Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

— Дід Атанасій, Степанович! Дякую за крутезну гру та історію, але нам час додому! — Швидко тараторив Дамі, тягнучи друга за собою у бік будинку. При цьому не забуваючи махати старцям на прощання. — Ще побачимось! Бувайте! Не хворійте!

На цій ефектній ноті хлопчик на високих швидкостях перетнув простір від лави до дверей, відчинив ті, й протиснувся всередину будинку на пару з другом.

— Такі дружні. — З щирим задоволенням промовив дід Атанасій, коли хлопчики зникли з його поля зору.

— Пх. — Фиркнув Степанович, переводячи погляд на дошку для шахів. — Забудь про цих бешкетників. Краще нумо, зіграємо!

Поки його тягли за собою, Олег навіть не пискнув, що тут вже казати про інші реакції?

Тільки-но вони перетнули поріг його квартири, наче віддана своїй справі матуся, Дамі одразу повів Олега до своєї кімнати, висадив на ліжко, укутав у ковдру та виклав поруч все своє багатство смаколиків.

Десь між цими діями він ще встиг забігти на кухню, аби увімкнути чайник та розкласти пакетики чаю по чашках. І вже через кілька хвилин, дві чашки, з яких здіймався гарячий пар, стояли на тумбі, перед дітьми.

Солодкий аромат полуниці лоскотав ніс, через що якнайшвидше хотілося зробити ковток, і байдуже, що там ще не заварений окріп.

Олег заворушився, подаючи ознаки життя. Його голова нарешті вилізла з під прошарок ковдри, на зовні. Після чого хлопчик видихнув з полегшенням.

— Пхааа. Нащо ти мене так укутав? Я ледь не задихнувся. — Олег глянув на друга серйозним поглядом.

— А що я? Ти аж закляк від страху. Це найкраще, що спало мені на думку! — Почав захищати свої дії, добрими намірами, Дамі.

— У травні, коли на вулиці така спека?

— Ти тремтів! — Дамі стурбовано замахав руками, не знаючи куди себе діти.

— Пха.

Несподівано, Олег почав щиро сміятися у весь голос. Все ще закутаний у ковдру – він нагадував сосиску у тісті. З румʼяними щоками та широкою посмішкою, він хитався від сміху у всі боки. Подібна картина виявилась настільки кумедною, що тепер вже два хлопчики розливалися сміхом на всю квартиру.

Коли вони нарешті заспокоїлися, а Олег таки вибрався із мʼякої пастки, діти прийнялися за солодощі з чаєм. Поки в щоках хрустіло печиво, Дамі раптово згадав першопричину даного банкету.

— Тебе налякала історія Степановича та діда Атанасія? — Все-таки запитав він, після деяких дум.

— Просто, коли пішла розмова про війну, то я згадав дещо неприємне…

— Що саме?

Після короткої мовчанки Олег тихо відповів:

— Чудовиськ, котрі поїдають людей.