Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

«Мовчати? Це скучно. Хіба що ти зможеш зробити це особливим. Вмієш?»

Відповідь цієї дівки змусила мене зупинитися на кілька секунд. Тіна точно не з тих, хто програвала легко. Але ж і я не з тих, хто здавався.

«Вмію, але це вже не просто слова. Ти впевнена, що готова до такого рівня?» — написав, вирішивши, що пора трохи підняти ставки.

Відповідь знову не змусила себе чекати.

«Готова. Але чи зможеш ти довести, що ти не просто один із багатьох?»

Її впевненість була майже відчутна навіть через екран. Я розумів, що це гра не на один раунд, але Тіна вже встигла мене зачепити. І я вирішив: хоч би чим усе це закінчилося, я не здамся.

Дивлячись на екран, я почав розробляти план у своїй голові. О так, зваблю — заберу її серденько так, що навіть не помітить, як воно потрапить до мене. Хоча… хто знає, може, і своє віддам в обмін. Але це вже залежатиме від неї.

«Тоді тримайся, бо ця гра точно не для слабких», — написав я, знаючи, що зеленоока зрозуміє кожне слово.

«Тільки не розчаруй мене», — відповіла вона майже миттєво.

І в цей момент я зрозумів, що зустрів суперницю, яка грала на рівних. Але мене це не лякало. Навпаки, розпалювало ще більше. Зваблю її не лише словами — вона сама цього захоче.

Гра почалася, і зупинятися я точно не збирався. Впевненість Тіни заводила ще більше, а кожне її слово було новим викликом. Та й хіба є сенс стримуватись, коли на кону щось більше, ніж просто флірт?

«Розчарувати тебе? Навряд. Але питання, чи готова ти до того, що станеш залежною?» — відповів, додавши нотку інтриги.

Через кілька секунд її відповідь з’явилась на екрані:

«Залежність? Від тебе? Спробуй. Тільки не забудь, що я не з тих, хто легко здається.»

Слова цієї красуні знову викликали посмішку. Вона була справжньою загадкою, і мені шалено хотілося розгадати її. Це вже було не просто про гру чи підколювання. Це було про бажання — завоювати, довести, і, можливо, навіть втратити себе в цьому процесі.

Я задумався на мить, а потім написав:

«Здається, ти ще не зрозуміла. Я не граю, щоб виграти. Я граю, щоб залишитися.»

«Може, ти й не граєш, але я точно не хочу залишати все на твоїх умовах. Я ж бо теж не така проста, як здаюся», — написала зеленоока.

Мене це трохи здивувало, але ще більше підштовхнуло. Це було цікаво. Тіна була готова до боротьби, і це лише підігрівало мій інтерес.

«Ти ще не знаєш, що я можу запропонувати. Ти готова побачити? Бо я точно не зупинюся на половині шляху», — відправив я.

«Виглядає, що ти зовсім не боїшся складних викликів. Але ти впевнений, що готовий до мене?»

Її відповідь була настільки прямолінійною, що я на мить навіть відкинув усі попередні думки. Ця дівка явно була готова до реального випробування.

«Раз так, пропоную зустрітися. Що скажеш на прогулянку на квадроциклах? Тільки чесно — не боїшся? Заодно побачимо, хто з нас на що здатний. Граєш?» — написав я впевнено, навіть не сумніваючись, що вона погодиться.

Її відповідь не змусила довго чекати.

«А якщо я виграю?» — коротке повідомлення змусило мене усміхнутися.

«Не переймайся, програвати теж треба вміти,» — відписав я, відчуваючи азарт. Насправді, я знав, що це буде не просто прогулянка. Для мене це більше, ніж гонка. Це можливість побачити, хто вона насправді. Чи готова прийняти виклик?

Кілька хвилин тиші — і ось воно, очікуване:

«Згода. Тільки не жалійся, якщо я тебе обжену.»

Отже, гра продовжується.

«Місце зустрічі обираю я,» — написав швидко. Не хотів дати їй навіть шансу відступити.

Через кілька хвилин прийшла її лаконічна відповідь:

«Домовилися. Тільки без хитрощів.»

Хитрощі? Усміхнувся. Ця дівка навіть не уявляла, що це лише початок. Я скинув адресу — невеликий майданчик за містом, де ми часто збиралися з друзями для таких пригод. Поля, ліси, трохи адреналіну — саме те, що треба.

«Не запізнюйся,» — додав я, і відправив повідомлення.

Уже уявляв її реакцію, коли вона побачить підготовлені квадроцикли. Дівчина з характером — цікаво, як вона справиться з тим, що чекало на неї попереду?

© Вікторія Вецька, 2025