карла мала щасливий вигляд, але була дуже розгубленою, і поводилася так, наче забула вдома вимкнути газ. Говорила вона з нью-йоркським акцентом.

Для себе Еббі вирішила, що повинна дізнатися про життя Денні якомога більше, тому обрала матір Карли як прекрасний об’єкт для опитування. На весіллі під час церемонії Еббі сіла біля неї і вони перешіптувалися, нахиливши одна до одної голови і час від часу підводячи погляд на молодят.

Інші члени сім’ї сподівалися, що у такий спосіб вони нарешті дізнаються, що тут відбувається. Шлюб через кохання? Серйозно? І коли ж пологи?

Проповідник, якщо його можна було так назвати, був велосипедним кур’єром, який отримав ліцензію в універсальній церкві життя. Карла кілька разів відзначила, що він «має вишуканий вигляд». Якщо це справді так, то Вітшенки могли лише уявити, який вигляд він мав до церемонії. Він був одягнений у чорну шкіряну куртку (і це у серпні), неголений, із чорною борідкою. На його черевиках були навішені такі важкі ланцюги, що вони брязкали, замість того, щоб дзвеніти.

Проте до своїх обов’язків проповідник поставився відповідально: спитав нареченого і наречену, чи обіцяють вони кохати та оберігати одне одного, і після того як обоє сказали: «Так», він поклав руки їм на плечі і промовив: «Ідіть із миром, діти мої».

Офіціантки голосно закричали: «Ура!», поцілунок Денні з Карлою був довгим і щирим, тож Вітшенки полегшено зітхнули, сповнені надій на краще. А потім власник бару приніс декілька пляшок шампанського. Вітшенки святкували разом зі всіма, та оскільки вони все одно не мали змоги поговорити з Денні, бо він був зайнятий іншими гостями, вирішили їхати додому.

Вони ще раз привітали молоду пару і пішли.

Дорогою до машини всі почали розпитувати Еббі, що їй вдалося дізнатися від матері Карли.

— Насправді, небагато, — розповідала Еббі. — Мати Карли працювала у косметичному магазині, про її батька нічого не чутно. Карла вже була заміжня, але дуже недовго.

Еббі зізналася, що вона все чекала, коли у розмові випливе згадка про вагітність, але цього так і не сталося, а питати прямо вона не захотіла. Натомість Єлена (так звуть матір Карли) скаржилася на раптовість весілля. Вона говорила, що могла б підготували їм щось приємне, якби її завчасно попередили, але їй повідомили про подію лише за тиждень. Це порадувало Еббі, оскільки Вітшенки теж дізналися про весілля за тиждень, а вона ж хвилювалася, що вони повністю викреслені із життя свого сина. Але потім Єлена почала говорити про Денні: Денні купив костюм у комісійному магазині, Денні позичив краватку у начальника, Денні знайшов прекрасну однокімнатну квартиру над корейським магазином студії звукозапису. Вона справді знала Денні краще, ніж Вітшенки знали Карлу. І чому він завжди так легко віддає перевагу комусь іншому, а не власній родині?

Усю дорогу додому Еббі була дуже пригнічена.

Майже три місяці після весілля від Денні не було жодної звістки. А потім він зателефонував їм посеред ночі і повідомив, що Карла щойно народила дівчинку вагою 3 кілограми 100 грамів і що вони назвали її Сьюзан.

— Коли ми зможемо побачити її? — схвильовано запитала Еббі, а Денні відповів, що «трохи пізніше». Звісно, це було передбачувано, але з Денні це «пізніше» було дуже невизначеним. Це була перша онучка Вітшенків, і Еббі хвилювалася, що їх може не бути у її житті. Але на них чекав сюрприз на День подяки. Уранці зателефонував Денні, хоча він зазвичай ігнорував це свято, і повідомивши, що сідає на потяг разом із дочкою, запитав, чи може хтось зустріти їх у Балтиморі.

Дитина, якій було всього три тижні, а то й менше, була примотана до батька слінгом.[1] Вона була занадто маленькою, аби оцінити її зовнішність, але це не завадило всій родині обговорити, яка вона гарненька і на кого більше схожа. усі погодилися, що її чорняве волоссячко — точно, як у Вітшенків. Оскільки оченята були заплющені, про це вони вирішили посперечатися пізніше, а поки що спробували випростати пальчики, щоб з’ясувати, чи довгі вони, як у всіх Вітшенків.

Еббі дістала Сьюзан зі слінгу, але вона не прокинулася.

— Денні, а чому ти один? — обережно запитала Еббі.

— Я не один, мамо, я зі Сьюзан, — сказав Денні.

Еббі закотила очі, і Денні пом’якшав.

— Єлена зламала руку, тому Карла повезла її до травмпункту.

— О, як шкода, — відповіла Еббі, і всі інші теж почали висловлювати співчуття.

— А як бути з годуванням, вона зцідила молоко на день? — запитала Еббі.

— Ні, мамо, я привіз суміш, — показав він на рожевий вініловий наплічник.

— Суміш? Але ж у неї «перегорить» грудне молоко, — сказала Еббі.

— Перегорить? Не хвилюйся, Сьюзан звикла їсти з пляшечки, —